І нові прихильники знайшлись

Надія Омелянівна Левчук не уявляє себе без газети «Голос України». Тож і виграла наш приз — чайний сервіз Полонського фарфорового заводу. Але добиратися за ним із своєї Кучманівки, що в Красилівському районі, далеко. От і попросила племінницю Оксану Сергієнко, щоб та зайшла до корпункту. Оксана була щиро здивована, що газета проводить такі акції для своїх читачів. І пішла від нас не тільки із призом, а й з бажанням ближче познайомитися з «Голосом України». Тож наші призи стали не тільки подякою старим прихильникам за довгу дружбу, а й зацікавили нових читачів.

Ірина КОЗАК.

Хмельницька область.

«Копачі» як дзеркало вибухонебезпечного бізнесу

Луганськ. Знахідки історії багатьох приваблюють. Передусім науковців. Але нині йдеться не про них. А про тих, для кого, на жаль, учорашні святині сьогодні стали об’єктом комерції, набули конкретної ринкової вартості.

На луганських ринках, там, де торгують старовиною, можна купити не тільки нагороди радянського періоду, а й різні предмети, військову амуніцію часів Великої Вітчизняної війни. Розглядаючи ці унікальні експонати, мимоволі постає запитання: звідки вони в молодого продавця, якого важко назвати колекціонером, а тим паче знавцем і цінителем історії? Відповідь на це запитання дають співробітники обласного управління СБУ, які вже давно цікавляться походженням такого товару.

З’ясовується, деякі території Луганської області в буквальному розумінні перекопано. Особливо ті, де відбувалися запеклі бої в роки окупації Великої Вітчизняної війни. Про це знають не тільки історики та археологи, а й так звані «копачі», котрі на таких розкопках добре заробляють. Цікавлять їх геть не останки полеглих у бою, для того щоб установити їх особистість. І навіть не так медальйони і пробиті кулями німецькі каски, як бомби, міни та снаряди, що не розірвалися. Цей товар мовою «копачів» називається «копаниною». Найстрашніше полягає в тому, що таку знахідку вони пускають у діло. Або здають у брухт, або, що ще гірше, — добувають з неї вибухову речовину, яку потім збувають на «чорному ринку». В області, наприклад, був випадок, коли кілька снарядів часів війни доставили на переплавляння на Алчевський металургійний комбінат. Тільки завдяки пильності працівників підприємства вони не потрапили в обробку і вдалося уникнути лиха.

В окремих випадках вибухонебезпечний бізнес набуває великих масштабів. Один із «копачів» (назвемо його Іванов) розкопками займався кілька років, спеціалізувався на видобутку тротилу із знайдених снарядів. Товар збував через посередника. Останнім часом ділок «обробляв» місця боїв у Антрацитівському районі. І, треба зазначити, дуже вдало. Добутий арсенал Іванов ховав в околицях села Михайлівки, за сто метрів від водоймища. Така близькість від населеного пункту і водойми, де любить відпочивати місцева дітвора, «копача» анітрохи не тривожила. Коли фахівці МНС витягли з обладнаної в землі «схованки» весь арсенал, він складався із 45 одиниць 105-міліметрових мін. За оцінкою керівника піротехнічної групи ГУ МНС Романа Шутила, таке скупчення засобів ураження в одному місці є складом боєприпасів. Прикметно, що всі міни перебували в бойовому стані і при ударі могли вибухнути. Загальна вага розривного снаряда у вилучених мінах становила більш як 70 кг тротилу. Цього, кажуть, досить, щоб підірвати великий багатоповерховий об’єкт.

Як коментують співробітники СБУ, небезпека таких «сувенірів» минулої війни анітрохи не перебільшена. У Луганській області відомі випадки, коли жертвами вибухів тротилу ставали самі «копачі». Наприклад, у Сєверодонецьку один із «шанувальників старовини» спробував дістати вибухівку з міни і випадково її ударив. Його було тільки травмовано, а от сусід, який опинився поруч, загинув. На жаль, такі випадки не поодинокі.

Право на ведення розкопок у Луганській області має тільки одна структура — військово-патріотичний клуб «Каскад», отже, всі інші такі роботи ведуться незаконно. Крім того, якщо предмет інтересу «копача» — зброя або вибухівка, то його діяльність уже розглядається через призму карного права.

Алла АНТІПОВА.