Із Рішення Конституційного Суду України від 11 листопада 2004 року № 16-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію» (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації)

Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 року, частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року.
Заслухавши суддю-доповідача Л. Малинникову та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України, зокрема, встановив:
Суб’єкт права на конституційне звернення — Центральна спілка споживчих товариств України (далі — Укоопспілка) — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію».
Положення пункту 1 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» передбачають, що «власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов’язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.
Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок».
Згідно з положеннями пункту 1 статті 10 цього Закону «власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов’язані з їх статутною діяльністю».
Частиною четвертою статті 37 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що «власність кооперативних організацій є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом».
На думку суб’єкта права на конституційне звернення, зазначені положення законів необхідно розуміти так, що споживча кооперація, зокрема, внаслідок безоплатної передачі їй державою майна на підставі раніше чинних законодавчих та інших нормативних актів набула права здійснення щодо переданого майна правочинностей власника (володіння, користування та розпорядження).
При цьому Укоопспілка обгрунтовує конституційне звернення такими обставинами.
Посилаючись на нормативні акти, видані до набуття Україною незалежності, — Постанову ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року № 124 «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків», прийняту на виконання однойменної Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 лютого 1987 року № 265 (далі — Постанови), Укоопспілка зазначила, що колгоспні ринки були безоплатно передані у встановленому порядку у відання організацій споживчої кооперації.
Виходячи із змісту постанов щодо характеру та умов передачі державного майна організаціям споживчої кооперації Укоопспілка вважає, що зміна форми власності з державної на кооперативну відповідала статті 91 Цивільного кодексу Української РСР незалежно від того, було передано майно за плату чи безоплатно.
Укоопспілка, посилаючись на те, що передані колгоспні ринки є власністю споживчої кооперації, звернулася з клопотанням до Конституційного Суду України витлумачити положення норм щодо застосування положень законів до всіх форм власності, у тому числі споживчої кооперації.
Розглядаючи порушене у конституційному зверненні питання щодо роз’яснення поняття власності споживчої кооперації, її складових, здійснення її органами права володіння, користування та розпорядження цією власністю, її недоторканності та захисту нарівні з іншими формами власності, Конституційний Суд України виходить з такого.
Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності (пункт 1 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»).
Як визначено у пункті 4 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.
Суб`єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами (пункт 6 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»).
Здійснення права власності, тобто володіння, користування та розпорядження майном споживчої кооперації покладено на її органи відповідно до установчих документів (статутів) споживчих товариств, їх спілок (об’єднань) (пункт 1 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», частина п`ята статті 111 Господарського кодексу України).
Конституція України гарантує захист права власності. Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує, зокрема, захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та рівність їх перед законом. Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41).
Недоторканність власності споживчої кооперації є гарантією державного захисту від посягань на здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень його права на своє майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника.
Конституція (Основний Закон) Української РСР за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб’єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об’єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб’єктами права власності на засоби виробництва і мали право на власність, відокремлену від державної.
Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, Постанови Ради Міністрів Української РСР «Про порядок передачі підприємств, об’єднань, організацій, установ, будинків і споруд» від 28 квітня 1980 року № 285, прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року № 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.
Отже, можна дійти висновку, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об’єкти залишалися у володінні і користуванні організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України «Про власність» набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.
Примусове відчуження майнових ринкових комплексів може здійснюватися лише на загальних підставах, установлених частиною п`ятою статті 41 Конституції України.
Відповідно до пункту 3 статті 48 Закону України «Про власність» захист права власності здійснюється судом. Вирішення спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями щодо права власності відповідних об`єктів майнових ринкових комплексів, є компетенцією судів загальної юрисдикції.
Таким чином, положення частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію», пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» щодо недоторканності власності кооперації та споживчої кооперації слід розуміти як встановлення правових засобів захисту права власності відповідних кооперативних організацій від протиправних дій з боку будь-кого, зокрема юридичних чи фізичних осіб.
На підставі викладеного Конституційний Суд України вирішив:
1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію» в контексті частини четвертої статті 13, частини четвертої статті 41 Конституції України і в системному зв’язку із статтею 48 Закону України «Про власність», статтею 328 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що:
— власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна;
— недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об’єктів власності може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією та законами України;
— гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності;
— право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб`єктів права власності.
Вирішення спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами стосовно конкретних об’єктів власності, в тому числі майнових ринкових комплексів споживчої кооперації, є компетенцією судів загальної юрисдикції.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.