Суддівська освіта в Україні останнім часом у центрі уваги громадськості. Очевидно, усі позитиви й негативи системи судочинства закладаються ще на етапі здобуття професійної освіти. Якою ж їй бути? Саме це питання стало приводом для розмови з головою Державної судової адміністрації України Володимиром Карабанем.

 Ред.: Володимире Яковичу, що змушує говорити про розвиток та вдосконалення суддівської освіти в Україні?
— Стрімкий злам соціалістичних суспільних відносин викликав потребу в правосудді, що відповідало б потребам нових соціальних реалій. У зв’язку з цим були здійснені докорінні зміни в системі правосуддя. Зокрема, була створена система господарських судів, здійснюється подальша спеціалізація судів, оновлюється процесуальне законодавство, змінюється система судового адміністрування. Є деякі зрушення і в підготовці суддівських кадрів. Це — створення факультету підготовки професіональних суддів в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого та інституту підготовки професіональних суддів в Одеській національній юридичній академії. Але здійснені нині зміни в системі підготовки та добору суддівських кадрів, їх призначення на посади ще не відповідають потребам розвитку суспільства. Вони мають бути значно глибшими, а головне — системними.
За таких умов виникла потреба в розробленні науково обґрунтованої концепції кадрового забезпечення судової системи та формуванні на її основі державної політики в цій сфері, якої зачекалось як усе суспільство в цілому, так і судді зокрема.
Ред.: Відомо, що указом Президента України від 11 жовтня 2002 року № 918/2002 при Державній судовій адміністрації України утворена Академія суддів України. У чому полягала необхідність утворення спеціального навчального закладу?
— Розуміння необхідності утворення такого навчального закладу, який би здійснював підготовку професійних суддів, знайшло відображення в Законі «Про судоустрій України». Стаття 126 цього закону визнає необхідним функціонування Академії суддів, яка, поряд з іншими, повинна виконувати завдання підготовки кадрів на посади суддів із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту, та підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів. Потреба в Академії суддів зумовлена не лише необхідністю максимального наближення суддівського навчання та підвищення кваліфікації суддів до практики правосуддя, а й тим, що суддівська спільнота та органи самоврядування суддів повинні мати вирішальний вплив на визначення змісту, методики та організації навчання. Крім того, викладацький корпус Академії суддів повинен формуватись переважно за рахунок суддів, які здійснюватимуть викладацьку діяльність на умовах погодинної оплати, сумісництва, а можливо, і шляхом тимчасового направлення суддів на роботу в Академію зі збереженням статусу судді, місця роботи і заробітної плати за основним місцем роботи.
З метою впровадження загальнонаціональної системи забезпечення судів загальної юрисдикції висококваліфікованими кадрами суддів та працівників апарату судів у липні 2004 року утворено шість територіальних відділень академії, в яких будуть проходити навчання вперше призначені судді районних судів, помічники суддів, секретарі судового засідання, працівники канцелярії та інші. Слід зауважити, що з 2 по 12 вересня в новоутворених відділеннях академії 72-годинні навчання з підвищення кваліфікації пройшли майже 200 вперше призначених суддів.
Утворення в Україні Академії суддів ураховує досвід європейських країн, в більшості яких підготовка кандидатів на посади суддів, підвищення кваліфікації суддів покладена на державні установи вузької спеціалізації. Проходження навчання в таких закладах є неодмінною умовою призначення судді на посаду.
Ред.: З досвіду європейських країн відомо, що випускникам юридичних факультетів університетів, які мають відповідний кваліфікаційний рівень, надається можливість брати участь у конкурсах чи інших процедурах добору кандидатів на посади суддів та претендувати на посади суддів. Як в Україні визначено право брати участь у процедурах добору кандидатів на посади суддів?
— Сьогодні ця процедура врегульована законодавчо, але вона складна, довготривала і, на наш погляд, досить неефективна. Стосовно наших бачень того, якою повинна бути система суддівських кадрів, слід виходити ось із чого. Право брати участь у процедурах добору кандидатів на посади суддів повинні мати всі випускники вищих юридичних закладів освіти кваліфікаційного рівня «спеціаліст» або «магістр». Це більшою мірою відповідало б положенню про забезпечення права кожного на рівний доступ до державної служби в своїй країні, що закріплене у ст. 21 Загальної декларації прав людини та у ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права.
Украй необхідною є розробка та впровадження у практику прозорої й належно обґрунтованої конкурсної системи добору кандидатів на посади суддів. Ця система повинна мати такі ознаки. Потребу в кандидатах на посади суддів визначає Державна судова адміністрація України, яка відповідно до частини другої статті 119 Закону України «Про судоустрій України», поряд з іншим, здійснює кадрове забезпечення і яка й публікує оголошення про проведення конкурсу. Частина місць кандидатів на посади суддів, що відкриваються для проведення конкурсу, призначається для заміщення посад у конкретних судах, а інша частина відкривається для конкурсу без визначення суду, в який кандидата призначатимуть на посаду. Кандидати на посади суддів можуть брати участь у конкурсі для майбутньої роботи в певному суді або в будь-якому суді, де виникає потреба.
Особи, які подали заяви про участь у конкурсі, повинні здати іспити, письмовий та усний, а також пройти тестування. Порядок проведення іспиту повинен бути визначений законом і забезпечувати об’єктивність та прозорість цієї процедури. Слід установити, що іспити проводить конкурсна комісія, яка призначається Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі суддів Верховного Суду України, членів Ради суддів України, Вищої ради юстиції України, Державної судової адміністрації України, професорів Академії суддів України та інших.
Переможці конкурсу наказом голови Державної судової адміністрації України зараховуються кандидатами на посади суддів у встановленому законом порядку.
Ред.: Які фактори, на ваш погляд, необхідно враховувати при визначенні змісту навчання кандидатів на посади суддів в Академії суддів?
— Перш за все, це існуючий у країні рівень підготовки професіональних юристів. Цей рівень у нас звикли оцінювати в дусі соціалістичних традицій: все гарно, але є певні недоліки, які треба долати. Такий підхід ґрунтується на недооцінці ролі права в житті суспільства. В радянський період ця роль дійсно була допоміжною, бо суспільством керувала Комуністична партія в ручному режимі. У правовій державі суспільство організовується на правових засадах. Організація ж суспільства, в свою чергу, є основною рушійною силою його розвитку. Тому перспективи для всебічного прогресу суспільства відкриваються лише в тій мірі, в якій суспільству, його еліті вдається усвідомити творчу роль права в суспільстві, визнати явно недостатнє використання творчої ролі права, недостатню відповідність рівня наукових досліджень у сфері права, рівня підготовки юристів потребам розвитку суспільства. Тут ніякою мірою не проявляється критиканство. Навпаки, слід визнати величезний внесок у розвиток суспільства потужних наукових центрів і видатних учених-юристів. Урешті-решт і ці думки автора сформульовані на теоретичному підґрунті, яке створила національна правова школа. Але не можна без кінця вихвалятися досягненнями. Краще буде, якщо юридична наука визнає недостатній рівень і наукових досліджень, і підручників, і методичного інструментарію та зосередиться над тими проблемами, вирішення яких стане передумовою стрімкого стрибка України в майбутнє. Усвідомлення величезного творчого потенціалу, який є у праві, даватиме поштовх новим пошукам шляхів матеріалізації цього потенціалу.
Треба враховувати також і необхідність подолання імітаційних тенденцій, що склалися в системі управління суспільством при соціалізмі та дуже негативно вплинули на юридичну науку і підготовку юридичних кадрів, а особливо — на правосвідомість правознавців.
Хочу звернути увагу на те, що навчальні плани юридичних закладів освіти, підручники і наукова література дуже мало зорієнтовані на вивчення та розробку методології тлумачення й застосування нормативно-правових актів. Треба визнати, що нині національна методологія тлумачення та застосування нормативно-правових актів не створена. В Академії суддів України спільними зусиллями суддів Верховного Суду України та науковців ведеться розробка методології тлумачення і застосування нормативно-правових актів та підготовка науково-практичного посібника для суддів. Цю роботу розпочато на виконання статті 129 Закону України «Про судоустрій України», відповідно до якої на Академію суддів покладається науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України. Особливість змісту майбутнього посібника зумовлена складом авторського колективу (судді та науковці) і полягає у спробі сформулювати методологію тлумачення і застосування нормативно-правових актів на базі ретельного аналізу цих актів та практики їх застосування. На цей час є підстави розраховувати, що перший варіант згаданої методології буде створено найближчого часу. Методика навчання кандидатів на посади суддів повинна мати своєю метою, перш за все, набуття навиків тлумачення та застосування нормативно-правових актів, для чого читатимуться лекції, проводитимуться практичні заняття. На практичних заняттях розглядатимуться ситуації, наближені до тих, що вирішуються судами, проводитимуться дискусії та обговорення.
Ред.: Скільки триватиме навчання в Академії суддів і як здійснюватиметься оцінка результатів навчання кандидатів на посаду професіонального судді?
— Навчання триватиме два роки, упродовж яких один місяць навчання безпосередньо в Академії суддів буде чергуватися з двомісячним стажуванням за місцем майбутньої роботи під керівництвом судді-наставника. Під час стажування кандидат на посаду судді залучатиметься до виконання обов’язків секретаря суду, помічника судді, консультанта, а також працюватиме над завданням, що видається в Академії для його виконання під час стажування.
Після закінчення дворічної підготовки в Академії суддів України повинна здійснюватися оцінка результатів навчання кандидатів на посаду професіонального судді шляхом складання ними кваліфікаційного іспиту перед державною екзаменаційною комісією, утвореною Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Позитивне рішення державної екзаменаційної комісії, висновок судді-наставника, голови суду, де стажувався кандидат, і висновок психолога за результатами спостереження за кандидатом протягом усього терміну навчання мають враховуватися Вищою кваліфікаційною комісією України при рекомендації особи на призначення (обрання) її на посаду судді, а також при прийнятті рішення про присвоєння вищого кваліфікаційного класу. При цьому Вища кваліфікаційна комісія суддів України повинна виконувати також функції апеляційної інстанції відносно рішень державної екзаменаційної комісії.
Запровадження такого порядку передбачає необхідність розмежування повноважень кваліфікаційних комісій суддів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Кваліфікаційні комісії суддів повинні виконувати атестаційні (при присвоєнні кваліфікаційних класів) та дисциплінарні функції, а всі повноваження щодо перевірки відповідності кандидатів у судді вимогам, встановленим законом, подання рекомендації для призначення кандидата на посаду чи обрання його суддею безстроково мають здійснюватися Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та утворюваними нею органами, зокрема Державною екзаменаційною комісією.
Подальша перевірка професійного рівня кандидата на посаду судді при розгляді питання про рекомендацію на посаду професіонального судді у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України і Вищій раді юстиції та при вирішенні Президентом України питання про призначення на посаду не проводиться. У цих органах можуть перевірятись лише особисті якості кандидатів. Необхідність відмови від практики перевірки професійної підготовки кандидатів на посади суддів в органах, які рекомендують особу для призначення (обрання) на посади суддів, зумовлена тим, що форми діяльності цих органів не пристосовані для такої мети і не дають змоги перевірити професійний рівень кандидата на посаду судді. Успішне складання екзамену перед Державною екзаменаційною комісією і наявність позитивного висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України дасть право претендентові зайняти посаду судді впродовж року. Як виняток, у разі відсутності вакантних посад, претендент може бути призначений на посаду тимчасово відсутнього судді (декретна відпустка, тривала хвороба тощо).
Хочу також зазначити, що вперше призначені на посаду судді мають продовжувати навчання в Академії суддів. Щорічно вони повинні навчатись в Академії суддів упродовж двох тижнів, а в період роботи на посаді — самостійно виконувати завдання, отримане в академії. Виконання цього завдання перевіряється під час чергового курсу навчання в академії. Щорічне навчання передбачає вивчення нових актів законодавства, проблем, які виникли при вирішенні справ, наукових здобутків, що можуть бути враховані в професійній діяльності суддів.
Підвищення кваліфікації суддів і працівників органів та установ судової системи в свою чергу передбачатиме двотижневе навчання професіональних суддів, обраних безстроково, з отриманням завдання для самостійної підготовки не рідше одного разу на три роки; двотижневе навчання інших працівників органів та установ судової системи не рідше одного разу на три роки; проведення тематичних семінарів, що будуть організовуватись в межах поточних навчальних планів Академії суддів України, в тому числі за участю деяких інших вищих навчальних закладів, громадських організацій тощо; самоосвіту суддів та інших працівників судової системи.
Ред.: Ще одне питання, яке, напевно, турбує найбільше. Як здійснюватиметься фінансування системи суддівської освіти?
— Ефективне функціонування суддівської освіти не в останню чергу залежить і від створення належної матеріально-технічної та фінансової бази спеціалізованого навчального закладу — Академії суддів України, основними завданнями якої є формування і реалізація відповідної державної політики. Особливу увагу необхідно приділити створенню самодостатньої навчальної бази: спеціально обладнаних класів для проведення навчальних судових процесів, класів дистанційного навчання, бібліотеки тощо. Основним джерелом фінансування національної системи суддівської освіти залишається державний бюджет України. Фінансування видатків національної системи суддівської освіти має включати видатки на стимулювання суддів і провідних працівників судової системи до участі в навчальному процесі, виплату стипендій слухачам Академії суддів України — кандидатам на посаду професіонального судді в розмірі не менше двох третин від середньомісячної заробітної плати судді місцевого суду загальної юрисдикції, видатки на навчання з підвищення кваліфікації суддів і працівників органів та установ судової системи.
З огляду на прагнення України інтегруватися до Європейського союзу на сьогодні особливої актуальності набувають проблеми адаптації законодавства про судоустрій, судочинства в цілому та про порядок добору, підготовки і призначення на посади професіональних суддів.
Лише за умов внесення необхідних змін і доповнень до відповідної нормативної бази та достатності фінансування можливе повноцінне функціонування Академії суддів і вирішення нею концептуальних завдань щодо створення в Україні ефективної національної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації суддів, а також працівників органів і установ судової системи.
Ред.: І насамкінець. Якого ж результату очікуєте від упровадження концепції кадрового забезпечення судової системи?
— Звичайно, позитивного.
По-перше, це дасть можливість відбору на конкурсних засадах високоморальних, високопрофесіональних та відповідальних претендентів і сприятиме поглибленню їхніх знань для подальшої суддівської діяльності.
По-друге, зведе до мінімуму ризик потрапляння до суддівського корпусу випадкових, професійно та морально не підготовлених осіб.
По-третє, буде створено умови для формування стереотипу поведінки судді як носія судової влади в державі, наділеного важливими повноваженнями під час здійснення правосуддя. Вироблення такого стереотипу буде спрямоване на зменшення ризику необґрунтованого надання Верховною Радою України повноважень судді безстроково.
І останнє, мабуть — найголовніше. Запровадження такої системи дасть можливість державі упродовж семирічного спостереження та постійного контролю за поведінкою спочатку претендента на посаду судді, потім протягом п’яти років на посаді вперше призначеного судді законодавчим механізмом реально впливати на формування світогляду судді, а не залишатися осторонь процесу, як це, на жаль, відбувається сьогодні.