Нещодавно минуло 305 років відтоді, як посеред міського ринку в Луцьку катували відомого українського громадського діяча, автора збірки віршів «Світ, розглянутий по частинах» Данила Братковського (він родом із села Свищів на Рівненщині).

Катували за те, що Братковський, шляхтич Волинського воєводства, під час повстання Семена Палія перейшов на бік українського православного люду і на суді не відмовився від свого вибору та переконань... Йому спочатку відрубали руки, ноги, опісля — голову, а потім перерубали тулуб.

Не зрікся України

Витоки героїзму нашого далекого предка варто шукати у його родоводі, бо Братковські, що жили у Брацлавському і Волинському воєводстві у XVІІ столітті, трималися міцно православної віри та української народності.

Точна дата народження Д. Братковського невідома — 30—40 роки XVІІ ст. Основне місце проживання — маєток у Свищі (тепер Млинівського району на Рівненщині). Однак освіту Данило здобував в Італії. Був активним у політичному та громадському житті Речі Посполитої. У 1697 році у Кракові вийшла його книга «Світ, розглянутий по частинах». Вірші написані польською мовою з використанням українізмів. Там звучить сатира на тогочасну Польшу, де не було місця для вбогих, а їх працею користувався кожен, хто вибився вгору.

Книга загострила стосунки Братковського з правлячими силами суспільства, і поет від боротьби пером перейшов до участі у селянсько-козацькому постанні 1702—1704 років. На нараді у Фастові, де йшлося про визволення Правобережної України з-під влади Польщі, Братковський зав’язує тісні стосунки з полковниками Палієм, Самусем та Іскрою.

Братковський написав бунтарську відозву. Семен Палій, прочитавши її, сказав: «І слово воює тепер, мій брате, для ляхів страшніші мушкетів твої рядки...».

За слово покарали на горло

Саме із закликом вступати у повстанські загони та іншими документами Д. Братковського затримали неподалік містечка Заслав, на заставі Волинського ополчення. Арешту могло і не бути: Данило змінив зовнішність, був у вбогому селянському одязі. Але його викрив шляхтич із Свищева Микола Семиховський.

В’язня помістили у луцьку тюрму. У книзі протоколів декретових Луцького громадського суду 17 жовтня 1702 року записано, що «рішенням суду воєводства Волинського у справі підчашого венденського Данила Братковського, звинуваченого в участі у козацькому повстанні, підсудному дозволено зібрати на своє виправдання докази й свідків, для чого суд відкладається». Данило — шляхтич, і його не можна було судити без дозволу сейму. Невдовзі сейм дозвіл дав, зазначивши, що Братковський причетний до бунтів, що могли призвести й до бунту в Луцьку.

Черговий запис у книзі протоколів декретових від 20 листопада свідчить, що арештованого «вирішено піддати тортурам, щоб домогтися докладних свідчень, оскільки звинувачений усієї правди не казав, хоч визнав, що... завжди з козаками й плебеями знався і до злочину проти Речі Посполитої дійшов».

Повстанець ще мав можливість скористатися правом на життя. Варто було лиш покаятися, зректися переконань і прийняти уніатство. Але Братковський вибрав страту.

Зрозумівши безуспішність тортур і те, що підсудний через похилий вік міг загинути ще до суду, 25 листопада військовий суд ухвалив Братковському вирок — за безбожні дії засудити до негайного публічного покарання на горло.

Заповіт Братковського

Цікавим є заповіт Данила Братковського, який зберегла вдова поета й у 1707 році передала для запису в Луцьку гродську книгу: «... синам і дочкам триматися цієї віри, за яку я вмирав, якщо хочуть мати благословення Боже... Шаблю — молодшому сину віддати». Д. Братковський мав шестеро дітей.

Про Братковського як людину глибокоморальну говорить багато фактів. Зокрема, перед повстанням під проводом Палія він відпускає на волю селян із Свищева, якими володіє. За крок до загибелі поет згадує чи не єдиний свій гріх: у молодості він забрав у свищенського селянина конячину, яка забрела в шкоду. Опісля Братковський знайшов того хлопа, давав йому гроші за кривду, «але він не взяв». І ось за цей вчинок совість мучила Данила аж до його кончини...

Рівненська область.