Сьогодні Борисові Романовичу Гмирі виповнилося б 106 років. А в перший день серпня минуло 40 років, як його не стало. Це більше, ніж Борис Гмиря провів на сцені... «Величний бас Бориса Гмирі — унікальний феномен, що належить світовій культурі», — вважають у ЮНЕСКО. А в Україні? Минуло 40 років, як помер співак, платівки з записами якого побили всі рекорди — 9 мільярдів по всьому світу. Але де той пам’ятник, до якого треба було б піднести квіти у ці пам’ятні дні? У Києві є пам’ятники котові і Голохвостому, Паніковському і Жеглову. Але де шукати пам’ятник людині, яку ще 1992 року внесено до списку 100 найславетніших українців за тисячолітню історію України?

Уперше з ініціативою про встановлення пам’ятника і створення Мистецького центру Бориса Гмирі до Віктора Ющенка звернулися ще тоді, коли він був прем’єр-міністром. У дні помаранчевої революції в квартирі Бориса Романовича, що в столичному Пасажі, ночували, грілися, відпочивали десятки тих, хто врешті привів нинішнього президента до влади. За весь термін свого президентства Віктор Андрійович не знайшов часу, щоб підписати указ про гідне вшанування пам’яті свого славетного співвітчизника і, до речі, земляка.

Між іншим, рішення про заснування Міжнародного конкурсу вокалістів ім. Б. Гмирі, який уже став явищем світової культури, ухвалив... Прем’єр-міністр Віктор Янукович. І саме тоді Міністерство культури надало кошти, необхідні, щоб унікальні записи співака  в цифровому форматі перенести на диски. Президент фонду Бориса Гмирі Ганна Принц зізнається, що іноді в неї опускаються руки. «У Росії готові хоч сьогодні викупити весь архів Бориса Романовича і перевезти його до Москви. Для цього виділяють і кошти, і приміщення. Коли я розповіла про це одному з чиновників, той відмахнувся: «То продавайте!» Але тоді вже нам доведеться за шалені гроші викуповувати копії втраченого. До речі, нещодавно я виклала чималу суму, щоб купити копії відеозаписів двох останніх концертів Бориса Романовича». Крім того, якщо сам Борис Гмиря не захотів переїжджати до Москви, то й його архіви повинні залишитися в Києві, переконана Ганна Принц. І в Мистецькому центрі наукової роботи вистачить на сотню років. Спадок співака величезний: публіцистичні статті, записи лекцій, 7 тисяч листів, 2,5 тисячі нотних зошитів, партитур з правками Гмирі. А ще щоденники...

«Борис Романович почав вести щоденник, коли став співаком. І писав тільки про мистецтво. До кінця року ми плануємо видати їх у видавництві «Фоліо» (Харків). Уже зараз розуміємо, що книга стане бестселером. Це як підручник для тих, хто обрав спів своєю професією. Мені розповідали, що вже зараз солісти Київської опери шукають можливість прочитати підготовлені до друку рукописи».

А нині, якщо вам хочеться вшанувати пам’ять Бориса Гмирі, прийдіть до Національної філармонії. Там 40 років тому востаннє співав Борис Романович. І хочеться сподіватися, що раніше, ніж через 40 років, тут стоятиме пам’ятник.

На знімку: Б.Гмиря в ролі Тараса Бульби. Київ, 1960.

Фото з архіву «Голосу України».