Але хто покарає винних у завданні шкоди державі та підприємству на мільйони гривень?

І хто заплатить дітям працівників заводу, яких позбавили заробітку податківці?

У номері 217 від 17 листопада в нашій газеті було надруковано матеріал «Рейдери в погонах?», де йшлося про те, що податкова міліція Вінницької області арештувала дві цистерни спирту ємністю 14235,48 дал, які відправляли на експорт. Вінницькі податкові міліціонери спочатку мирно взяли участь у процедурі денатурації спирту, про що склали акт, і тут же, виславши на підприємство понад 20 осіб у масках, озброєних автоматами, арештували цистерни. У ході силових заходів було блоковано приміщення бухгалтерії та проведено ретельне обстеження території. Дії ДПА Вінницької області мотивувалися тим, що американська фірма, з якою ДП «Гайсинський спиртозавод» проводить експортні операції, буцімто не існує. Вінницькі податківці знехтували документи, що підтверджували безглуздість звинувачення, які надали їм директор та бухгалтер підприємства, а також представниця американської фірми в Україні. Було не взято до уваги навіть платіжні документи, що чітко доводили: фірма є, і вона справно сплачує кошти за отриману сировину. Вірогідно, щоби проведенню сумнівної операції не заважали, проти службових осіб заводу порушили кримінальну справу, в місцевих ЗМІ представили їх як злочинців і збиралися провести обшук у квартирах.

Що стало причиною такого зухвалого і, як з’ясувалося, безпідставного вторгнення податківців на завод?

Потерпілі переконані, що однією з причин можуть бути прострочені терміни повернення підприємству ПДВ за експортні операції в сумі 600 тисяч гривень. «Можливо, — як пише газета «Україна молода» у числі 219 від 24.11.2006 року в статті «Рейдери хочуть спирту», — сподіваючись на «відкат», як це нині прийнято. А оскільки директор натяку не зрозумів, його, напевно, збиралися покарати в інший спосіб: дискредитувати і кинути за ґрати. Не виключають працівники підприємства і те, що окупація спиртозаводу податківцями таїть у собі акт прихованого рейдерства». Державний спиртозавод давно є ласим об’єктом для різного штибу перевіряльників із силових структур. Про справжні наміри вінницьких податківців, гадаю, найяскравіше свідчать документи, як-то постанова Ленінського суду м. Вінниці (суддя І. Вишар) від 1 листопада 2006 року, в якій сказано: «в задоволенні подання старшого слідчого СВ податкової міліції ДПА у Вінницькій області про надання дозволу на перерахування коштів ДП «Гайсинський спиртозавод», які знаходяться на валютному рахунку в філії АКБ «Імексбанк», на валютний рахунок державної податкової адміністрації у Вінницькій області відмовити». Ось на що розраховували у крайньому разі. Іншими словами, якщо Магомет не йде до гори, податкова йде до нього. Замість повернути заводу 600 тисяч гривень ПДВ, вінницькі податківці, мабуть, ще й вирішили позбавити завод законно отриманих коштів за свою продукцію. Іншими словами, вінницькі податківці намагаються перевести на свій депозитний рахунок валюту, отриману (сміх та й годі) від американської фірми, якої, здається, на їхню дивну думку, не було, нема і не треба. У цьому документі суддя намагається роз’яснити служивим людям, які, схоже, переплутали відомчі кишені з державними, прописні істини, що «ДП «Гайсинський спиртозавод» є юридичною особою, тому конфіскація належного підприємству майна не передбачена чинним законодавством». Іншою постановою цей, Ленінський, суд постановив «скасувати арешт, накладений постановою Ленінського суду м. Вінниці від 19.10.2006 на кошти державного підприємства «Гайсинський спиртозавод». У всіх банках. Завжди є підозрілим, коли суд скасовує свої рішення, але що маємо, те маємо, як казав класик розвалу СРСР.

Не менш наївні, як на мене, і аргументи заступника прокурора Вінницької області, старшого радника юстиції В. Сичука, який у своїй постанові від 13 листопада 2006 року стверджує, що «документальну перевірку даного підприємства щодо повноти сплати податків та інших обов’язкових платежів не проведено і не встановлено суму матеріальних збитків, завданих державі даним підприємством. З огляду на викладене, постанова від 19.10.06 року про накладення арешту на спирт денатурований кількості 14590,29 дал та постанова від 30.10.06 року про визнання речовими доказами грошових коштів у сумі 167040 доларів США і приєднання їх до кримінальної справи підлягають скасуванню. Отже, рішення про порушення кримінальної справи прийнято передчасно без законних на те підстав».

Як кажуть у таких випадках: «Здається, дощ починається».

Себто все, що відбувалося на спиртозаводі, виходячи із вищенаведених документів, є незаконним? Постає запитання, а як же могло бути, що такий досвідчений прокурор, як п. Сичук, не знав таких простих речей прокурорської кухні тоді, коли заварювалася каша? На цьому можна було б поставити крапку. Заводчани зітхнули з полегшенням, але чи надовго. Мати по сусідству таких вельможних і зухвалих ворогів — річ непевна. Окрім того, ще й безкарних. Адже досі стосовно посадових осіб, з вини яких держава втратила кругленьку суму, незважаючи на те, що суд розвінчав їхні дії, не вжито жодних дисциплінарних заходів. На директора підприємства мешканці Гайсина досі дивляться з підозрою: мовляв, нема диму без вогню, водночас високі податкові чини, задіяні у сценарії (а дуже малоймовірно, щоб про цю історію не знали заступник голови ДПА Вінницької області п. Назарук та начальник податкової міліції Вінницької області п. Зубрицький), продовжують успішно працювати. Напевно, й надалі — на благо народу.

Можливо, високих керівників (голову ДПА України А. Брезвіна) влаштовує ситуація, коли за скоєне з посадових осіб — як із гуски вода?

Проте навряд чи. У нього є свої проблеми політичного характеру, тому переконаний, з особами, які дискредитують його відомство та його особисто, в одному човні йому незатишно. Особливо тепер, коли уряд і особисто Прем’єр-міністр з усіх сил намагаються довести, що прийшли працювати для людей і на благо людей. Час напружений, і руці руку мити, а воронові чуже око берегти — невиправдана розкіш. Тому редакція сподівається, що висновків таки дійдуть.