Дід Андрій і баба Гафія, зранку впоравшись по господарству, як завше, всілися перед телевізором. Якраз показували багатосотсерійний «Соледад».
— Живуть же люди, — глибокодумно зронив дід. — Ні курей, ні корови, ні свині не обходять, ні навіть служби жодної не несуть, а диви, Гафіє, які розкоші!
— На те вони й капіталісти, — філософськи відповіла баба.
І раптом на найцікавішому місці серіал перебила реклама. Замість остогидлих уже памперсів і снікерсів на екрані з’явилися вгодований до лиску бадьорий собацюра та гнучка, мов змія, кішка. Через приглухуватість дід уловив лише щось про клуб «Чотири лапи».
— А що воно таке, Гафіє? — спитав супутницю довгого життя.
— Та це, Андрію, харчі такі є. Від них і бадьорість, і сила молода.
Другого дня листоноша принесла стареньким пенсію, й дід Андрій подався до райцентру по черговий запас макаронів, цукру, круп. Відколи замість сільмагівської крамниці в селі з’явилося кафе-бар «Едем», не те що гречаної крупи — навіть солі вдень із сірником не знайдеш. Та й по сірники теж треба їхати до райцентру — звісно ж, «Едем» ними не торгував. Бо що на сірниках навариш?
...Дід, ретельно звіривши все придбане з бабиним списком, вже було подався до виходу з гастроному. Та в око впали гарно розмальовані пакунки з магічним написом «Клуб Чотири лапи». Він вибрав найменший і знов підійшов до каси. «Оце й буде сюрприз бабі до 8 Березня».
... У день жіночого свята, тільки-но почало на світ благословлятися, дід розпалив у печі й почав згадувати свої кулінарні навички, які здобув у молоді роки на армійській польовій кухні. Як тільки вода в каструлі закипіла, всипав туди вміст пакунків. І хоч запах варива викликав деякі сумніви, дід Андрій виклав усе це на дві тарілки й поставив на стіл.
— Вставай, сніданок готовий, — торкнув за плече свою благовірну. — Зі святом!
Зворушена увагою, баба Гафія хутенько вмилася, і подружжя взялося за святкову трапезу.
За господарськими клопотами короткий березневий день згас, і дід з бабою почали лаштуватися до сну.
— Ой, Андрійку, а мене чомусь на дах тягне, — грайливим голосочком проспівала стара.
— На який ще дах? Та в березневі ночі там хіба що кішки гуляють, — незлобливо посміхнувся дід.
І раптом його осяяв здогад. «Чотири лапи»! Так це через них щоразу, коли я, старе луб’я, проходив повз стару грушу, моя права нога мимоволі догори підіймалася!
Ужгород.
Курінь
52
52
Вибір редактора
Популярне за тиждень
-
1Це тактична перемога, стратегічна — попереду, — Кіра Рудик про пакет допомоги від США
-
2Члени Комітету з питань інтеграції України до ЄС зустрілися з делегацією МЗС Швеції
-
3У Комітеті соціальної політики обговорили актуальні питання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
-
4Верховна Рада України прийняла Закон щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення
-
5Мінагрополітики відновлює дотації малим фермерам на землю а за утримання ВРХ, із і овець