демонструють новоявлені малочисельні конфедерації, фактично протидіючи наймасовішій Федерації профспілок України? Хто від цього виграє і кому воно вигідне?
Нині всі понад 100 різнойменних політичних партій, що діють у нашій країні, не об’єднують такої кількості працюючих, як профспілки. Адже лише в 70 галузевих і регіональних членських організаціях, що входять до складу Федерації профспілок України, налічується майже 12 млн. А в інших? Цієї кількості назвати неможливо. Бо лише в Мін’юсті зареєстровано понад 90 організацій зі статусом всеукраїнських профспілок. Цікаво, як всі вони відстоюють інтереси працюючих? Гуртом, поодинці?
На дні уряду у Верховній Раді 9 листопада ц. р. «Про стан виконання урядом України вимог Конституції України та законів України щодо належного рівня та своєчасної виплати заробітної плати» давалася різна оцінка. Їх, приміром, називали кишеньковими, і доки вони будуть такими, доти будуть заборгованості, страждатимуть люди. Більше того, концепцію уряду щодо соціального захисту працюючих, підтриману профспілками, називали злочином.
Йшлося, уточню, про Федерацію профспілок, яку очолював народний депутат України Олександр Стоян. Чому очолював? Тому що недавно три поверхи Будинку профспілок на майдані Незалежності в Києві зайняли керівники опозиції, яка тут мітингує. Відбулося засідання президії ФПУ, на якій О. Стоян, за одними джерелами, нібито сам написав заяву про відставку, за іншими — був усунутий президією від виконання своїх обов’язків і залишив робочий кабінет. Існує твердження, що це — «розплата» за його більше особисту, аніж загальну профспілкову підтримку у виборчій борні соціальних намірів кандидата у Президенти України Віктора Януковича. Однак своє слово має ще сказати з’їзд цієї Федерації профспілок, який обирав О. Стояна своїм лідером.
Та через два дні після входження опозиції у Будинок профспілок керівники кількох всеукраїнських профспілок та об’єднань запросили журналістів на прес-конференцію. Щоб повідомити: 26 жовтня 2004 року відбулася установча асамблея, на якій прийнято рішення про створення Національної конфедерації профспілок та профспілкових об’єднань України (НКПУ). Її головою обрано Вадима Ткачова, голову Ради профспілок залізничників і транспортних будівельників України, генеральним секретарем — Петра Петриченка, президента Всеукраїнського конгресу профспілок, який є водночас і головою Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів.
До конфедерації, запевняли організатори прес-конференції, увійшло 12 всеукраїнських профспілок та 5 об’єднань, що не входять до ФПУ і охоплюють близько 1,4 млн. осіб. У своєму зверненні до всіх членів профспілок країни нова конфедерація закликає всіх чесних людей до злагоди та порозуміння і обіцяє краще захищати їхні конституційні права на працю, охорону здоров’я, відпочинок, освіту, на гідне життя. Наголошуючи на втрачених позиціях профспілок у державі, позбавленні їх законодавчої ініціативи тощо, організатори прес-конференції закликали до об’єднання. Адже розпорошеність профспілкового руху, лунало, на користь нинішній владі, а відстоювати інтереси працюючих все одно доведеться за будь-якої.
Між іншим, керівники донедавна вільних профспілок, а тепер також Конфедерації (КВПУ), яку очолює народний депутат Михайло Волинець, брали участь у зайнятті профспілкового будинку. Ця організація також значилася серед тих, котрі запрошували журналістів. Однак нікого з них на прес-конференції не було. Цієї профспілки немає і серед новоствореної конфедерації.
Що звідси випливає? Те, що не всі ініціатори об’єднавчого процесу пройнялися необхідністю цього і не показують приклад. До того ж на теренах України, окрім ФПУ, КВПУ, існують ще такі більш-менш чисельні організації, як Всеукраїнське об’єднання солідарності трудівників (ВОСТ), Національна рада соціального партнерства (НРСП) тощо.
Чому б справді їм усім не об’єднатися? Хіба не єдині у них завдання — захищати трудові права і соціально-економічні інтереси найманих працівників? Невже всі вони поодинці збираються співпрацювати з урядом та об’єднаннями роботодавців, укладати з ними угоди?
До речі, нинішня Федерація профспілок України, хоча й у затісних умовах, працює. Обов’язки голови виконує перший заступник Григорій Осовий.
Щодо запевнень керівників, з також гучною назвою, новоствореної Національної конфедерації профспілок і профспілкових об’єднань України про самовідданий захист інтересів працюючих, то напрошується відоме застереження: поживемо — побачимо. Бо чи не приховуються за об’єднавчими гаслами і зовні нібито добрими намірами насправді прагнення розпорошити профспілковий рух у країні? Чи виграють від цього наймані працівники, що трудяться в усіх галузях виробництва, у приватних підприємців? І, може, ось така розпорошеність і буде вигідна владі? Чи, може, їх керівники мають свої далекоглядні політичні орієнтири?
А об’єднуватися, звісно, треба. І, як бачимо, є кому. Що в єдності справді сила, то хто заперечуватиме це? Аби тільки «об’єднувачі» не забули про свої гасла й обіцянки.
