Денис Костржевський — народний депутат третього скликання. Нині очолює Партію Правозахист. Отож не дивно, що його, як і багатьох інших, у тому числі пересічних громадян, цікавить тема судової реформи.
— Я повністю погоджуюся з Головою Верховної Ради, який сказав, що нинішня судова влада, судоустрій становить загрозу національній безпеці країни. Корумпованість, непрозорість, закритість засідань, неефективність — ось лише невеликий перелік претензій до судової гілки влади.
Сьогодні можна стверджувати: зміни, які відбулися в суспільстві, на жаль, менше за все торкнулися саме судової гілки влади.
Чому наша Партія Правозахист опікується цим питанням? Бо захист прав людини — наше найперше завдання, наше кредо і наріжний камінь партійної програми. Захист прав людини, на нашу думку, — це те, що повинне хвилювати суспільство і державу. А єдиний легітимний шлях їх захисту — через суд. І доки ця система не буде працювати ефективно, про захист прав людей говорити годі.
— Справді, схоже, люди шукають захисту своїх законних прав в усіх інстанціях, крім судової. Доводилося багатьох переконувати (особливо це стосується виділення земельних паїв), що тільки суд може їм допомогти. Однак у відповідь скаржники розчаровано махали рукою: а-а... Мовляв, даремна трата часу. Отож, як пояснити нашим громадянам, що зміниться після судової реформи? І заодно хотілося б почути ваше бачення розвитку судової гілки влади.
— Судова реформа полягає не в тому, щоб змінити назву суду чи розділити повноваження стосовно справ, що розглядаються, — адміністративні, господарські чи якісь інші. Мова йде про весь комплекс проблем. Бо судова система передбачає і функцію виконання рішень, і укомплектування судів різних рівнів кадрами, і контроль за виконанням рішень, і зворотний зв’язок між громадою та установами, які вершать правосуддя у цій громаді.
А тому можна стверджувати: ніхто не знає, які потрібні зміни в судовій системі, щоб суди були прозорими, компетентними, некорумпованими. Бо інакше переміни в судовій системі залежали б від політичної волі.
Скажімо, як зробити, щоб судді не брали хабарів? Одні кажуть: треба підвищити зарплату. Другі переконані: не допоможе, збільшиться зарплата — більші стануть і хабарі. Треті вважають: суддів треба відкликати. А їхні опоненти стверджують: у цьому разі порушуватиметься незалежність судів.
Але найголовніше, з чим ми зараз зіткнулися і чому вельми переймаємося цією проблемою, ось що: у кого питають, як реформувати судову систему? Передусім у суддів, прокурорів, адвокатів — тобто тих, хто в судовому процесі фактично перебуває по один бік бар’єру. А по другий — весь народ: позивачі, відповідачі, суб’єкти господарювання — ті, хто прийшов у суд по справедливість. Саме вони найбільше потерпають від несправедливості, корумпованості. Та в них чомусь ніхто не питає, як міняти судову систему.
Під час парламентських слухань 20 громадських правозахисних організацій звернулися з проханням виділити 3 хвилини, щоб довести до законодавців свою думку. Однак, на жаль, у відповідь почули: вас багато — всіх не переслухаєш. А змінити систему зсередини, дослухаючись лише до тих, хто в ній працює, — неможливо.
— Відомо: у Сполучених Штатах Америки обираються не лише керівник самоврядного органу, а й шериф, суддя. Виборність суддів існувала і в Радянському Союзі. Як ви вважаєте, чи варто повернутися до такої практики?
— Це те, про що я кажу: потрібна ефективна система зворотного зв’язку між громадськістю чи громадою, яка обирає суддю, і тими рішеннями, що він приймає. Зараз судді безстрокові, ні на кого не звертають уваги, творять, що хочуть. Як зробити цю систему зв’язку ефективною? Перший спосіб — той, про який ми говоримо: обирати суддів певного рівня. Наприклад, у місті — міського суддю, у районі — районного. Громада шляхом прямого волевиявлення (у Конституції записано: «народ — єдине джерело влади») так і зробить. Народ делегує право чинити судову владу безпосередньо якомусь судді. Погано судить — через якийсь час його не обирають або відкликають з посади. У нас трохи не так: обирає суддів Верховна Рада. Є й інші думки...
— Так, обирає ніби парламент, але призначає на посаду Президент...
— Парламент обирає безстроково, але вперше на п’ять років на посаду судді, справді, затверджує глава держави. Фахівці-правники стверджують: мовляв, це не порушення Конституції. Бо так само їх обирає народ, але шляхом передачі своїх повноважень. Хоча Основний Закон не передбачає такої процедури — передавання повноважень народом.
— Це твердження спірне. Бо, скажімо, коли народ обирає народних депутатів, він делегує їм право формувати законодавчу базу...
— Так, з цим можна погодитись. Але ми з вами говоримо про окрему гілку влади — судову. Тим більше, що в Конституції записано про поділ влади на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову. І судова, за цих умов, повинна обиратися до певного рівня. І ми підтримуємо те, що судді повинні обиратися безпосередньо шляхом голосування. Як контролювати рішення? Пропонувалася досить дотепна модель: якщо діючий суддя в процесі своєї практики приймає якісь рішення, що згодом скасовуються, то ці рішення йому зараховуються як штрафні бали. І якщо він назбирав певну кількість штрафних балів, автоматично має піти з посади. А на його місце заступає суддя, який був у кадровому резерві. Модель, на перший погляд, дивна, але вона має під собою підгрунтя. Бо суддя, справді, має бути замінений, навіть коли не прийшов термін — 4 роки — його перевиборів, бо він, приміром, стільки накоїв за рік... Така система має працювати.
Інша справа — судді вищої інстанції. Думаю, їх слід обирати на принципах, що донині існують: колегією чи радою суддів. Але й для них має бути вироблена система ефективного контролю за прийнятими рішеннями. Бо, скажімо, суддя першої інстанції приймає завідомо неправомірне рішення, домовляється з представниками апеляційної інстанції, а суддя касаційної інстанції вже не розглядає справу по суті. Він може просто відмінити, але й у цьому разі він справу відсилає на перегляд до першої інстанції. Такого не повинно бути. На мою думку, навіть Верховний Суд має розглядати справу по суті. Зрозуміло, постає проблема штату ВС. Бо фізично неможливо розглядати справи по суті. Якщо не можна збільшити штат, то тоді хоча б передбачити попередній розгляд.
— У розмові ми зачепили чимало, так би мовити, загальних питань. З чого починати судову реформу? Суспільству, законодавцям...
— Першим кроком, на думку конференції правозахисних організацій, яка відбулась у Дніпропетровську за нашої підтримки, має бути внесення в законодавство змін. Ми вказали 40 пунктів, які потрібно внести у конкретні закони, конкретні статті, щоб зрушити воза реформ з місця. З моєї точки зору, найперше треба внести зміни в закон про судоустрій. Скажімо, в ньому є таке положення: критика рішень, винесених судом, забороняється. Це не тільки суперечить здоровому глуздові, але й водночас порушує конкретні статті Конституції. Бо Основний Закон стверджує: кожен має право не тільки на своє волевиявлення, а й вільне висловлення своєї думки.
Розмову вів Володимир КОРОЛЮК.
