Кор.: Наближаються президентські вибори. У багатьох партій і рухів є свій кандидат у Президенти. З’явився, звичайно, свій кандидат на цю високу посаду й у мешканців уже знайомої нам одеської комунальної квартири...
Інтер’єр квартири. У кадрі Кореспондент і Семен Маркович.
Кор.: Вибачте, Семене Марковичу. Ми чули, що ви вирішили взяти участь у боротьбі за посаду президента. Це правда?
Семен Маркович: А чому ні? Що я, гірше за інших?
Кор.: А ви чули, скільки народу потрібно, щоб кандидатуру висунути?
С. М.: А що, по-вашому, у нас у комуналці мешкає менше?
Кор.: І що, вони усі за?
С. М.: Звичайно! Вони ж сподіваються, що, коли я переїду в столицю, то звільню кімнату.
Кор.: А, зрозуміло...
С. М.: Що зрозуміло? Між нами кажучи, вони даремно сподіваються!
Кор.: Що вас виберуть?
С. М.: Ні. Що, коли мене виберуть, я звідси куди-небудь переїду...
Кор.: Вибачте, але я щось не розумію. Як же ви у разі успіху звідси керуватимете країною? От, скажімо, міністр оборони, або, припустімо, внутрішніх справ — вони що, сюди до вас приїжджатимуть?
С. М.: Звичайно!
Кор.: Ну добре, припустимо, ви справді збираєтеся висунути свою кандидатуру. Але ж це потребує великої підготовчої роботи, передвиборної кампанії...
С. М.: А як же! Ось — моя команда вже працює.
У кадрі мешканці — чоловік, бабуся, дитина з плакатами: «Семен Маркович — порядок, чистота, ремонт!», «Семен Маркович — друг дітей!», «Голосуйте за Семена Марковича — людину, сусіда, мешканця!». Виходить Сіма з чоловіком, томливо проводжає його, підходить до Семена Марковича.
Сіма: Семене Марковичу! Поздоровляю вас! Ще один голос забезпечений!
С. М. (їй, нібито по секрету): Дякую, звичайно, Сімочко, але якось незручно виходить. Поки ваш чоловік із плакатом стоїть (показує на чоловіка з плакатом), ви... це...
Сіма: А що робити, Семене Марковичу? Кожний агітує, як може...
Телефонний дзвінок.
С. М. (знімає трубку): Алє! Так, слухаю!.. Не кричіть так, я добре чую!.. Так, уключився!.. Так, серйозно!.. Так, теж юрист... Відмовитися? Ні, у такому тоні розмова в нас не вийде! (Кидає трубку).
Кор.: І ви що, Семене Марковичу, справді впевнені, що у вас є шанси на успіх?
С. М.: А чому немає? Я в народі нашому не сумніваюся! (З’являється Петрович). От давайте запитаємо, як то кажуть, у першого ліпшого... Петровичу, скажи, ти будеш за мене голосувати?
Петрович (ледь ворушачи язиком): Вибач, Маркич, не буду!..
Семен Маркович: Чому?
Петрович: Розумієш, я б з дорогою душею, ти знаєш, як я тебе поважаю, але... я ж цим... бюлетенем у щілинку не зможу потрапити!..
Публікацію підготував Георгій ВОРОТНЮК.
