У Мистецькому центрі Києво-Могилянської академії відбулися вечір пам’яті Івана Миколайчука й презентація книжки Лариси Брюховецької «Іван Миколайчук».
Для багатьох Миколайчук залишається своєрідним сумним ідеалом. Ця людина значно більша за власний міф. Яка вона була у житті? Яка — на екрані? Якою лишилася в пам’яті колег і друзів?
На вечорі пам’яті виступали колеги-шістдесятники —Раїса Недашківська, Іван Драч, Дмитро Павличко. Відчувалося, що втрата Миколайчука — непоправна травма для цього покоління. Здається, саме тому у спогаді Павличка найприкметнішим був епізод першої, майже фантастичної, зустрічі з Іваном. «Я проходив повз Театральний інститут і на вулиці до мене підійшов юнак, сказав, що читатиме мої вірші сьогодні на вступному іспиті. Я запам’ятав це обличчя... А потім, у пошуках актора на роль Шевченка до кінофільму «Сон», я зайшов на перший курс інституту. Там я його і знайшов. І вже після «Сну» всі знали, що Іван Миколайчук — це діамант, що світитиме завжди». Цей спогад — ніби мимовільне бажання повернути час, коли все щасливо починалося й ніхто не знав, чим скінчиться.
Пам’ять вимагає зусиль. Адже з’являються нові ідеали, нове розуміння таланту та успіху. Тому книжка Лариси Брюховецької, презентована на цьому вечорі, є важливою спробою якнайповніше зафіксувати спадщину митця для майбутнього.
