Міністр, який не вміє бути байдужим

Коли тобі висловлюють подяку працівники і діти з Кіровоградського дитячого реабілітаційного центру, який вдалося врятувати від приватизації місцевими бізнесменами і дати йому друге дихання, коли тобі пише засуджений, який через твоє втручання знову повірив у життя, коли інваліди у візках Тетяна Баранцова та Олексій Сорока запрошують тебе на своє вінчання до Луганська, напевно, можна думати, що недаремно сидиш у міністерському кріслі. Тим більше, коли навіть не щедрий на компліменти Борис Олійник, дякуючи за чуйність, пише, що до його слів «приєдналися б тисячі стражденних і незахищених, яких Ви воістину утримуєте на цьому світі», можна впасти у легку ейфорію. Але Папієв не був би ним, якби, навіть недавно отримуючи орден, вважав свою місію зреалізованою. Новорічні та Різдвяні свята на зламі років, а тепер уже й епох, —час підбивати підсумки. Тим паче, що ввімкнено годинника, який вестиме новий відлік нашої історії. Поза сумнівом, є що підсумувати і керівникові найсоціальнішого міністерства уряду.

— Складним, хоча я не звик нарікати. Хоча б що ми казали про значне поліпшення життя пенсіонерів та інвалідів, давайте подивимося одне одному в очі: хіба наші батьки живуть достойно, як у тій же Європі, хіба наші інваліди забезпечені правом на участь у суспільних процесах у повному обсязі? Звичайно, ні. Хоча я вдячний депутатам Верховної Ради за низку законів, ухвалених торік, стосовно розв’язання соціальних проблем українців. Радує, що Верховна Рада останнього скликання під головуванням Володимира Литвина надає пріоритетної ваги законодавчому врегулюванню комплексу соціальних проблем, взявши чіткий курс на покращення добробуту громадян України. Бачу зацікавленість народних депутатів у тому, щоб кожна сім’я найближчим часом почала відчувати на собі позитивні результати роботи влади через зростання зарплат, пенсій, доступність соціальних та медичних послуг. Це стосується і Мінпраці. А найголовнішим загальним підсумком 2004 року є створення в Україні ефективної системи соціального захисту, формування соціально орієнтованого бюджету, зростання реальних доходів населення, як-то зарплати, пенсії, з поступовим наближенням основних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму. До позитиву можна зарахувати і зменшення заборгованості із зарплати та соціальних виплат.

— Поширення бідності, яке нам торік вдалося загальмувати, зокрема і через надання державної допомоги майже 11,5 мільйона громадян, що вплинуло на реальні можливості задоволення життєвих потреб населенням. Реальні доходи зросли більш як на 15 відсотків, реальна зарплатня — більш як на 25 відсотків.

Разом з утвердженням прогресивної законодавчої бази у сфері соціальної політики позитивні зрушення в економіці та вжиті заходи із сприяння зайнятості населення дали змогу у 2004 році істотно поліпшити ситуацію на ринку праці. Знизився рівень безробіття економічно активного населення, довготривале безробіття, відповідно значно зменшилося число зневірених у пошуках роботи. Протягом січня—листопада минулого року соціальні послуги та матеріальне забезпечення надали 2,5 мільйона незайнятих осіб. За три перші квартали було працевлаштовано 780 тисяч безробітних громадян, це на 14 відсотків більше, ніж за відповідний період 2003 року. 152 тисячі українців набули нових професійних знань, 364 тисячі були задіяні на громадських роботах.

— Наприклад, щомісячні страхові виплати потерпілим від нещасних випадків на виробництві, профзахворювань та у зв’язку з втратою годувальника теж зросли на 15 відсотків. Мінімальний розмір виплат незастрахованим у разі настання безробіття з 1 вересня зріс до 90 гривень, а з 1 травня розмір допомоги при народженні дитини вже становив 725 гривень. Державним бюджетом, і тут знову варто подякувати народним депутатам, на наступний рік передбачено збільшення видатків на 22 соціальні програми, зокрема, правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на засіданні 17 грудня вже з 1 січня встановлені нові розміри допомоги: при народженні дитини — 1550 гривень, по догляду за дитиною до 3-х років — 102 гривні, на ритуальні послуги — 1000 гривень.

— З 1 січня 2004 року в Україні функціонує на страхових засадах солідарна пенсійна система, яка забезпечує участь застрахованої особи у формуванні своєї пенсії. Уже завдяки цій реформі почала виходити з тіні заробітна плата працюючих. Лише за період дії цього закону пенсії збільшилися втричі. Вважаю вчасним і встановлення щомісячного розміру пенсійних виплат на рівні прожиткового мінімуму. Цей крок дав можливість виконати вимоги статті 46 Конституції України і швидко забезпечити зростання рівня життя громадян похилого віку. Зростання економіки, яке з приходом нової команди управлінців, я певен, триватиме, уже дало змогу збільшити надходження до Пенсійного фонду. Значні резерви вбачаю й у неминучому зростанні зарплатні як однієї із запорук інтеграції України в європейські структури. Причин для песимізму немає, виплата достойних, диференційованих за трудовим вкладом кожного пенсій — річ реальна. Тут слід зупинитися і на Генеральній угоді між Кабміном і Всеукраїнським об’єднанням організацій роботодавців і підприємців, а також профспілками на 2004—2005 роки, яка спрямована на регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства та забезпечення конституційних прав працівників. Це дало змогу вирішувати конфліктні ситуації та впливати на реальну оцінку праці, на зростання заробітної плати.

— Другорядних немає. Проте душа більше болить за дітей-сиріт, за одиноких ветеранів праці. До нашої честі, в Україні не тільки збережено, а й розширено мережу будинків-інтернатів. За три роки таких установ збільшилося із 275 до 314. На повному державному утриманні нині проживає 52 тисячі громадян похилого віку та інвалідів. Порівняно з 1991-м зросла кількість територіальних центрів з обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних з 46 до 745. Ці заклади функціонують у кожному районному центрі, у кожному міському районі, допомагаючи вдома, створюючи умови для соціально-побутової та соціально-медичної реабілітації. Комплексом послуг користуються майже 800 тисяч громадян, котрі не можуть обходитися без сторонньої допомоги.

— Добра, чуйності, відповідальності перед прийдешніми поколіннями, мудрості, віри в себе і у своє щасливе майбутнє у новій зміненій Європі.