Ото дивина — в Івано-Франківську відкрито «дім для нічного перебування», а одеська влада вирішила (!) будувати спецкомплекс для «бомжів». Про це сурмили місцеві журналісти, як про черговий указ Президента, що раз у раз наступав на правові граблі.

А в цей час у Донецьку більш як 13 (!) років функціонує унікальна установа, де тимчасово мешкають і проходять реабілітацію бездомні. До того ж не тільки ті, хто залишився без житла по дурості чи обману, але і звільнені з місць ув’язнення.

Про цей притулок я почув у Святогорську, де відбулася зустріч небайдужих правозахисників до долі тих, хто оступився. Тих, кого випробувала тюрма і сума.

Десять років Донецьким притулком керує Микола Федорук (на знімку ліворуч), який з десятьма однодумцями істотно знижує соціальне напруження в місті-мільйоннику.

А починалося все 1994-го, коли депутати міськради виявили милосердя і вирішили створити нічліжку на 40 осіб. Розмістилася вона в колишньому медвитверезнику, в якому не вивітрився ще хмільний дух, але «випарувалося» водопостачання, система опалення, душові і туалети. У таких умовах тулилися бездомні три роки. Прихід Федорука кардинально змінив заклад: після капітального ремонту з’явилися вода, тепло, затишок. До слова, депутатський корпус не виділив тоді на реорганізацію жодної копійки (ніхто не стукав, отож влада і не відкрила фінансування в 1997-му). Новий директор обійшов із протягнутою рукою не один офіс і підприємство. Згодом у притулку з’явилися пральні машини, дезкамера, обладнано ізолятор, кімната для приготування їжі.

— У 2005-му міський голова Олександр Лук’яненко (на знімку в центрі. – Авт.) подарував нам «Газель», — зазначає директор. — А в нинішньому ми добудували санпропускник, придбали телевізори, холодильники, працюють радіоточка і бібліотека.

Зрозуміло, навіть маючи таку базу, притулок нічим не відрізнявся від нічліжки, куди прибували самітні відмитися, відіспатися і пересидіти негоду. Микола Федорук звертався до влади з пропозицією змінити статус установи для того, щоб вона займалася і реабілітацією постояльців. Йому не відмовили. З 1999-го адміністрація притулку допомагає бездомним зареєструватися, одержати паспорт, а, отже — оформити пенсію, інвалідність і, що найважливіше, працевлаштуватися.

Уявіть радість людей, котрі не мали нічого і отримали документи, роботу, пенсію чи місце в будинку інвалідів. Цим вони зобов’язані Федоруку. І не лише вони, тисячі ізгоїв, які повернулися так чи інакше в громаду соціально безпечними громадянами. Сама громада має гідно оцінити зусилля невеликої команди Федорука, що дає людині шанс підвестися з колін.

Скажімо, торік з майже півтисячі бездомних, серед який було 249 колишніх засуджених, роботу знайшли 279, паспорт одержали 173, зареєстровані (тимчасово) 288, оформилися на пенсію 18, у будинки-інтернати — 8. П’ятеро щасливчиків навіть вселилися в квартири! У притулку люди не тільки доглянуті (їм щотижня змінюють постіль, видають мило і пральний порошок). З ними працюють психологи, їм допомагають знайти тимчасову роботу, завдяки якій учорашній жебрак може придбати вкрай необхідні речі та їжу. Адже бюджетних грошей вистачає тільки на 200 г хліба, 15 г цукру і 1 г чаю на добу.

Небагато. Але ж міська влада взяла на себе багато інших зобов’язань перед бездомними. Сфотографувати на паспорт, провести медогляд і щоденну санобробку приміщень, обігріти їх, подати воду, забезпечити посудом, постільною білизною, оплатити житлово-комунальні послуги — це чималих коштів потребує. І місто їх знаходить стільки, скільки знаходить.

В інших регіонах «кукурікають» про такі притулки чи роблять перші кроки до їх відкриття. А кількість бездомних тим часом зростає. Притулок — установа тимчасова. Куди подітися бездомним, котрі пройшли піврічну реабілітацію в притулку, і не знайшли кутка? Виходить, його «випускник» згодом повернеться в «альма-матер». Добре, що там на нього чекають шматок хліба і привітний персонал, який за копійки виконує нелегку в фізичному і психологічному плані роботу. І якщо врахувати, що ізгоїв обслуговують далеко не молоді люди...

Притулок — це «швидка допомога» для соціально потерпілих. Їх у країні десятки тисяч. Їм суспільство повинно простягнути руку допомоги, але не відштовхувати. Відштовхувати — собі дорожче. І грішно. Тому що ізгоями не народжуються.

Донецьк.

Фото з архіву притулку.