Навесні 1973 року до місця останнього, дев’ятого, висадження людини на Місяць було скеровано розвідувальний апарат. При наближенні до мети експедиції зв’язок із ним перервався. Через деякий час по каналах телеметрії надійшло повідомлення, розшифровка якого, м’яко кажучи, поставила американських дослідників у глухий кут: «Висадження на Місяць заборонено. Докази сили будуть о 15:00 GMT» — і вказано координати одного з національних парків. У призначений час очікували усе, що завгодно, — пожежу, вибух, бурю. Але сталося зовсім інше. На площі у чотири гектари всі дерева втратили спочатку дрібні гілки, потім великі і залишилися лише голі стовбури. Експерти вирішили, що стали свідками застосування гравітаційної зброї.
Земляни отримали підтвердження присутності на супутнику нашої планети представників неземного розуму. І переконалися, що це може становити для Землі безперечну загрозу. Аналітики різних відомств почали розробляти сценарії міжпланетного конфлікту, і усі зійшлися на думці, що конфлікту треба уникати всіма можливими способами. Поводження «селенітів» давало змогу припустити, що це — цивілізація замкнутого типу, яка не прагне до встановлення контактів і готова відстоювати свою територію.
Терміново було проведено консультації з росіянами. З’ясувалося, що й вони зіштовхнулися з аналогічною проблемою. В СРСР теж одержали попередження і могли переконатися в його обґрунтованості. У південній Атлантиці величезний айсберг, що знаходився у тридцятьох кабельтових (близько п’яти км) від військового розвідувального корабля рівно в зазначений час на очах у команди плавно занурився під воду. Три доби чекання результату не принесли — він не зринув. Яка сила потягла таку махину на дно і яка сила утримувала його там, досі загадка. Після консультацій СРСР і США остаточно згорнули програми дослідження Місяця, заявивши, що супутник не становить жодного інтересу.
Документальних підтверджень цієї версії, дуже популярної серед дослідників аномальних явищ, немає. Єдиним незаперечним фактом залишається практичне закриття дуже інтенсивних американських і радянських місячних програм.
З другого боку, історія польотів до Місяця настільки драматична і сповнена загадок, що нагадує легенди про «Бермудський трикутник». За весь час було здійснено 100 спроб запуску космічних апаратів із Землі на Місяць. Із них лише в 44% випадків програму польоту було виконано. А в польотах до набагато дальшої Венери, незважаючи на її більш ніж агресивну атмосферу, 67% пусків увінчалися успіхом. Тож виходить, що польоти до найближчого позаземелля небезпечніші, ніж до далекої «пекельної» планети!
Задовго до того, як перший земний космічний апарат — радянська «Луна-2» у 1959 році торкнувся поверхні нашого супутника, астрономи спостерігали на Місяці незрозумілу активність. У каталозі місячних аномалій, опублікованому HАСА в 1968 році, згадується 579 найбільш загадкових спостережень, що зроблені протягом чотирьох століть і не одержали жодних пояснень до сьогодні. Це великий «мальтійський хрест», крапки, трикутники, квадрати, що світяться, зникнення кратерів, поява «стін», об’єкти, що світяться, рухаються, промені світла, що перетинають кратери і гори, геометричні фігури, яскраві спалахи світла, блискучі об’єкти, що світяться, кольорові траншеї, які подовжуються на очах...
Посилений інтерес до життя на Місяці захопив суспільну увагу після повідомлень відомого винахідника Марконі про те, що йому під час експериментів з радіо удалося встановити зв’язок з мешканцями Місяця. У пресі 20—30-х років можна знайти численні повідомлення про активність «селенітів». Цей інтерес досяг апогею, коли англійський астроном Прайз заявив про виявлення «моста» штучного походження завдовжки 12 миль.
У 1950—60 рр. астрономи знову відзначали дивні переміщення на Місяці, світлові аномалії, постійні джерела світла, які розташовуються зазвичай усередині кратерів, поряд з таємничими хрестоподібними спалахами.
Багато сучасних авторів, які займаються вивченням цієї проблеми, посилаються на свідчення американських астронавтів, що брали участь у дослідженні супутника. Так, під час обльоту Місяця «Аполлоном-11» астронавти Н. Армстронг та Е. Олдрін нібито стали свідками загадкового нічного світіння на валу кратера Аристарх. Є повідомлення і про інші свідчення, але, на жаль, ні НАСА, ні самі учасники експедицій ці повідомлення не підтверджують. Для ентузіастів це є тільки підтвердженням існування змови з метою приховати від людства факт існування неземних цивілізацій. Вони упевнені, що про присутність «чужих» на Місяці американським і радянським ученим відомо давно. Є інформація, знову-таки неофіційна, про те, що всі радянські місяцеходи, крім наукового обладнання, були оснащені спареними зенітними кулеметами. Якщо це й так, такий крок не врятував один з них від аварії.
Практично усі твердження такого гатунку офіційні органи спростовують. Але все-таки одна більш-менш чітка офіційна картинка місячної аномалії є. Цей фотознімок зробив на Місяці командир «Аполлона-12» Пітер Конрад у листопаді 1969 року, під час зйомок процесу збору зразків місячного ґрунту в Океані Бур. У лицьовій пластині скафандра пілота місячного модуля, астронавта Алана Біна, відбивається невідомий об’єкт, що знаходиться на значній висоті над місячною поверхнею.
Схоже, на Місяці справді відбувається щось дивне. Може скластися враження, що розвідувальні апарати землян на Місяці комусь заважають. Кому? Деякі вважають, що тим же братам по розуму! Дослідники аномальних явищ упевнені, що Місяць — дуже зручна база для спостережень за Землею. Вони не виключають, що ми вже давним-давно бачимо чиюсь присутність на Місяці, але не наважуємося думати про це. Недаремно ж древні єгиптяни називали Місяць оком Ра, яке спостерігає за нами. А для спостережного пункту кращого місця годі й шукати. Може, ми й справді, самі того не відаючи, живемо «під ковпаком» «селенітів»?
