Нові власники: хто вони — господарі чи вандали?

«З 26 жовтня 2006 року жителі селища живуть тривожним і неспокійним життям. Цього дня нам стало відомо, що виконавчий директор фірми «Сумиагроцукор» Юрій Поляков вирішив продати Чупахівський цукровий завод за такою схемою: рухоме майно — все основне і допоміжне обладнання за 3,7 мільйона гривень відходить дніпропетровській компанії ПІК (абревіатура розшифровується як Поляков і компанія), тобто самому собі за 3,7 мільйона гривень, а нерухоме майно — приміщення і будівлі за 707 тисяч гривень сплавляється київській фірмі «Укрметал КТН». Оборудку було проведено з однією метою — задля фізичного знищення одного з кращих переробних підприємств Сумщини...».

...За словами голови Охтирської райдержадміністрації Ігоря Шарая свистопляска навколо колишнього лідера цукропереробної галузі Сумщини почала розкручуватися ще наприкінці минулого десятиліття, коли в співакціонери до чупахівців напросився концерн «Інтерпайп», хазяї якого, наобіцявши довірливим місцевим акціонерам золоті гори, згодом заволоділи контрольним пакетом акцій підприємства. Зрештою, чупахівці були на сьомому небі від тих обіцянок. Ще б пак. Адже власники концерну мало не на Біблії присягалися вивести завод на оптимальні обсяги переробки сировини. У тих обіцянках збігло п’ять(!) років. Однак замість розквітнути завод хирів на очах, доки, нарешті, обіцяльники не поставили його на якір у гавані банкрутів.

— До банкрутства підприємство і справді було доведено «інтерпайпівцями» свідомо, — переконаний керівник Охтирського району. — Свою чорну справу вони робили з майстерністю справжніх фокусників. Адже упродовж їхнього «господарювання» у переробний сезон виробництво працювало не більше місяця. Ні, сировини вистачало. А ось договорів на переробку цукристих меншало з кожним роком. Так цукрозавод і довели до банкрутства.

Тож у 2003 році підприємство йде з молотка цілісним майновим комплексом за безцінь — за якісь кілька сотень тисяч гривень. Однак стратегічний фокус оборудки полягав в іншому — колишній ВАТ мімікрував у ТОВ. Причому без відома і згоди акціонерів-працівників заводу, яких підкилимно було позбавлено права власності. Новим власником цукрозаводу стало українсько-кіпрське підприємство «Байк К». Новоспечені «благодійники» з місця в кар’єр відразу розпочинають кілька статутних фокусів, в результаті яких усього за рік біля керма ВАТ «Чупахівський цукровий завод» на повний зріст стають до болю знайомі всій області підприємницькі структури донецько-сумського розливу, так звані товариства з обмеженою відповідальністю — «Агроконтракт», «Прогрес-Інвест», «Роменський молочний комбінат», «Горобина» і... «Міжрегіональний центр фондових технологій». Утім, чергові «правонаступники» і в думці не мали переобтяжувати себе турботами про майбутнє заангажованого виробництва. Навпаки, продовжували мільйонні «комерційні» оборудки з купівлі-продажу рухомого й нерухомого майна підприємства, після чого торік сплавили його наступним благодійникам — вищезгаданій поляківській фірмі та київському ТОВ «Укрметал КТН», про які згадується в листі.

Цитьте! Я тут господар... Захочу — помилую, захочу — по світу пущу

Цей підзаголовок не висмоктаний з пальця. За словами Ігоря Шарая, саме в такому ключі просторікував з ним під час зустрічі один з чергових «нових», деякий Мелентьєв. Однак повернемося у 2006 рік, коли Чупахівський цукрозавод перейшов до рук десятого «доброчинця».

Нарешті зрозумівши, що всі приблуди на ласий шматок один одного варті, минулої осені чупахівці вирішили рятувати годувальника власними силами. До масової акції спротиву селяни вдалися після того, як «Укрметал КТН» відкрито пішов на знищення виробництва вартістю близько 100 мільйонів гривень: розпочав демонтаж і різання наявного обладнання. Мешканці селища створили «Комітет порятунку» й, аби завод не розібрали і не вивезли частинами, почали цілодобове його пікетування. Більше семи місяців чупахівці обстоюють перед «різниками» своє право на володіння заводом. На семи вітрах у трьох наметах почергово вистояли всю зиму, у наметах зустріли весну, і ось тепер настало літо. Та «новим» обурення селян, що мертвому кадило. До весни відсиджувалися, немов миші в норі, а наприкінці квітня самі перейшли в наступ: вивезли за територію підприємства першу автомашину з металобрухтом. Причому обладнання почали різати попри відчайдушний спротив місцевих жителів, застереження з боку районної і обласної влади, у тому числі й правоохоронців. Свого піку протистояння досягло 23 квітня.

«Того дня, — пишуть у листі чупахівці, — почувши сильний гуркіт на заводській території, троє пікетувальників, (зауважте — всі пенсіонери. — Авт.) через пролом в огорожі проникли на територію підприємства для з’ясування причини гуркоту. І це мало не коштувало їм власного життя. Тільки-но ступили на територію, як на них накинулася охоронці-собаківники і почали щосили гамселити ветеранів. Унаслідок цього «спілкування» двоє з трьох сміливців потрапили до лікарень: один до районної, інший — до селищної.

Як уже згадувалося, і обласна, і районна влада намагалися зберегти завод. Навіть знайшли двох інвесторів, здатних вдихнути життя в цукрозавод. Перший ладен був викупити його за п’ять мільйонів гривень, інший — за вісім(!) мільйонів. Однак обидва потенційні інвестори, як ви, певно, здогадалися, ухопили шилом патоки. Одна з останніх спроб урегулювати ситуацію була здійснена владою напередодні травневих свят. На зустріч з власниками київської фірми був делегований безпосередньо голова Охтирської райдержадміністрації Ігор Шарай:

— На зустріч їхав з надією умовити Костянтина Мелентьєва продати завод новому інвесторові, — розповідає Ігор Станіславович. — Утім, співрозмовник категорично відмовився обговорювати цю тему. Мовляв, якщо ми власники, то й чинитимемо на свій розсуд: захочемо — поріжемо, захочемо — подаруємо. І ніхто нічого не зробить нам за це.

Урешті-решт Мелентьєв спочатку зажадав за завод 10 мільйонів гривень, потім 12 мільйонів. Та на думку керівника Охтирського району, співрозмовник блефував, оскільки демонтаж виробництва взагалі не припинявся. Після тієї зустрічі всі власники «Укрметал КТН» наче крізь землю провалилися: навіть телефонних розмов на тему Чупахівського цукрозаводу уникають.

Ось і питається в задачі: чому? За логікою речей, справжній господар обома руками схопився б за пропозицію, на якій можна наварити 300 відсотків ґешефту. На цю головоломку є дві відповіді. Першу підказав колишній директор цукрозаводу В. Бойко: за все наявне заводське обладнання — металоконструкції, технологічне устаткування, машини і механізми, якщо його порізати на металобрухт, можна виручити щонайменше 20 мільйонів (!) гривень. Чи не тому тамтешній завод роздирають на шматки, наче старе простирадло. З початку «епохи відродження» тут відправлено на металобрухт 70 (!) кілометрів рейок вузькоколійки, 140 (!) товарних вагонів і 14 (!) тепловозів.

Наступну відгадку, набагато страшнішою своїм неприхованим цинізмом, без найменшого вагання Ігорю Шараю підказав київський співрозмовник:

— Пан Мелентьєв зізнався мені, що впродовж останніх років «Укрметал КТН», який, схоже, спеціалізується на бізнесі знищення, вже порізав шість українських цукрозаводів. Тож Чупахівський — сьомий, і на поставку звідси обладнання до Росії мелентьєвською фірмою вже укладено дві угоди.

Цікаво б знати: скільки ще українських цукрозаводів муляють очі росіянам?.. І хто, врешті-решт, дасть по руках віровідступникам, які оптом і вроздріб серед білого дня «демонтують» Україну?..

Сумська область.