Перший віце-прем’єр Микола Азаров, користуючись одноразовим дозволом СБУ на в’їзд в Україну депутату Держдуми Костянтину Затуліну, 5 грудня вручив йому орден «За відродження України» ступеня. Офіційно небажаний в нашій країні гість, несподівано обласканий від її імені не першою, але й далеко не останньою державною особою, щиро подякував Президенту й уряду України, всім «справжнім друзям російсько-українських відносин за виявлені у зв’язку з його поїздкою в Україну добрі почуття й розуміння». Орденоносець тепер очікує вибачень від Служби безпеки за «смішну й сумну практику» заборони на в’їзд таким парламентаріям і громадським діячам, як він.

Орденок, звісно, так собі. Як дуже хочеться, можна побряжчати на піджачку чи погріти в долоні. І даремно Затулін дякував Президентові: вручена йому цяцька не є державною нагородою України, отож щоки роздувати в даному разі смішно. З таким самим успіхом його могли втішити медалькою й перекупники з Бессарабки: за високий внесок у торгівлю. І якщо Миколі Азарову особисто нев’їзний гість дорогий — це його, а не наші проблеми. Але згадувати «всує» Україну при цьому — цинізм найвищої проби.

Цікаво, що мав на увазі Микола Янович під «відродженням»: зазіхання Затуліна на Крим, що відбилось в історії, бо Інтернет, як відомо, не горить, його антиукраїнські висловлювання, участь у феодосійському шабаші, вперту звичку сунути ніс у наші внутрішні справи, що не зникла й після рішення СБУ? Як людина державна пан Азаров, сподіваюся, законослухняний. Тоді нагадаю: Верховна Рада ухвалила, а Президент підписав закон про визнання голодомору геноцидом проти українського народу. Вшанований віце-прем’єром і, до речі, малошанований серед порядних людей на батьківщині, «громадський діяч» Росії тут же поквапився пройтися по «недолугості» українських колег: мовляв, він не погоджується із законом, бо «не вбачає в цьому питанні жодної історичної правди». І таким чином наш парламент ризикує завдати «серйозного збитку у відносинах між країнами». Може, саме це тягне на 1-й ступінь?

— Ганьба для демократичної системи нашої держави, якщо ми забороняємо в’їзд членові парламенту іншої держави тільки за те, що він думає не так, як, наприклад, Тарасюк, — заявив журналістам Микола Азаров. Звичайно, можна мати й «окремішню» думку, але в питаннях національної гідності не завадило б і віце-прем’єрові дещо запозичити в міністра.

Шкода, що вручення «Ярослава Мудрого» недосяжне для Миколи Азарова. Бо з’явився ще один претендент на нагородження — також громадський діяч із Росії. Навіть більший — заступник голови Держдуми Володимир Жириновський, і тут без вищої відзнаки якось незручно. В інтерв’ю газеті «Вечірні вісті» колега Затуліна по «нев’їзду» в нашу країну обізвав главу МЗС «дурнем», а решту міністрів «круглими ідіотами». І при цьому, зважте, нахабно знехтував їх «антикризовою родослівною». Ще Володимир Вольфович пообіцяв «перелопатити карту», на якій «України не буде». Ну хіба це не варте красивого ордена?

Хоча, якщо чесно, сприймаючи неадекватного Жириновського «однозначно», ловиш себе на думці: а може, він не з усіма помилився в «характеристиці». Принаймні історія з нагородженням Костянтина Затуліна змушує в неї вникнути.