ДВОБІЙ

Урочище Бузький Гард, яке є уособленням гранітно-степового Побужжя, затоплено. Неповторну територію за своїми природними й історичними ознаками поблизу Южноукраїнська назавжди втрачено. Під водою зникли рідкісні види рослин і тварин, частина з яких зустрічається тільки тут і ніде більше у світі! Не шумлять більше гардові пороги, знищено історичний пейзаж, останній такий в Україні. Функціонування Ташлицької ГАЕС може призвести до зникнення всього неповторного ландшафту Побужжя. Продовження будівництва ТГЕС спричинить численні екологічні катастрофи, що можуть зрівнятися з Чорнобильською, руйнацію всієї екосистеми країни. Те, що не знищено за Кучми, гине за Ющенка! «Гарду — так!», «ТГАЕС — ні».

Це цитати з письмових протестів декількох громадських екологічних організацій країни, гасла їхніх численних акцій, проведених біля будинку Кабінету Міністрів, Мінпалива та енергетики, Мін’юсту, НАЕК «Енергоатом». Такі заходи відбуваються і в Миколаєві, де створено регіональний комітет порятунку Південного Бугу, до якого увійшли представники 20 громадських організацій, повідомляють вони.

До захисту гранітно-степового Побужжя долучилася також одна з шести у світі і єдина від Європи цьогорічний лауреат екологічної премії Голдмана, що прирівнюється до Нобелівської премії в сфері захисту довкілля, львів’янка Ольга Мелень, керівник юридичного відділу міжнародної організації «Екологія—Право—Людина». До речі, цей факт чомусь не знайшов належної уваги в нашій країні та оцінки вищого керівництва держави. Не на ті державні жорна, мабуть, воду ллє.

Ніби втрачаємо імунітет історичної пам’яті

«Мало що вигадають громадські екологи й окремі лауреати навіть визначних премій, — скаже прискіпливий читач. — Навіщо на них звертати увагу?»

Сумнозвісна Ташлицька ГАЕС — суспільно злочинна, оскільки знищує сотні пам’яток культури, в тому числі Київської Русі, Запорізької Січі... Всі експерти, залучені до оцінки можливих наслідків реалізації уточненого проекту спорудження Ташлицької ГАЕС (навіть ті, хто припускає можливість його реалізації), сходяться на тому, що затоплення частини земель регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» негативно вплине на місцеву флору та фауну, в якій — 100 видів, занесених до Червоної книги України та інших природоохоронних реєстрів. А бравим будівельникам — як горохом об стіну.

А вони й ті, хто стоїть за ними, брутально порушують вимоги близько 20 нормативно-правових актів у сфері довкілля. У Мовчана складається враження, ніби нація втратила природний імунітет у вигляді історичної пам’яті.

Доречно нагадати, що у 1994 році Миколаївська обласна рада своїм рішенням створила регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя». Оскільки будівництво Ташлицької ГАЕС тривало, тож, щоб не допустити затоплення певної частини парку, наступними двома рішеннями депутати облради значно розширили його територію, яка нині становить 6267 гектарів. Чимало, правда?

Здається, громадський протест мав би після цього стихнути, але він, навпаки, — посилився особливо останнім часом. Після того, як в. о. Прем’єр-міністра України Юрій Єхануров підписав постанову про передачу земельних ділянок площею 1767 гектарів в постійне користування НАЕК «Енергоатом» для розширення площі Олександрівського водоймища.

А «Васьки» слухають?..

А що НАЕК «Енергоатом», не чує й не знає тих протестів громадськості, позиції Мінприроди? Знає, але активно відстоює необхідність введення станції і доводить, що в доопрацьованому проекті враховано всі пропозиції екологічної громадськості й Мінприроди, зокрема, й даремно вони здіймають галас. Мало того, декотрих супротивників цього процесу, як мовиться, ставить на місце, щоб не рипалися.

Так, 19 травня відділ зовнішніх інформаційних комунікацій «Енергоатому» розіслав електронне повідомлення: з початку нинішнього року на добудову станції перераховано 190 млн. грн. проти 22 торік, понад тисячу будівельників та монтажників працюють цілодобово. І що 18 травня на станції почала працювати робоча комісія з приймання відвідного каналу...

23 травня відділ уточнює: термін введення в експлуатацію першого агрегату Ташлицької ГАЕС залишається незмінним — 29 червня ц. р. Що «Це ще раз підтвердили (не зрозуміло тільки хто? — Я. Г.) на засіданні колегії Міністерства палива і енергетики. А плановий пуск другого агрегату перенесено на 9 днів — з 22 на 31 грудня 2006 року. Про це повідомив президент державної компанії «Укргідроенерго», голова групи управління пуском Ташлицької ГАЕС Семен Поташник».

А 21 червня директор з капітального будівництва НАЕК «Енергоатом» Олександр Біліченко в публікації у тій же газеті «Ташлицька ГАЕС — «золота акція» енергосистеми України» роз’яснив Ярославу Мовчану. Мовляв, той, переймаючись збереженням незайманої природи рідного краю, водночас наче намагається без вагомих і обгрунтованих аргументів, озброївшись самими лише емоціями, збити з пантелику читачів.

Отримала своє й Ольга Мелень. В електронному листі відділ комунікацій розтлумачив їй і натякнув, що добудова Ташлицької ГАЕС узгоджена з фахівцями-екологами, які мають відповідну академічну освіту, вчений ступінь та практичний досвід роботи саме з екологічної тематики. Їхня експертна оцінка стверджує: введення в експлуатацію ТГАЕС не призведе до затоплення ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», а також історико-культурних пам’яток. До речі, минулого тижня це було доведено у Господарському суді Львівської області, який відмовив у адміністративному позові міжнародної екологічної організації «Екологія—Право—Людина» про визнання недійсними висновків державної екологічної експертизи проекту добудови Ташлицької ГАЕС».

Відділ пригадав також, що «Ідея Ташлицького гідровузла свого часу отримала золоту медаль у Монреалі й уже тричі скопійована американцями». І запевнив О. Мелень, що про сплату податків, які потрібні для виплат зарплат, пенсій та виплат на збереження культурних та історичних пам’яток, дбає не менше за неї. Тобто: ми самі з вусами й немає чого нас повчати.

Довідка. Ташлицька гідроакумулююча електростанція (ТГАЕС) — чи не найбільший довгобуд і найяскравіший приклад неузгодженості задоволення інтересів нашого небагатого суспільства і збереження нашої багатостраждальної природи.

Її проект було затверджено ще у 1976 році. Головне її призначення, переконують фахівці — покривати пікові навантаження в південно-західній електромережі, що не може здійснювати Південноукраїнська атомна станція. Що успішно робить, до речі, Київська ГАЕС. Спершу передбачалося, що станція матиме 10 гідроагрегатів, потім їх кількість зменшили до шести. Потужність пускового комплексу станції у складі двох гідроагрегатів, запевняє відділ комунікацій, становитиме в турбінному режимі 302, насосному — 433 МВт. Під час роботи всіх шести агрегатів відповідно — 906 і 1494 МВт. Станція зможе виробляти залежно від режимів протягом року 175 і 700 млн. кВт.

Будувати ТАГЕС розпочали у 1981-му. Потім не раз роботи заморожували, іржавіло великогабаритне обладнання під відкритим небом. Розморожували — і знову завмирала будова. Через брак коштів, різні заборони. І протести екологічної громадськості, яка ще тоді доводила: підйом води в природному Олександрівському водосховищі завдасть значної шкоди природному історичному й культурному середовищу.

Загадки прес-туру

Отже, поставити крапку в дискусіях і суперечках із громадськістю, «в черговий раз протиставити чуткам і пустим вигадкам незаперечні факти і зважені висновки» компанія «Енергоатом» вирішила за допомогою засобів масової інформації. З цією метою 22 травня провела одноденний прес-тур на Ташлицьку ГАЕС. Щоб журналісти побачили, як воно там все насправді, й роз’яснили несхитним і «нетямущим» громадським екологам та всім громадянам України доцільність добудови ТГЕС, відсутність після її введення будь-якої шкоди природі й місцевому природному довкіллю.

З одного боку, це був ніби запізнілий захід, бо добудову, як запевняв директор відокремленого підприємства «Атоменергобуд» Павло Вирич, вже здійснено більш ніж на 98 відсотків (загальна вартість пускового комплексу — 1 млрд. 028 млн. грн.) і підтримувати вимогу громадських екологічних організацій припинити будівництво, погодься читачу, пізно й безглуздо.

З другого — це був доречний і вчасний захід: Журналісти на власні очі мали змогу побачити дно й береги незаповненого водою верхнього водоймища, котре розташоване на висоті 105 метрів проти рівня води в Південному Бузі. Греблю, яка відмежовує його від водоймища-охолоджувача Південно-Української АЕС, котра не повинна допустити потрапляння з нього води до Південного Бугу. Показали нам і вже заповнене під час нинішнього весняного водопілля Олександрівське водоймище до погодженого багатьма інстанціями, в тому числі Держводгоспом України, рівня води 14,7 метра.

Бачили ми і допустиму позначку — 16,9 метра на протилежному березі, нижче якої, не відаючи того, що це вже заповідна територія, того дня спокійно паслися корівки... Показали нам і острів Гардовий, який дещо підтоплено, але ще не затоплено. Не затоплено й саме урочище Бузький Гард. Ніби не зникли під водою всі рідкісні рослини і тварини. Не втрачено наче ще назавжди неповторну за своїми природними й історичними ознаками територію поблизу АЕС. Не помітно було і ознак страшної екологічної катастрофи, що може зрівнятися з Чорнобильською.

Одне слово, тут начебто не все так, як твердять декотрі екологічні організації. Повторю, начебто... Бо сьогоднішніх будівників ТГЕС звинувачують у тому, що вони не мають чіткого прогнозу подальших дій, пов’язаних з підвищенням рівня води в Олексадрівському водосховищі після запуску всіх шести гідроагрегатів станції. А він тоді має досягти позначки — 16,9 метра.

Журналістів знову таки ніби досить аргументовано й наполегливо переконували організатори прес-туру: все тут буде гаразд, жодної шкоди довкілля не зазнає. Зважаючи на непередбачуваний розвиток подій, вважаю слід назвати всіх тих перконувачів поіменно, за поданим нам списком. Щоб потім країна знала своїх героїв...

Тож гарантували нам екологічну безпеку довкола ТГАЕС і необхідність введення її першої черги для енергетичної системи країни, користь для області (10 відсотків вартості будівництва виділяється на здійснення соціально-екологічних заходів) заступник голови Миколаївської облдержадміністрації Сергій Ісаков, міський голова Южноукраїнська Валерій Кичак, генеральний директор Південно-Української АЕС Борис Білик (на фото на передньому плані), заступник головного інженера, директор каскаду ГЕС-ГАЕС Олександр Фальчиков, директор «Атоменергобуду» Павло Вирич, його заступник Володимир Соловйов, заступник технічного директора, головний інженер проекту ТГАЕС Юрій Ландау, заступник директора інституту геохімії оточуючого середовища НАН України Георгій Лісіченко, завідувач відділу інституту ботаніки ім. М. Холодного Валерій Новосад, начальник державної інспекції з охорони пам’ятників культури в Миколаївській області Галина Тимофієнко.

Щоправда, В. Новосад зауважував: шкода рослинному світові буде мінімальна, жоден цінний унікальний вид не загине. А Г. Тимофієнко запевняла: не всі підтоплені острови мають статус пам’ятників і ще рано казати про їх захист.

Проте незрозуміло було, чому Галина Іванівна навіть не згадала про нововиявлений об’єкт культурної спадщини «Історичний ландшафт центру Бузько-Гардівської паланки Війська Запорізького», який наказом Мінкультури і туризму від 11 квітня н. р. включено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією місцевого значення, а постановою Кабміну — до Державного реєстру національного значення.

Незрозумілим, зокрема, для автора цих рядків залишалося і таке. Чому не відбулася обіцяна відділом комунікацій «Енергоатому» нарада, в якій мали взяти участь представники 17-ти українських екологічних організацій? Обіцяний задум — чудовий. Хай би вони побачили все на власні очі, переконалися, що їх почули, в чому вони мають рацію, в чому помиляються. Через зіпсування автобуса нас, журналістів з Києва, привезли пізніше запланованого часу більш ніж на 2 години. Але залишилося невідомим — ті представники прибули раніше нас і не дочекалися наради, якої не було, чи їх ніхто сюди взагалі не запрошував?

Окремою і незрозумілою до кінця залишилася передусім позиція Міністерства охорони навколишнього середовища. Яка вона? Чим вона не влаштовує атомну енергогалузь? Загадкою залишалося те, що представник міністерства значився у списку, але на прес-конференції прес-туру не було. Нам повідомили: Мінприроди знехтувало акцію, його представники не з’явилися. Через це буцімто не відбулося позачергове виїзне засідання міжвідомчої комісії зі встановлення режимів роботи водоймищ господарчих систем Південного Бугу, яке ніби пропонувало провести якраз Мінприроди.

Тут постає уточнююче запитання до організаторів прес-туру: так з вини Мінприроди не відбулася нарада чи через засідання комісії? Хоча на другий день після прес-туру відділ комунікацій «Енергоатому» розіслав електронною поштою детальну розповідь про захід, який відбувся, під категорично-докірливим заголовком «На виїзне засідання на Ташлицькій ГАЕС не прибули представники Міністерства охорони навколишнього середовища». Що ж виходить: ці не прибули, а громадських екологічних організацій не запросили?

Вже у Києві розшукую Я. Мовчана і звертаюся до нього за поясненнями. Ярослав Іванович, директор департаменту біотичних, водних, земельних ресурсів та екомережі, між іншим, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (за співавторство у циклі праць з розробки і впровадження наукових основ і практичних засад збереження біорозмаїття) за 2005 рік, показує мені копію листа міністерства НАЕК «Енергоатом». У ньому йдеться, що 16 червня Мінприроди отримало запрошення гендиректора Південно-Української АЕС Б. Білика взяти участь у виїзній робочій нараді з питання заповнення Олександрівського водосховища, яке мало відбутися 22 червня. А 21 червня у другій половині дня Б. Білик зателефонував заступнику міністра А. Гриценку і повідомив його про відміну цієї наради. Міністерство вимагає в тому листі спростувати поширену «Енергоатомом» інформацію і розмістити на його сайті повідомлення Мінприроди, що додається. Про що?

А про те, що рішення міжвідомчої комісії при Держводгоспі про підняття рівня води в Олександрівському водосховищі до 14,7 м реалізоване без попереднього виконання вимог та заходів державної екологічної експертизи ще від 30 квітня 1998 року і врахування позиції Мінприроди про недопущення наповнення цього водосховища до такого рівня. Наводиться тут висновок і Держуправління екоресурсів у Миколаївській області, де повідомляється: затоплення частини території регіонального ландшафтного парку призвело до погіршення стану його природних комплексів... Перераховують у повідомленні нормативно-правові акти природоохоронного спрямування, вимоги якого порушують.

І така заувага. Наявні потужності Південно-Української АЕС нині не забезпечені водою, станція працює на прямоточній системі водопостачання, що суперечить 96 статті Водного кодексу України. Охолоджує оборотну воду станції нинішнє Ташлицьке водосховище об’ємом 86 млн. куб. метрів, з яких щорічно 67 млн. скидається до Південного Бугу.

— До речі, а вам показували водогін, яким та вода скидається у річку? — запитав мене Ярослав Іванович.

— Ні, — відповідаю здивовано і присоромлено. — Не лише за це, а й за багато того іншого, в чому організатори прес-туру спонукали повірити журналістів на слово...

— Це — одна з наших вимог, — уточнює співрозмовник, — відкрити його, щоб можна було бачити, скільки разів на рік скидається вода з водоймища-охолоджувача в Південний Буг і закачується з нього знову.

— Які ще конкретні вимоги й пропозиції

Мінприроди?

— Найперше. Терміново знизити рівень Олександрівського водосховища до 10, а потім розробити регламент поступового зниження його рівня до відмітки 8 метрів.

Друге. Виконати всі пункти припису щодо виявлених порушень вимог природоохоронного законодавства, наведених в Акті Державної екологічної інспекції Мінприроди від 16—19 травня 2006 року.

Ми вимагаємо провести нове незалежне наукове системне дослідження ситуації та проекту, передбачивши в перспективі опрацювання альтернативних варіантів замкнених водойм і сухих градирень для охолодження води, що використовує АЕС, та принципово нових технічних рішень.

До сказаного Я. Мовчаном слід додати, що і Держводгосп, погоджуючи програму першочергового заповнення водойм ТГАЕС, зауважив: з метою зменшення завдання збитків навколишньому середовищу, викликаних заповненням Олександрівського водоймища і роботою станції, необхідно виконати прогноз впливу її пускового комплексу на екологічну обстановку в нижній течії Південного Бугу, розробити заходи щодо запобігання або зменшення такого впливу. І що рішення стосовно продовження будівництва ТГАЕС до її проектного рівня (6 гідроагрегатів) повинно прийматися на основі висновків державної екологічної експертизи...

Між іншим, проведення її законодавством покладено на Мінприроди України, яке, як бачимо, має свою принципову позицію. Наголошу: жодна з цих державних інстанцій на відміну від громадських екологів не виступає проти добудови ТГАЕС. Але вони настійливо вимагають дотримання природоохоронного законодавства України.

Висновок-«вирок»

Уже, коли я завершував підготовку до друку цієї публікації, електронною поштою надійшло два повідомлення. Перше — низки громадських екологічних організацій про пікетування 30 червня секретаріату Президента України щодо припинення будівництва ТГАЕС. Друге — відділу зовнішніх інформаційних комунікацій НАЕК «Енергоатом» про те, що 28 червня на Ташлицькій гідроакумулюючій електростанції розпочато реалізацію основних етапів введення в експлуатацію першого гідроагрегату. А 30 червня відбудеться пробний пуск генератора-двигуна. Гідрогенератор в генераторному режимі буде запущено на початку вересня.

Отже, першу чергу ТГАЕС у призначений термін не введено. А може, переносячи день її пуску, Мінпаливенерго й «Енергоатом» врешті-решт зреагують не тільки на протести «неосвічених» громадських організацій, а й відповідальних за збереження нашого довкілля державних органів? На думку їх представників, Південно-Українська АЕС з її складовою — ТГАЕС може обійтися без істотного підйому води в Олександрівському водоймищі. За таких умов усі були б задоволені. І тоді, певно, перестав би витати над нашими головами, оселями й багатостраждальною природою черговий привид Чорнобиля й інші, породжені подібним лобіюванням лише своїх відомчих інтересів. Адже вже існуючі наші екологічно небезпечні зони на Криворіжжі, у Запоріжжі, на Дніпропетровщині та інші з’явилися внаслідок начебто переконливих тоді аргументів, що вони потрібні для блага людини, розквіту держави.

Переможцем загостреного останнім часом двобою за порятунок української Швейцарії, як називають наше гранітно-степове Побужжя, має стати здоровий глузд і матінка-природа. А чиї «мечі» виявляться не гострішими, а доброчиннішими — доведуть найсуворіші та найоб’єктивніші судді всіх наших повсякденних діянь — час і нащадки. Внуки й правнуки сьогоднішніх супротивників і всіх нас з вами.