Не в кожному, навіть великому місті живе людина, яка своїми унікальними здібностями може зрівнятися з мешканцем Берестечка Юрієм Шимроловичем. Уявіть картину. На височенному куполі церкви на одній нозі, ні за що не тримаючись, стоїть чоловік і фарбує хреста. Батюшка знизу просить його: «Юро, ти хоч прив’яжися». Маляр зверху, жартуючи: «Ловіть, батюшко». І ніби хитнувся вниз. Священика забирає «швидка». Повернувшись з лікарні, докірливо каже жартуну: «Юро, що ви зробили!». А майстер, ніби спокутуючи свою провину, тричі фарбує триметровий хрест. Пізніше, коли священик привозить ще й якусь експериментальну фарбу, вчетверте залазить на купол.

Про Юрія Шимроловича в Берестечку ходить багато легенд. Так здається людям, які не знають його. А насправді все, що про нього розповідають, чистісінька правда. Взяти хоча б його цілковите нехтування висотою. Саме Юрій Стратонович узимку 1988 року вночі здійснив унікальний підйом на стометровий димар Горохівського цукрового заводу із жовто-блакитним прапором, що був тоді ще забороненим. Багато місяців прапор майорів над селищем цукроварів Мар’янівкою, бо не знайшлося в окрузі сміливця, який повторив би це небезпечне сходження.

Траплялися і курйозні випадки. Одного разу, обрізаючи гілки на яблуні в садку тодішнього міського голови Лариси Сікорської, Юрій зірвався з дерева і сторчаком врізався в землю. Збіглися сусіди, робітники комунгоспу, які працювали поряд. Лежить Юрій, не ворушиться. Здійнявся крик, гвалт. Думали, що забився на смерть верхолаз. Хтось скомандував: «Несіть відро води». І тут «мрець» відкриває очі й каже: «Краще відро пива». Піднявся і пішов, ніби нічого не було. Вже потім розповів усім, що батько його вчив у дитинстві: «Якщо впадеш колись, синку, і сильно заб’єшся, то полеж трохи, а потім вставай».

Про силу Шимроловича в Берестечку теж багато говорять. Якось, згадує Юрій Стратонович, він посперечався, що зможе за один раз перенести з машини три мішки цукру, кожен вагою 50 кілограмів. Два мішки взяв під руки, а третього поклав на шию. Пройшов з ними до складу метрів двадцять. Хотів продовжити спір на чотири мішки, але його опонент побоявся програти ще раз. Колись у районному місті Горохові підняв, посперечавшись, одним пальцем і поставив на стіл велику металеву кулю. Коли її зважили, то потягнула на цілих 90 кілограмів.

Немає в Берестечку міцної цегли, навіть старовинної, яку не розбив би одним ударом місцевий силач. Одного разу, прагнучи його сконфузити, підсунули шматок мармуру з місцевого напівзруйнованого костелу. На, мовляв, бий, побачимо, на що ти здатний. «Ніколи мені до цього не доводилось розбивати мармур, — посміхається Юрій Стратонович. — Але після третього удару шматок розлетівся. З’ясовується, всередині його був запаяний завтовшки з палець сталевий дріт. Зігнув його ніби молотком. Він і не дав мені розтрощити камінь з першого разу».

Звичайно, наслухавшись розповідей про Юрія Шимроловича, чекав побачити високого, міцної статури чоловіка. Насправді ж мій новий знайомий виявився людиною середнього зросту, худорлявим, з виду зовсім не атлет. Та й вік не молодечий — 54 роки настукало на його життєвому годиннику. Цікавлюся, звідкіля у нього така сила?

— Колись мав гумового еспандера. Таке собі коліщатко. Давав його хлопцям, стискали пальцями 120—150 разів, я ж — 2500. Працював 27 років на плодоконсервному заводі. Йшов на роботу і з роботи через міст на Стирі і щоразу набивав об поручні ребром долоні. Так натренував їх, що зараз без рукавиць можу розбити пляшку або сотню цеглин одна за одною.

— Юрію Стратоновичу, а чому вас називають у Берестечку Краба?

— Це в десантних військах, в яких я служив, було таке секретне вітання. Краба — це п’ятірня із напівзігнутими пальцями. Коли скласти їх одну до одної, виходить щось на зразок замка. Пароль наш був. Тоді ввели радянські війська в Чехословаччину. Називали нас там окупантами. Командування вирішило налагодити дружбу з чехами і організувало концерт. Я на ньому «Яблучко» на руках танцював.

Серед здібностей берестівчанина є і зовсім унікальні. Він, наприклад, може згризти фарфорову тарілку або скляний келих. На моє прохання продемонструвати щось зі свого «репертуару», Юрій Шимролович успішно розправився з тонкостінною чаркою. Обійшовся цей «обід» для місцевого дивака лише кількома невеличкими ранками довкола рота. Таким же вражаючим був і другий фокус, коли Шимролович згасив у роті ціле вогнище з палаючих двадцяти сірників.

Запитую в Юрія Стратоновича, як позначаються такі нетрадиційні страви на його шлункові.

— Проходить добре. Здоровий шлунок маю. Можу пучечок пекучої кропиви з’їсти, колючий будяк, цвях. Колись на спір десять бокалів пива поставили. Я відразу за чотири хвилини випив вісім бокалів. Двома вже смакував, бо сперечалися, що за десять хвилин їх одужаю.

Юрій Шимролович людина азартна. На чимало пригод іде, щоб не програти спір. А так живе, як і всі в Берестечку. Любить порибалити, займається щепленням дерев. На одній яблуні відразу десять сортів прищепив. А ще випікає хліб, варить пельмені, смажить млинці, котлети. Справжня знахідка для жінки. Якби не одне але. Надто часто виграє він різні спори, а призи в них — звісно які. За що його і покартали в моїй присутності в міській раді. Хоч, на думку земляків, Юрій Стратонович людина загалом добра і дуже корисна для міста. Охоче допомагає людям в усіх справах.

Берестечко Горохівського району Волинської області.