Ви, читачу, повірите, що з місць ув’язнення може прийти позитив-послання? Повірте! Такого листа, адресованого мені і колезі Людмилі Коханець, ми одержали з Черкаської виправної колонії № 62 (ЧВК-62). Прийшов лист, каюся, кілька місяців тому, але авторам ми не відповіли. Не тому, що листування «Голос України» веде на сторінках газети. Засуджені просили поради: як і де «знайти управу на горе-писарчуків». Відповідь очевидна: у суді, якщо редакція, яка опублікувала недостовірну інформацію, відмовляється оприлюднити спростування. От і все. У «зоні», гадаю, працюють чимало правознавців, і кожен з них міг задовольнити цікавість підписантів. Але це не на докір працівникам колонії. Це до слова.

Думаю, у Гончарова, Панкевича, Кравченка, Черничука, Пташинського, Загарії та Будая мотивів написати в парламентське видання було, щонайменше, два. Перший — розповісти про упередженість журналістки із журналу для багатих. Вона, як випливає з листа голови ради активу трудового колективу, диспетчера промзони, бригадирів, слюсаря, побувала протягом години на виробничих дільницях, поспілкувалася із засудженими і написала неправдиву статтю «Зона рабства». У ній перекручено факти, навіть прізвище змінено: Будай став Гуда.

Другий мотив звернення в «Голос України» — розвінчати інсинуації столичної гості й показати, що засуджені в Черкаській колонії — не мовчазна, слухняна, сіра маса, а працездатний колектив громадян, котрі стали на шлях виправлення. «Ми не раби, — обурюються активісти колонії, — і працюємо не за «спасибі», чай і сигарети».

Вони з гордістю розповідають, що багато хто набув спеціальності саме там, у «зонівському» ПТУ. Трудяться засуджені 40 годин на тиждень, роботу зараховують у загальний стаж; частину зарплати переказують на особисті рахунки.

Одне слово, нам сумлінно переписали відповідні статті про права засуджених із Кримінально-виконавчого кодексу, але ми анітрохи не сумніваємося, що обурені тенденційністю нашої колеги ув’язнені злукавили.

Було б чудово, якби із СІЗО, колоній, в’язниць потоком йшли такі листи. Нас приймуть в Європу з широкими обіймами, якщо в установах пенітенціарної системи буде посильна суспільно-корисна робота, гарне харчування, не принижуючі людську гідність відносини. Якщо там забудуть про туберкульоз, порожні полиці «ларків», жорстокого наглядача, пахана та інші «принади» позапарканного життя. На жаль, до цього, схоже, шлях ще довгий...

...Мабуть, це збіг: послання з Черкас прийшло після гучних навесні 2006-го випадків масових протестів проти нелюдських умов утримання і протиправних дій окремих співробітників колоній. Подумалося тоді: черкащани своїм листом підтвердили, що не скрізь бал править свавільник з гумовою палицею. І дуже багато чого за колючим дротом залежить від адміністрації закладу...