(Два фрагменти)

Будь-яка вівісекція є усікновення.

В одному багатонаселеному Зоопарку, до якого Карл Гагенбек, відомий звіролов, не має жодного стосунку і який, як вважають у ньому, ось-ось отримає сертифікат про свою відповідність міжнародним стандартам, сталося те, чого ніколи раніше не ставалося.

Дізнавшись, що в опозиційному Зоопарку сталося те, чого ніколи раніше не ставалося, а пресові засоби розповідають якісь нісенітниці, всі почали вибудовувати найрізноманітніші здогади. Тому що таємниця слідства, конституційно для такого випадку передбачена, не дозволяє розповідати всім все й ось так одразу!

Як правильно вважав народ, якщо в Зоопарку з’явилася сенсація, значить, сталося одне з двох: чи украли звіра, який був лише в одному екземплярі, чи, що менш імовірно, привезли звіра, якого ніколи в ньому не було.

Як стало незабаром відомо з газети «Вестник злоключений зоопарковских зверей», у Зоопарк когось привезли... От тільки кого, поки що невідомо. Але великого і злого. Опозиційного! Народ знову почав вибудовувати здогади.

Як думала більшість, оскільки в Зоопарку немає жодного лева, це має бути лев!

І справді, уже наступного дня біля входу до Зоопарку було встановлено величезного, збитого з дощок щита, на якому закликали відвідати Зоопарк і подивитися на лева.

Народ повалив до Зоопарку, і навколо клітки з левом зібралося, можна сказати, все місто. Ми теж пішли подивитися і тому розповімо, що побачили.

Отож, перш ніж ми добралися до клітки з левом, до нас добралися чутки. З яких виходило, що лев цей — звір небачений, тому що немає іншого такого в жодному зоопарку. Тому що це австралійський лев! На відміну від нинішнього африканського і колишнього європейського. І справді, побачили щось досі нами небачене: біля клітки стояв якийсь менеджер, а в клітці замість лева стояв великий ящик з двома віконечками збоку — одне спереду, друге —позаду. Люди по черзі підходили до одного і другого віконечка і заглядали всередину. Ми заглянули також. Про те, що ми побачили, розповімо правду і тільки правду.

Заглянувши в перше віконечко, ми побачили якусь китичку, як кінчик хвоста, відгороджений суцільною перегородкою від того, кому цей фрагмент хвоста належав. Заглянувши в друге віконечко, ми побачили те саме. Ні, не ще один кінчик з китичкою іншого хвоста, а кінчик одного вуха, відгороджений суцільною перегородкою від того, кому цей фрагмент вуха належав.

Як пояснював нам і присутнім менеджер, лев ніколи не бачив людини, і тому має до неї звикнути. Тому, щоб звикнути, він повинен бачити людей теж частинами, чи фрагментами. Саме тому доводиться всім бачити лева теж частинами як такого, що показують дозовано-фрагментарно.

Однак «Вестник...» уже наступного дня писав: ніякий це не лев, а звичайний осел! У якого теж і китичка на кінці хвоста є, і кінчик хвоста сірого кольору! А привезли зоопарківські опозиційні діячі і показують осла замість лева тому, що гроші для купівлі лева розділили і привласнили...

Таке повідомлення ніяк не могло залишитися без спростування, котре і з’явилося на світ наступного дня. У зоопарківському «Благовестнике райской жизни» і прозоопарківських газетних відомостях «Райские голоса» і «Звіряче забезпечення». Так, писали там, купили лева, але сплатили за його перевезення таке мито, що довелося замість лева купити осла...

Так, справді — зрозумій, хто може.