Не говори плохого никому,
Если не враг ты счастью своему.
Мірза Шафі.
Всем, кто не знает, я скажу по чести:
Язык карают с головою вместе.
Сдержи язык свой, голову жалея,
чем он смирнее, тем она целее.
Юсуф Баласагуні.
Політична боротьба здійснюється в багатьох формах. Однією з них є намагання певних сил дискредитувати окремі державні органи влади, в тому числі судову систему держави, суди і суддів. А дискредитація судової влади — це дискредитація законності і справедливості в державі, намагання посіяти серед людей страх і зневіру в можливості захистити себе, свої права і законні інтереси в суді.
Не так давно в ряді засобів масової інформації України було опубліковано декілька статей, в яких виключно чорними фарбами змальоване правосуддя в нашій країні. Вина за наявність недоліків у судочинстві покладається дописувачами насамперед на суддів і тільки на них.
На жаль, авторам цих статей бракує об’єктивності, бажання з’ясувати дійсний стан, в якому перебуває судочинство, елементарного знання законів. Замовність таких статей видно неозброєним оком. Цих авторів відверто шкода, оскільки заради копійки чи слави вони ладні обмазати смолою та виваляти в пір’ї і рідного батька. І перш за все їм слід сказати відомі слова: «Прости їх, Господи, бо не відають, що творять», — а крім того, щоб знати, як бути об’єктивним, прочитати цей маленький вірш:
Взгляни горе в лицо — тупа вершина,
А сбоку погляди — она остра.
Иди навстречу — и гора все выше,
Иди назад — и ниже все гора.
О нет, она свой облик не меняет.
Гора одна и та же — в этом суть.
А измененье от того зависит,
С какого места на нее взглянуть.
Су Ші, китайський поет епохи Сун (1036—1101 рр.).
Великий Су Ші, звичайно, застосував тут поетичний прийом. Мову він веде не лише про гору, а й про людей та їхні діяння.
Щоб більше знати про людину, про її поведінку, можливості, щоб прогнозувати її вчинки, необхідно розглядати її з різних позицій, вивчати її тривалий час. Об’єктивний висновок потребує комплексного, всебічного і повного дослідження предмета, великих знань, чесності й неупередженості. Якщо цього потребує оцінка конкретної людини, то тим більше такий підхід має бути в оцінці діяльності установи, організації чи цілої системи установ і організацій.
Час від часу ми чуємо негативні оцінки діяльності не тільки окремих суддів чи судів, а й усієї судової системи держави.
На чому ґрунтуються ці оцінки? Чи об’єктивні вони? І чи можна мовчки ігнорувати їх? Хто замовник цих негативних оцінок? Давайте будемо спокійно розмірковувати.
Судова система не ідеальна
Аналізи діяльності судової системи, перевірки стану організації діяльності окремих судів, узагальнення судової практики та статистики свідчать, що судова система України дійсно не ідеальна, оскільки недоліки в її діяльності є. Багатьом суддям бракує професійних знань, досвіду, вихованості, об’єктивності при прийнятті рішень. Не кожний суддя має добрі організаторські здібності та високе почуття відповідальності. Але треба усвідомлювати, що судова система України, її судді і працівники судів (як і в кожній державі) — це плоть від плоті суспільства, його складова частина з усіма його болячками.
Проблеми судочинства породжуються в першу чергу суспільствома не п о г а н и м и суддями.
Важко уявити державу, в якій би інженери, агрономи, журналісти, вчителі, лікарі, трактористи, доярки, народні депутати і т. д. були х о р о ш і, а судді по- г а н і чи навпаки. Вони всі походять від одних прабатьків, усі дихають одним повітрям, виховані однією шкільною системою, перебувають під впливом політики, економіки, права та моралі, які існують у державі. Кожна конкретна сім’я, яка породила суддю, не завжди спадково суддівська, вона породжує і журналістів, і представників інших професій. І якщо хтось із журналістів чи інших осіб вважає, що він кращий за суддів і має право дивитися на них згори, то йому доречно тут нагадати слова класика дохристиянської давньогрецької поезії Демодока. Він казав:
Хиосцы — не тот или этот,
а все, кроме Прокла, — дурны;
но из Хиоса и Прокл.
Все киликийцы — прескверные люди;
Среди киликийцев Кинир лишь хорош;
Но — киликиец и он!
Каппадокийца ужалила злая ехидна и тут же мертвой упала сама, крови зловредной испив.1
Хай кожний обдумає ці вічні мудрості й знає, що і Президент, і уряд, і судді є його частинкою, вони всі багато в чому схожі на нього, і тому, щоб усі урядовці, судді, прокурори тощо були х о р о ш і, треба починати з себе.
На жаль, значна частина наших громадян, умовно кажучи, не завжди переходить дорогу на зелене світло світлофора, а в більшості випадків тоді і там, де заманеться, але коли мова йде про інших, і особливо про тих, хто судить чи керує, тут принциповість стовідсоткова: і вони, і їхні дії повинні бути бездоганні. Шановні! Але ж вони всі вами обрані з вашого середовища. А це середовище породжує не тільки винахідників, учених, політиків, воно, хоч і гірко це визнавати, щороку дає в середньому тільки зареєстрованих 500 тисяч злочинів та більше двох з половиною мільйонів судових справ про адміністративні правопорушення. Помножте це на 10 і зрозумієте, що за кожних десять років більш як 30 мільйонів громадян фіксуються у відповідних правоохоронних протоколах як правопорушники. А якщо врахувати те, що не при кожній крадіжці курки чи мішка картоплі і взагалі крадіжці чи іншому нещасті людина біжить до райвідділу МВС, щоб зареєструвати цей факт, і не всі неплатники податку виявляються, і не всі порушення правил торгівлі, мисливства, рибальства, дорожнього руху тощо фіксуються, і не всі хабарники отримують хабарі в присутності понятих, а зґвалтовані не спішать обнародувати цей факт тощо — тобто що латентна складова правопорушень набагато вища від зафіксованої, то взагалі є над чим замислитись.
Але давайте про суд і судову систему. Хотілося б, щоб правосуддя наше було бездоганним. Але, як уже багато разів говорилося, цьому, крім іншого, не сприяють недостатнє фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення судів та суддів, невирішеність соціальних та багатьох інших проблем, у тому числі і проблем, пов’язаних з підготовкою та добором кадрів. На якості й оперативності правосуддя позначаються аналогічні проблеми органів дізнання та досудового слідства, прокуратури та адвокатури. Крім того, не кожний громадянин є законослухняним і виконує всі ті розпорядження, які виходять від суду. Ці та безліч інших обставин в окремих випадках призводять до порушень строків розгляду справ та інших процесуальних строків, винесення рішень, які не відповідають вимогам закону, невиконання судових рішень, до інших негативних явищ.
Закони не завжди чіткі і ясні
Величезне значення для нормальної ефективної діяльності суду має застосовуваний закон, його чіткість та ясність, логічна послідовність та узгодженість з іншими нормативними актами. На жаль, багато законів, які приймаються в умовах політичної, а іноді й кулачної боротьби, коли перемагають не здоровий глузд, виваженість і об’єктивність, а емоції та політичні чи бізнесові інтереси, не завжди відповідають цим якостям.
Суди дедалі частіше опиняються під шаленим тиском замовленої преси, оплачених вуличних пікетувань, у лещатах конкуруючих політичних блоків та угруповань.
У цих умовах, хоч юридично суддя незалежний і підкоряється лише закону, життєві обставини зв’язують його по руках і ногах, і він знає, що в багатьох випадках, навіть якщо він вчинить відповідно до закону, постраждає. Оскільки його принциповість позначиться якщо не на ньому, то на його дружині чи дітях. Такі приклади непоодинокі.
Скромна заробітна плата, не завжди пристойні умови на робочих місцях та дома (із 837 приміщень судів більш як 300 не придатні для здійснення правосуддя, а кожний восьмий суддя не забезпечений житлом), надзвичайні, ніколи ніким не вивчені та не оцінені стреси, які переносить суддя, постійне перебування в зоні конфліктів між людьми, які звертаються до суду, фізичні перевантаження від надмірної кількості справ не спонукають до оптимізму.
Не випадково так мало бажаючих працювати суддею. Як відомо, на сьогодні з 7515 суддівських посад 1490 вакантні і особливої черги на їх заповнення немає. Це симптом, який спонукає до запитання. Чому так? А тому, що суди на сьогодні працюють у жорстких, а значна їх частина — в надто жорстких умовах, які не відповідають вимогам судочинства.
Разом з тим слід сказати, що в цих умовах судова система України в цілому все ж таки успішно виконує свої обов’язки. У 2002 році до судів по першій інстанції надійшло понад 5 мільйонів справ, що на 1,8 мільйона, або на 54,4 %, більше, ніж у 2001 році, а лише в І півріччі 2003 р. надійшло майже 2,8 мільйона справ. Кожному судді в середньому по державі за місяць надходить на розгляд більш як 100 справ. Це неймовірно багато. Саме з цих, а також безлічі інших причин, у тому числі через неявку учасників процесу до суду, 10,8 % кримінальних та 19,5 % цивільних справ (у першому півріччі 2003 р. відповідно 9,2% і 19,4%), а не більшості, як заявляють окремі особи, призначені до розгляду з порушенням передбачених законом строків. Верховний Суд України зараз вводить у дію всі передбачені законом механізми, щоб і ці відсотки зменшити до мінімуму.
В апеляційному й касаційному порядку торік було скасовано і змінено 4% постановлених вироків у кримінальних справах та 1,5 % рішень у цивільних справах2 (у І півріччі 2003 р. відповідно 4,2 % і 2,0 %). Зрозуміло, що це багато, і треба вживати заходів, щоб якість судових рішень була кращою та щоб вимоги закону виконувалися якнайчіткіше. Але і заявляти про те, що в Україні нема правосуддя, ці цифри не дають підстав.
Який вигляд має правова система України на фоні інших країн Європи, найяскравіше видно з інформаційно-статистичного повідомлення Європейського суду з прав людини, опублікованого в журналі «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 1 (17) 2003», який видає Українська правнича фундація (сторінки 227—232). Згідно з цим повідомленням, за 2002 рік із 44 країн Європи на розгляд зазначеного суду надійшло 30.828 заяв, у тому числі з України — 2.549, Польщі — 4.173, Італії — 1.304, Росії — 4.006, Німеччини — 1.668, Франції — 2.789.
У той же час справ, у яких встановлено принаймні одне порушення Конвенції, виявлено: щодо України — 1, Франції — 61, Італії — 325, Польщі — 20, Німеччини — 6, Великої Британії — 30, Туреччини — 54. Аналогічно в 2001 році з 683 справ, в яких Європейський суд знайшов принаймні одне порушення Конвенції, із справ, які надійшли з України, не знайдено ні однієї. Водночас із тих, що надійшли з Франції, — 32, Туреччини — 169, Італії — 359, Німеччини — 13, Польщі — 17, Великої Британії — 19 таких справ. У 2003 році ці цифри дещо змінилися, але офіційних даних поки що немає.
Звичайно, тільки на цих цифрах не можна будувати уявлення про дотримання прав і свобод людини в Україні та її правосуддя, але і заявляти про те, що в Україні з цією проблемою гірше, ніж в інших країнах, не можна. Судова система має той вигляд, який дозволяють умови політичного та економічного життя країни, і треба не охаювати її, не малювати її образ тільки чорними фарбами, а намагатись допомогти їй у її становленні.
Слід звернути увагу на те, що судова система України поступово гуманізується. Так, якщо до позбавлення волі було засуджено у 1999 р. 37,5 % осіб, у 2000 р. — 35,9%, а в 2001-му — 37,2 % від усіх засуджених, то в 2002 році уже 31,4 %, а в І півріччі 2003 р. — 30,8 %. Якщо у 2001 році було звільнено від покарання 32.016 осіб, то в 2002 році 105.488 осіб, у тому числі з випробуванням — 100.192 особи (у І півріччі 2003 р. відповідно 56521 і 54916 осіб). Збільшилася кількість осіб, засуджених до штрафу, громадських робіт та інших покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Тобто судова система України дедалі більше орієнтується на європейські стандарти.
Люди довіряють суду
Авторитет судової влади в суспільстві, перш за все залежить від ефективності правосуддя, спроможності суддів захистити права та свободи громадян, від професіоналізму та моральності представників судової влади. Аналіз судової статистики та узагальнення судової практики дають підстави з повною відповідальністю заявити, що судова система України стає дедалі авторитетнішою, оскільки кількість звернень людей до суду по захист своїх прав та свобод постійно збільшується, тобто люди щодалі більше довіряють саме суду.
На жаль, авторитет суду підривається тим, що не всі судові рішення своєчасно виконуються органами виконавчої влади.
І це не вина судів чи суддів, оскільки виконання судових рішень здійснюється Державною виконавчою службою, яка входить до системи органів МЮ України, та Державним департаментом України з питань виконання покарань.
У цьому явищі, як у краплині води, видно всю слабкість нашого державного апарату. Що ж стосується професіоналізму та моральності представників судової влади, то відповідні правові механізми, які існують в Україні, зорієнтовані на те, щоб працювати суддями йшли кращі представники суспільства. Наскільки це вдається на практиці, важко сказати. У всякому разі, із 6 тисяч суддів, що працюють сьогодні в Україні, за останні роки 3.560, у тому числі майже всі судді Верховного Суду, пройшли процедуру безстрокового обрання у Верховній Раді України, що супроводжувалося перевірками кожної заяви чи скарги, і, отримали в народних депутатів, а отже, і в народу, вотум довіри.
Верховний Суд України шляхом підготовки постанов пленуму з роз’яснень законодавства, публікацій узагальнень судової практики та аналізів судової статистики, судових рішень, шляхом проведення семінарів із суддями, інших заходів інформаційного характеру робить усе для підвищення рівня професіоналізму суддів. Постійні планові та позапланові вивчення стану організації здійснення судочинства судами нижчого рівня з виїздом на місце з наступним розглядом результатів цього вивчення на засіданнях президії Верховного Суду України та президії Ради суддів України спонукають суддів до того, щоб закон застосовувався чітко і поведінка судді відповідала його високому статусу в державі. Треба звернути увагу, що вивчення стану організації здійснення судочинства в регіонах з виїздом на місця Верховний Суд України почав здійснювати лише починаючи з кінця 2002 року.
Кваліфікаційні комісії суддів у регіонах та Вища кваліфікаційна комісія суддів України, ради суддів у регіонах та Рада суддів України, Вища рада юстиції у відповідності з повноваженнями та компетенцією розглядають кожну скаргу на дії чи бездіяльність судді, що спонукає останнього до належної поведінки. Зрозуміло, що всі ці органи повинні оберігати суддю від необґрунтованих звинувачень і не травмувати його психіку безпідставно. Але якщо він допустить вчинок, що ганьбить честь і гідність судді, підриває авторитет судової влади, то і суддівське середовище, і зазначені органи роблять усе, щоб позбавити його посади.
Наприклад, у ході вивчення стану здійснення судочинства в Рівненській області було встановлено, що суддя Корецького місцевого суду Г. нехтує законом, чим підриває авторитет судової влади. Суддівське середовище зразу вжило всіх заходів до того, щоб позбавити його посади, і указом Президента України від 15 липня 2003 року він був звільнений з роботи.
За перше півріччя 2003 року звільнено з посади двох суддів за порушення присяги і трьох суддів у зв’язку із засудженням за вчинені злочини. Впродовж 2002 року 52 судді було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги, а 10 суддів звільнено з посад за такі порушення. За 2002 та 2003 роки відмовлено у безстроковому обранні 12 суддям, у зв’язку з чим вони звільнені з посад через закінчення строку повноважень. Тобто в державі є механізми для очищення суддівського корпусу від «скверни», що є серйозним аргументом на підтримку в суддівському середовищі відповідної дисципліни.
Разом з тим тривала невирішеність державою проблем підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів, недоліки в підготовці юристів та доборі спеціалістів на посади суддів, надзвичайна складність і заплутаність правового механізму з очищення судів від суддів, що дискредитують суддівський корпус, відсутність постійного контролю за відповідним професійним рівнем суддів та їх моральними якостями гальмують підвищення ефективності та авторитетності судової системи України. На жаль, саме невирішеність цих проблем дає підстави вести мову про ліквідацію інституту безстрокового обрання суддів на посади. Хоча без вирішення цих проблем і десятилітній строк повноважень суддів не є панацеєю, і тому їх вирішення є нагальною необхідністю.
Ні для кого не таємниця, що сьогодні в нашому суспільстві уже немає сфер, які б не підпадали під юрисдикцію суду. Багато в чому саме від суду залежить, бути конкретному кандидату президентом держави, депутатом чи не бути, бути партії чи ні. Суди мають право поновити на роботі і міністрів, і прокурорів. Більша частина великих підприємств сьогодні функціонує на правовій основі, яка визначена рішеннями судів. Половина бюджету держави формується з урахуванням рішень судів. Інвестиційна політика в державі значною мірою залежить від рішень судів.
Європа і Америка, як відомо, визначають свою політику щодо нашої країни виходячи з трьох критеріїв: рівня демократії, ринкової економіки і верховенства права, яке залежить від становища, в якому перебувають суди, їх захищеності і незалежності, становища фізичної і юридичної особи в суді. Мільйони людей, тисячі юридичних осіб сьогодні розв’язують свої проблеми саме в судах. Тобто сьогодні в Україні суд — це особливий орган влади з особливими повноваженнями і особливою значущістю. Сьогодні кожна політична чи бізнесова сила в державі, усвідомлюючи це, хоче мати вплив на суди і суддів. Думаю, що не треба пояснювати, як у такій ситуації має реагувати суспільство і державний апарат на проблеми судів, якщо хочуть, щоб вони не політизувались, не корумпувались, не дезорганізовувались, не піддавалися впливу, а вирішували всі справи відповідно до закону, так, як і годиться в демократичній правовій державі. В першу чергу треба, щоб проблеми судів розглядались і вирішувались не хаотично і спорадично, а за чіткою програмою, комплексно і системно, після ґрунтовного їх вивчення. Інакше ми постійно будемо забігати вперед, а потім повертатись назад, будемо смикатись у різні боки — так, як це відбувається з судом присяжних, Касаційним судом України, переглядом справ, безстроковим обранням суддів. Прикладів можна навести багато.
За останні роки в реформуванні судової системи зроблено чимало. Конституцією закріплено самостійність судової влади та основні засади її здійснення. Законом «Про статус суддів» утверджено високий статус судді, його особливе матеріальне і соціальне становище. Законом «Про судоустрій України» реалізовано конституційні принципи територіальності та спеціалізації в побудові судової системи, розроблено механізми призначення та звільнення суддів. Передбачено та сформовано самоврядні інститути суддівства. Створено Державну судову адміністрацію, яка поступово набирає необхідної сили. Кабінетом Міністрів України розроблено програму виведення судової системи з кризи. Аналогічні програми має кожна обласна адміністрація. Поступово збільшується заробітна плата суддів та працівників апарату судів. Збільшуються асигнування на здійснення правосуддя. Значна кількість судів отримала нові приміщення, ремонтуються існуючі. Вживається багато інших заходів, спрямованих на покращення матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та організаційного забезпечення судової діяльності. Тобто держава поступово змінює своє ставлення до судової гілки влади.
Але судовій системі все ще далеко до вирішення всіх проблем. І на цьому спекулюють окремі політичні сили.
Яким же чином формується громадська думка щодо оцінки діяльності судів? Оскільки законні і обґрунтовані судові рішення, які постановлені відповідно до вимог закону, як правило, мало хто обговорює в засобах масової інформації, то в першу чергу вона формується завдяки помилковим судовим рішенням, які інколи ухвалюють суди, тяганині, яка іноді допускається, нетактовності та грубощам, які все ще трапляються в окремих судах. У цих випадках окремий факт зацікавленими особами використовується як підстава для узагальнень, для того, щоб кидати тінь на все правосуддя, і тому суди повинні приділяти максимум уваги забезпеченню законності як у матеріальному, так і в процесуальному плані при розгляді кожної справи. Маючи справу зі специфічними людьми, судді і працівники судів у всіх випадках повинні бути витриманими і ввічливими, не відповідати грубощами на грубощі. Треба усвідомлювати, що висока культура поведінки — це один із найважливіших чинників, який піднімає авторитет суду, суддів та працівників судів.
Доступність і повага
У відповідності з Європейською хартією про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р. судді при виконанні своїх обов’язків повинні бути доступними і діяти з повагою по відношенню до осіб, які до них звертаються. Вони мають дбати про підтримання високого рівня компетентності, необхідної для вирішення справ у кожному конкретному випадку, оскільки від рішення судді залежить гарантія прав особи. Слід знати, що у світі суд та його приміщення сприймаються як храм божий, оскільки саме там приймаються рішення, не підвладні жодній іншій владі. І в Україні в старі часи було завжди так. Для переконливості можна послатись на «Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743». У відповідності з цим надзвичайно авторитетним історичним нормативним актом, суворе кримінальне покарання за неповагу до суду чекало не тільки того, хто дозволяв собі образити або принизити суддю чи суддівського працівника хоч усно, хоч письмово, а й того, хто грубо, нетактовно поводився в самому приміщенні суду. І тому судді мають вимагати і від себе, і від відвідувачів та інших осіб, у тому числі і з допомогою сили закону, відповідної високої поваги до суду.
Характерною особливістю нашого часу є те, що оцінка діяльності судової системи часто залежить від результату розгляду окремих так званих резонансних справ, в яких зацікавлені певні політичні сили. У разі вирішення такої справи на їх користь вони мовчки радіють, а в разі поразки, замість того щоб проаналізувати її правові причини та використати всі матеріальні і процесуальні правові можливості в апеляційних та касаційних судових інстанціях, ці політичні сили інколи вдаються до примітивного тиску на судову систему шляхом звинувачень її в засобах масової інформації у всіх смертних гріхах, шляхом образ та принижень суддів.
Оцінюючи судову систему, треба знати, що нема на землі країни, в якій би всі були задоволені судом.
Як «не всех коней в байге награда ждет»3, так і в судовому змаганні не кожний виходить переможцем. До суду, як правило, приходять дві сторони. І кожна вважає, що саме на її бік повинен стати суд. Але ж це неможливо в принципі. Тому виникають невдоволення судом і всілякі плітки та нісенітниці про суддів.
Уявімо собі становище людини, яка переконала себе і своє середовище, що вона має виграти процес, але програла його. Саме той, хто завідомо не правий або не має доказів своєї правоти, не знаходить аргументів для переконання суддів і вдається потім до всіляких інсинуацій, щоб виправдати себе в очах оточуючих. Згадаймо сюжет із Біблії, коли до Соломона як судді прийшли дві жінки, щоб він вирішив долю дитини. Кожна з них заявила, що новонароджена дитина належить їй. Але ж одна з них сказала неправду, оскільки задушила вві сні свою дитину. А друга доказів своєї правоти не має. Як бути Соломону? Він запропонував розділити дитину надвоє і віддати кожній із жінок одну частину. Жінка, що задушила свою дитину, погодилася з цим. Друга закричала, щоб дитину віддали першій жінці, аби лиш дитя залишилося живе. Соломон віддав дитину другій жінці, бо зрозумів, що саме вона справжня мати дитини.
А тепер продовжимо самі біблійний сюжет. Думаю, що небагато знайдеться людей, які були б упевнені в тому, що перша жінка, якій дитина не дісталась, відразу ж розкаялась і стала переконувати і себе, і своє оточення, що вона, м’яко кажучи, була не права. На це здатна далеко не кожна людина, і та, що не вирішує в суді свої проблеми, ймовірно, свята людина. А жінка, котра погодилась на вбивство чужої дитини, явно не свята. Щоб реабілітувати себе в очах близьких, вона, мабуть, скаже, що Соломон поганий суддя і не розібрався в ситуації або його купили. Це найбільш поширені і сьогодні аргументи таких же людей, як і описана в Біблії жінка. А Біблія вічна книга, і там випадкових, малозначущих сюжетів, які не розкривають суть людини і її психології, немає. А тепер уявіть, що таких людей до суду щорічно приходить мільйони. Саме вони, а також мільйони тих, кого суд щорічно засуджує за кримінальні злочини чи адміністративні правопорушення, та їх оточення створюють негативну громадську думку щодо суду.
Звичайно, їсти хліб хочуть і журналісти. Абсолютна більшість із них заробляє його чесною працею і об’єктивністю. Але і журналісти, як і судді, народжені від одних прабатьків і виховані в одному суспільстві. Окремі з них заробляють на хліб, збираючи плітки, вигадки, на своє розуміння трактуючи той чи інший закон, те чи інше судове рішення, відстоюючи позицію лише однієї сторони, і подають це «засмажене печиво» на сторінки засобів масової інформації, підриваючи авторитет суду і суддів, створюючи їм негативний імідж. Вони розраховують на безкарність, а найвірогідніше — не знають або не хочуть знати, що суд — це єдина структура в державі, авторитет якої має бути бездоганним і тому підтримується силою закону. Зокрема, відповідно до ст. 129 Конституції України за неповагу до суду і судді винних осіб притягують до юридичної відповідальності. Ця відповідальність передбачена ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Проблема лише в тому, що зазначена стаття не часто застосовується, і суддям це слід врахувати. Судді повинні захищати себе та суд від образ, принижень і всілякого бруду. До цього їх зумовлює названа конституційна норма, необхідність підтримання високого статусу та авторитету суду як єдиної гілки державної влади, що має врівноважувати суспільство та інші гілки влади, спонукати всіх до виконання законів як джерела найвищого блага в суспільстві.
Згідно зі ст. 14 Закону «Про судоустрій України» та ст. 11 Закону України «Про статус суддів» органи й посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї, і тому суди мають спонукати всіх до виконання цього обов’язку.
Не повинні посягати на авторитет та незалежність суду і самі судді. Не можна обійти мовчанням той факт, що в останні роки окремі судді, не погоджуючись із рішенням вищестоящих судів, намагаються через засоби масової інформації довести, що не вони, а вищестоящі судді помилились, приймаючи те чи інше рішення. І при цьому, впадаючи в раж, не зупиняються перед приниженнями та образами вищестоящих суддів. Зазвичай, підбираючи тенденційно, однобоко факти, наводячи сумнівні докази і аргументи, намагаються показати себе у кращому світлі порівняно із суддями, які піддано критиці. Мені можуть сказати, що кожний суддя має право на захист своєї позиції та думки. Так. Але є поняття і суддівської етики. За Європейською хартією про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р. судді повинні утримуватися від вчинків, дій або висловлювань, які можуть внести сумніви у тому, що вони неупереджені й незалежні. Аналогічні норми передбачені і в Кодексі професійної етики судді України: суддя не може піддавати сумніву судові рішення, що набули законної сили (ст.6).
У жодному процесуальному кодексі не передбачено можливості судді оспорювати рішення вищестоящого суду. Критика суддею рішення вищестоящого суду може сприйматись як його заінтересованість у справі, оскільки для такої критики є учасники процесу. Крім того, звернення до засобів масової інформації, до читачів та громадськості в конкретній справі є своєрідним тиском на вищестоящі суди, посяганням на їх незалежність, що заборонено законом.
Судді, які вважають за необхідне вирішувати проблеми в конкретних справах саме таким чином, підривають авторитет судової влади і не поважають самі себе.
Кожен обвинувачуваний, підсудний, потерпілий, кожна інша людина, що звертається до суду чи судді по захист своїх прав, законно розраховує на компетентність, незалежність і неупередженість суду. Ніхто не має права підривати впевненість у такій компетентності, незалежності й неупередженості суду. Кожний член суспільства має бути заінтересованим у тому, щоб суд і судді мали такі якості, а кожний суддя має дбати про те, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (ст.12 Кодексу професійної етики судді України). Слід сказати, що в наш час нація, яка не дбає про високий авторитет свого суду та про повагу до нього, не має перспектив позитивного розвитку. Разом з тим об’єктивна, обґрунтована критика діяльності судів і суддів є корисною. Вона була, є і повинна бути, оскільки, крім інших чинників, спонукає до чіткого виконання закону, дисциплінованості та порядності суддів і працівників судів.
Василь Маляренко,Голова Верховного Суду України.
