16 березня 2014 року відбувся референдум, на якому кримчани висловили свою волю. А цікаво, чи може населення національних автономій Російської Федерації дозволити собі таке волевиявлення? Навряд! Бо Конституція Росії, очевидно, не передбачає подібних процедур. А Конституція України передбачає?!
Хоча там йдеться про народи, які живуть на власних історичних територіях, на відміну від кримчан. Коли російські збройні сили завдавали бомбових, ракетних, артилерійських ударів по головах чеченських дітей, жінок, старих людей — нікого не хвилювала воля чеченського народу.
А в нас свою думку висловили «кримчани», які порівняно недавно переселилися в Крим, діти й онуки приїжджих, що не мають на півострові ніякого історичного коріння!
Але ж людей загнали в умови російської збройної та інформаційної блокади, відключивши київське телерадіомовлення. Велася активна російська пропаганда: з обіцянками високих зарплат і пенсій, з інтенсивним залякуванням масового обивателя жахливими страшилками в образі фашистів-бендерівців, яких тут ніхто ніколи в очі не бачив. Та з такою шаленою агітацією будь-яка суха колода на дорозі набуде стану найсильнішого збудження!
До речі, проголошена декларація про незалежність Криму дуже погано поєднується із входженням до складу Російської Федерації — якесь безглузде, великовагове накопичення.
