За останніми даними, на півострові гуляє — заростає ковилою, амброзією, перекотиполем і будяками — понад 330 тисяч гектарів землі. Водночас невпинно ширяться самозахвати ділянок під забудову. Земля в Криму давно стала ласим шматочком, приводом для спекуляції, дій за схемою: отримав ділянку — і, не почавши її освоєння, тут же продав. Чого, до речі, закон не забороняє. Отже — дозволяє?

Найсерйозніші порушення сконцентрувалися у царині продажу землі державою в особі місцевих рад. На жаль, надто часто без дотримання цивілізованих правил гри й прозорості оборудок. Як же на них вплинеш, коли законом про місцеве самоврядування надано право розпоряджатися землею, ухвалювати колективно законні рішення? Адже, як відомо, притягти до відповідальності весь колектив не можна. Тож, заховавшись за рішення ради, місцеві чиновники роблять, що самі хочуть, для свого ж блага. І обов’язково посилаються при цьому на закон про місцеве самоврядування. А гальма, якими можна було б примусити спритників відповідати за «земельні розваги», відсутні досі.

Зате модно стало створювати у владних органах різні «кишенькові» комітети з земельних ресурсів, які завжди ухвалять потрібне рішення. Невже не ясно, що безграмотність чи корисливий інтерес такі «лідери» намагаються прикрити колективною думкою депутатського корпусу? Це при тому, що саме ради могли б, і повинні, стати тим ситом, через яке нерозважливі чи, навпаки, надто продумані рішення й хитромудрі конфігурації не пройдуть.

Аналіз діяльності органів місцевого самоврядування півострова й рішень, які вони ухвалюють, вкотре свідчить про те, що навіть ті положення законів, які чітко виписані, не завжди дотримуються. Дедалі частішають випадки, коли договори, укладені головами, не затверджуються радами, земельні питання розглядаються лише на засіданнях профільних комісій, катастрофічно порушуються строки розгляду звернень громадян. Абияк здійснюється і контроль за використанням та охороною земель комунальної власності.

Цифри втрат бюджетів усіх рівнів від такого ставлення до землі не називає ніхто. Задавненим болем селян досі залишається встановлення заниженої орендної плати за землю, яка насправді повинна бути основним джерелом наповнення місцевих бюджетів. Втім, дедалі частішають і випадки, коли договори оренди взагалі не укладаються. Вічною проблемою залишається і відсутність генеральних планів. Безвідповідальне ставлення до цих питань протягом тривалого часу вже призвело до втрати іміджу Криму від безсистемної забудови Південнобережжя, від якої страждають і гості півострова, і самі кримчани.

Досі не встановлено кримінальну відповідальність за самозахват. Гострішають проблеми, викликані внутрішньою міграцією кримських татар, котрі прагнуть мати ділянки на землях своїх предків, що проживали до депортації в приморській і гірській частинах півострова. За такої ситуації, схоже, мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, продовжений народними депутатами до 1 січня наступного року, продовжать іще. Обіцяних законодавчих актів удосконалення Земельного кодексу за два останні політично бурхливі роки так люди й не дочекалися. Тож селяни міркують: земля товаром усе ще не стає, виставити її як заставу під час оформлення банківського кредиту ніяк — значить, хтось продовжує час спекуляцій і махінацій годувальницею, бо шпарин для цього в законодавстві — хоч греблю гати.

Тим часом є реальні можливості заробити добрі гроші на народному скарбі, а не розтринькувати його далі, вважають у Постійній комісії з аграрних і земельних питань, екології та раціонального землекористування Верховної Ради Криму. Тут підрахували: на півострові вісім років тому збір податків за землю й орендна плата за неї становили 28,5 млн. грн., а торік — уже понад 100 млн. грн. Причому третину коштів з останніх надходжень отримали завдяки проведенню грошової оцінки земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення. Тобто, реально оцінена вартість наділів додала 30 реальних мільйонів. Рескомзем озброївся цими «цифрами зростання» й звернувся до уряду автономії з пропозицією виділити йому 2,05 млн. грн. на проведення оцінки землі в населених пунктах і поза ними. Але... підтримки не знайшов. А шкода, кажуть землевпорядники: якби прискорили грошову оцінку сорока тисяч з хвостиком гектарів земель негосподарського призначення, то отримали б не нинішній мільйон, а щонайменше 86. Тоді б частину додаткових надходжень від земельного податку можна було нарешті спрямувати на інвентаризацію земель і грошову їх оцінку за межами населених пунктів.

Чи комусь невигідно якнайшвидше визначити точну вартість кримської землі по кожному регіону з прив’язкою до місцевості? Хтось не поспішає, бо на Азовському узбережжі активно продаються ділянки по 60 грн. за квадратний метр, а в районі Ялти по 120 грн., хоча їх реальна вартість уже перевалила відповідно за 200 й 700 гривень. Причому ріст цін на чорному ринку землі стає дедалі бурхливішим, фахівці кажуть, що вони «пухнуть» щокварталу на чверть. Земельними ресурсами — коштовним скарбом півострова й усієї країни — дехто досі розпоряджається на свій розсуд, користуючись законом, як дишлом. Тому вже типовою стала розбіжність у 35—40% між стартовою ціною шматка землі й після грошової оцінки. Вже давно діє ціла армада «незалежних експертів» з державними ліцензіями, умільців жонглювати нормативними актами, що задовольняють обидві сторони земельних оборудок. Прозорого інвестора це відлякує такою ж мірою, як і відсутність земельного кадастру, який би заповнив прогалини в законодавстві детальним обліком усієї кримської землі з урахуванням її особливостей. Та його півострів чекає вже більше десяти років, бо впродовж кожного з них знаходяться люди, що створюють усе нові перепони для отримання чітких даних про реальну вартість національного багатства. З таким же «успіхом» й інвентаризують земельне господарство півострова, особливо в населених пунктах. Їх у Криму 1028, та лише ледь в 70 з них чиновники спромоглися провести елементарний облік того, що належить територіальним громадам. У селах справи ще гірші, бо для цієї необхідної справи вони ну геть зовсім не мають коштів.

Водночас, навіть за наявності мораторію на купівлю-продаж землі, вона, ще не оптом, а вроздріб продається дедалі активніше. Погортайте будь-яку кримську газету чи інтернетні повідомлення й побачите, скільки землі продають «нові власники» навколо курортних міст і селищ біля «найсинішого в світі» моря. Тим часом з «реформованих» сіл від безгрошів’я й безробіття, безводдя, підтоплень люди тікають дедалі масовіше, аби хоч діти не бачили зруйнованих тваринницьких ферм, іржавої техніки радянської епохи, вирубаних дощенту лісосмуг, щоб зігрітися взимку. Доки підраховується, скільки ж таки на півострові лишилося неприхватизованих державних гектарів, й пишуться земельні закони, у їх шпаринки налізає все більше різномастих спекулянтів, які поспішають нажитися на загальнонаціональному скарбі, неправедно відбираючи його в наших дітей та онуків. Хоча правоохоронні структури традиційно запевняють, що від відповідальності, передбаченої законом за земельні порушення, сховатися не вдасться нікому, хто з нас бачив бодай один гучний процес над землекрадами?

Чимало казусів може принести і вторинний ринок землі сільгосппризначення. Адже масиви занедбаних сільгоспугідь зростають щороку. Дедалі більшає й тих орендарів, які варварськи використовують землю, порушують сівозміни, не вносять добрив. До початку купівлі-продажу такі лани коштуватимуть копійки. Вважається, що більше 70% кримської землі буде скуплено за безцінь, зокрема ті моріжки, що належать пенсіонерам. Серед майже 300 тисяч пайовиків їх до 60%. Дехто вже давно віддав «добрим і чуйним» місцевим і зайшлим «колекціонерам» свій пай за кілька машин вугілля, пару тонн зерна чи навіть ящик горілки. Тим часом відомо, що на півострові, навіть з урахуванням його обмежених земельних ресурсів, вистачить сільгоспугідь на всіх охочих на ній працювати. Факти говорять про те, що чимало земель із резерву, запасу, передбачених для цього, ще не затребували. Кримське ж агровиробництво в умовах так званого ризикованого землеробства, за неухильного скорочення поливних гектарів, — справа далеко не прибуткова.

Хоча, зазвичай, виграє не той, хто віддав свій пай в оренду, щоб чекати манни небесної у вигляді дивідендів, а швидше той, хто набиває мозолі на своїй ділянці, у хліві чи теплиці, реалізуючи потім вирощену продукцію на ринку, ціни якого стають дедалі привабливішими для сільгоспвиробника, зокрема, завдяки й натовпам курортників.

Якщо ж поділити порівну всі сільгоспугіддя на півострові, то кожному його жителю дістанеться по півгектара землі. Про яке сільгоспвиробництво в таких умовах можна говорити? Продають же спритники гектари і сотки відкрито за старою радянською схемою в дещо завуальованій формі: мовляв, продається не так ділянка, як розташована на ній нерухомість. Земельне питання півострова вже давно перетворилося на інтернаціональний земельний бізнес. А ми все обговорюємо етнічний акцент цього питання. У той же час кожна з 314 місцевих рад Криму ухвалює щомісяця в середньому не менше двох десятків земельних рішень: тому відведення ділянки в оренду, цьому — продовження її, іншим — рішення про приватизацію земельних шматків своїм і чужим громадянам...

Тож поважних землевласників з відповідними документами на півострові більшає щодня, і вже, як свідчить статистика, їх кількість добігла 453 тисяч. Та питання, як же зробити так, щоб земля стала джерелом добробуту і автономії, і всіх кримчан, залишається відкритим.