Ніколи не забуду, як у радянські часи тодішній місцевий начальник КДБ Білоус вивів на сцену сільського Будинку культури мене та ще п`ятьох моїх сестер і привселюдно назвав нас «дітьми бандита — ворога народу». Тільки тому, що мій батько Саватій Григорович Грипіч був фельдшером в ОУН-УПА, мав псевдо «Кайдаш». За це відсидів дванадцять років у в`язниці. Лише за кілька місяців до смерті, вже за незалежної України, батько був реабілітований.
Тоді ми були малі й плакали від завданої нам кадебістом образи. Батько нас утішав: «Не плачте, дітки, прийде та влада, за яку я воював». І ось прийшла та влада. Але як була я донькою «ворога народу», так, схоже, нею і залишилася. Бо викликали мене у район, і «трійка» у складі новопризначеного начальника відділу освіти Деонісія Шарапи, заступників голови Костопільської РДА Олександра Власюка та Богдана Різника запропонувала мені (і не тільки, а ще вісімнадцятьом директорам шкіл) написати заяви про звільнення.
Коли я поцікавилась, чому мене звільняють з посади директора Базальтівської школи, почула у відповідь: «На вашому місці нова влада хоче бачити іншу людину». Невже у нашому законодавстві існує така причина звільнення? Особисто я під час виборів не займалась фальсифікаціями, агітацією, а брала в них участь як рядовий виборець — голосувала за Віктора Ющенка. Адже в нашій сім`ї з покоління в покоління передаються глибокі патріотичні традиції. То чим не вгодила «новій» владі?
«
Трійка» скористалася з того, що в селах дуже високий рівень безробіття, знайти роботу дуже важко. Тож тиснула на мене: мовляв, якщо я не напишу заяву, то взагалі не знайду роботу, а так хоч учителькою залишусь. Що мені було робити, якщо у мене на руках двоє дітей-школярів, та й нову хату почали з чоловіком будувати?Село Головин
Костопільського району
Рівненської області.
