Проблеми, що їх порушують читачі в листах до рубрики «Тема», — це відгуки на події в країні, рішення, котрі ухвалює Верховна Рада, Президент чи уряд. Серед тих, які на часі, не лише обговорення указу Президента про дострокові вибори, а й інші, зокрема, вступ чи невступ України до НАТО. Про це йшлося в одному з коментарів під рубрикою «Тема». Серед відгуків, які надійшли, найтиповіший — від нашого передплатника Миколи Голобородька з Керчі. Він спонукає до роздумів та обговорення. Тож запрошуємо до розмови.

Не нав’язуйте!

Прочитав під рубрикою «Тема» коментар «Приборкання непокірної» («Голос України», 11 квітня), в якому автор пише: «Варто було Україні всерйоз засумніватися в доцільності вступу до НАТО, як європейці та американці показали нам фігуру з трьох пальців: обіцяна ними ще 1996 року зона вільної торгівлі знову стала недосяжною, бо для цього, з’ясовується, треба неодмінно вступати до СОТ. Після чого США відклали нашу заявку до невизначеного часу...» Чому автор обманом нав’язує власний погляд на ці події? Зокрема, про страшний американський імперіалізм, який начебто спить і бачить нас своїми рабами. Чомусь британці, німці, італійці, норвежці та інші на життя не скаржаться, живуть для свого задоволення і аж ніяк не хочуть мати старшого брата в образі нашого північного сусіди.

Скажете, що вступ до НАТО підтримує незначна кількість громадян України? Сьогодні так. Але не треба лукавити: що знає народ про НАТО? Тільки те, що вдовбувала йому в голову радянська пропаганда, а нині — комуно-олігархічні партії з ненатовцями та чорноволами. Ці пани-товариші сплять і бачать себе в обіймах старшого брата — щоб можна було пишатися могутністю країни з її калашниковими, атомними боєголовками, танками. А чим ще можна було пишатися в тій країні, з її порожніми прилавками, чергами на машини, меблі, побутову техніку, в’язницями і таборами для інакомислячих? Чим ще, шановна пані Писанська?

Свого часу я будував у Новому Уренгої газогони й компресорні. Але там працювали лише наші руки й мізки, а решта залежала від бісових капіталістів: уся техніка була німецька, американська та японська, труби — теж їхні. Без них СРСР освоював би Північ ще 100 років. Зате радянська військова техніка не поступалася західній. У цьому — сутність антинародної політики колишнього СРСР. Нам потрібне таке життя? Тож щоб судити про НАТО, треба знати, що воно таке і з чим його їдять. Як і про Євросоюз.

М. ГОЛОБОРОДЬКО.

Поважати вибір інших

Автор обманом нав’язує свої погляди на події в Україні? А то ніби й без автора ніхто не знає, що імперіалізм на те й імперіалізм, щоб з кожного кроку мати більше вигоди передовсім для себе. Як і те, що задля приєднання до НАТО нам доведеться виконувати певні умови, в тому числі фінансові. Цілком згодна з читачем, що громадяни України до пуття не знають про цю організацію. І я про те саме: суспільство має знати, куди й задля чого прямує. Цікаво: чому пристрасні прихильники цієї ідеї ніяк не зважаться пояснити, які саме вигоди матиме Україна в разі приєднання, обходячись лише запевненнями, що вступ сприятиме швидшій її демократизації? Може, така на нас упаде благодать, що суспільство, задерши штани, помчить туди навіть без сумнівів. То чому б про це не розповісти — конкретно, без будь-якої пропаганди? Але все-таки є запитання: хіба побудова демократії можлива лише через приєднання до військового союзу? Приміром, ЄС — спільнота зі сталими демократичними цінностями, котра теж могла б посприяти в ширшій демократизації, але на відміну від НАТО чомусь не тягне нас за рукави, щоб ми швидше ставали демократами. Чому?

І ще одне. Кожен має право на власну думку, але чи це означає, що саме вона — найправильніша? Як, приміром, наш читач з Керчі, котрий вважає, що, приміром, громадяни, які підтримують «комуно-олігархічні партії», думають «не так». Адже подобається це кому чи ні, але й від них, як і від тих, хто любить НАТО, залежить, чи станемо ми її членами. Тож коли претендуємо на демократію, маємо поважати вибір інших, якщо навіть він не збігається з нашим. Є й ще один шлях: переконувати опонентів не сліпою любов’ю чи нелюбов’ю, а аргументами.

Якось слухала виступ одного політика, котрий вважає, що влада повинна не вислуховувати всі «за» і «проти», а твердо заявити про намір стати членами ЄС і учасниками спільної європейської безпеки, тобто НАТО. Одне слово, твердою рукою вести за собою. Питання лише в тім, чи є це демократією...

Тепер щодо «страшного американського імперіалізму», яким начебто залякує автор коментарів рубрики «Тема». Інформація до роздумів: днями американська сторона заявила, що Україна, щоб стати членом СОТ, повинна ухвалити додатково ще... дев’ять законів. Нагадаю тим, хто забув: спочатку для цього потрібно було прийняти 14 законів. З часом майбутні партнери почали вимагати їх уже 29. А коли й ці ухвалили, то, з’ясовується, треба ще дев’ять. Отак і приборкують непокірних...

І насамкінець: попри ракети та черги за побутовою технікою, нам справді немає чим пишатися у житті, яке прожили в СРСР? Що ви, шановні читачі, думаєте про це, як і про принади членства в НАТО? Напишіть, редакції цікаво знати вашу думку.