Як це вміє Михайло Пойзнер
n Я вас благаю! На ту «зелень», шо ми заробляємо, хіба можна напастися фруктів на дитину?!
n Врахуй, що я ще не з кожним п’ю... Адже не кожний ще й пригощає...
n Хвалити Бога, я вже вийшов на державний рівень. Тепер у мене з державою ті самі проблеми — гостро не вистачає «бабок»...
n Так кому він зробив гірше? На тобі! Таке втнути! Взяв і помер посеред цілковитого здоров’я!..
n — Мишко! Шо ти вискочив на вулицю? У тебе ж там уся квартира відчинена! Мало чого? Поглянь лише на пики твоїх сусідів...
— Ой! Шо ви так турбуєтеся? Шо, мене тут не знають з усіх боків? Вони самі бояться навпаки — щоб я щось не поцупив...
n Це таки залицяльник великого засолу! Уся Ніжинська наша задивлялася... Шо це, щодня?! Він так, перед усім двором, вів її під руку, що вона вийшла заміж, так і не приходячи до тями. Зате як він вів!!! Як вів...
n Ти що, сама не бачиш? Ну, так візьми очі в руки! Що ти вибрала?! Коли я бачу його біля тебе, так здається, що він ходить навколо стовпа і читає оголошення. І взагалі... Та на нього раз плюнеш — і край. А як двічі?!
n Ви мені кажете?! Я вам скажу!!! Коли він здихався першої дружини, так одразу взяв, щоправда, з рук, другу... І що? Живе собі і навіть не роздивляється на всі боки. Тепер ми йому потрібні, як мені потрібні голоси на виборах...
n І підемо голосувати за нього — всі як один. І що з того буде? Буде, що він отримає саме... один голос! Хоч щось...
n — Почім сметана?
— Це — вершки!
— Почім вершки?
— Для вас — як за сметану...
— А що за сметану?!!
— Ну, люди! Повторюю назад: «Це — вершки...».
Одеса.
