У село приїхали актори. Увечері — спектакль.

— Тільки в нас трохи не той, — бідкався режисер. — Один актор захворів, ніким замінити. А роль так собі — тьху! Епізодик...

— Знайдемо! — твердо шморгнув носом завклуб.

Після недовгого конкурсного відбору конторський сторож дядько Іван погодився вийти на сцену. Йому пообіцяли, що горілка в «епізодику» буде справжньою...

— За п’єсою Марина буде вашою кумою, — пояснював головреж. — Ви постукаєте, зайдете до хати... В цей час наш актор сховається під диван, а ви спитаєте: «Де Микола?» Марина наллє вам чарку. Вип’єте... Скажете: «Глобально!» І підете. Оце й усе!

Роль зацікавила дядька Івана. Уже в першому акті він почав рватися на сцену. Але його злегка притримували.

— Коли вже той епізодик? — нервував сторож.

Нарешті, режисер поплескав його по плечу: «Ну, з Богом...»

Вриваючись на сцену, дядько забув постукати. Переляканий актор порачкував під диван.

— А де Микола? — буркнув дядько Іван, прямуючи до столу.

Артистка розгубилася і мовчки налила...

— Глобально! — крекнув, перехиливши чарку, дядько Іван. — Може, е-е... ще по одній?

«Кума» гірко зітхнула.

— А собі, кумцю? — по-змовницьки підморгнув дядько, намагаючись однією рукою ухопити партнерку за талію, а другою беручи чарку. — Ну, як знаєш... Як там? Е-е... Ага, згадав! Глобально!

— Кхе-кхе... — після недовгої паузи знову натякнув він «господарці».

«Ну, я пішов! Я пішов!» — розривався зі своєї будки суфлер.

— Хто воно там? — мружачись від світла рампи, поцікавився дядько Іван. — Ти не Микола бува?

Тепер уже тримати довелося режисера.

Після четвертої чарки сторож уздрів у першому ряду кума і почав робити тому знаки очима, киваючи на пляшку. Кум було зірвався з місця, але дружина вчасно вхопила його за рукав. З-під дивана почувся легкий стогін...

— Довго ти там будеш коцюрбитися? — єхидно хихикнув дядько Іван, остаточно ввійшовши в роль.

По цих словах він знов потягнувся до пляшки. «Кума» непритомніла...

— Все пропало! — давлячись валідолом, плакав головреж.

Рятуючи п’єсу, актор нахабно вирачкував з-під дивана, ухопив дядька Івана за шиворот і поволік за куліси. Дядько відчайдушно пручався, але головреж впіймав момент і зробив вдалу підсічку.

— Наших б’ють! — крикнув хтось у залі, і група добровольців кинулася на сцену.

— Давно в нас таких п’єс не було! — несамовито зааплодував місцевий учитель музики. — Яка імпровізація! Який зв’язок із залом! Глобально!

...Дільничний інспектор хотів було пришити дядькові Івану «розпиття спиртних напоїв у громадському місці».

— А я не в громадському! — освоївшись у тонкощах драматургії, бив кулаком по столу дядько Іван. — Я до куми зайшов, а вони битися...

Дільничний тричі перечитав п’єсу і змушений був відпустити дядька з миром.

— Треба було спершу зі мною проконсультуватися, — суворо зауважив він головрежу. — В нас таких артистів вистача!