«Круглий стіл» то ставав квадратним, то витягувався в довжину, звужувався і знову розширювався за межі великої кімнати. На зібранні йшлося про одне з найактуальніших і найболючіших для нашого суспільства питань. Офіційно, за порядком денним — про удосконалення та подальший розвиток чорнобильського законодавства. А фактично — про його докорінний перегляд. Бо, на думку народного депутата України, секретаря Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Юрія Соломатіна, довкола цих законодавчих актів склалися певні стереотипи, міфи і заборони. А в сучасній науці не все гаразд з оцінкою наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Детально погляди на цю проблему Юрій Петрович висвітлив у статті «Хто збере всю радіацію докупи?», яка була надрукована в нашій газеті 21 серпня н. р. До речі, ксерокопії цієї публікації було роздано всім учасникам «круглого столу». Нагадаю, що саме настійливо доводить автор. В основі двох чинних чорнобильських законів лежить «Концепція проживання населення на територіях Української РСР із підвищеним рівнем радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку було схвалено Верховною Радою України 27 лютого 1991 року. Згідно з концепцією доза додаткового опромінення — 1 бер за рік і 7 бер за 70 років життя — не повинна перевищувати дозу, яку одержувало населення в доаварійний період. А які ті, вже «спожиті» дози, які механізми їх визначення, в законодавстві про це не згадується.
Ю. Соломатін взяв на себе сміливість доводити: дочорнобильські дози в Україні були і продовжують залишатися вдвічі більші, аніж у середньому у світі. Це якраз і треба враховувати в реальній практиці радіаційного захисту населення. Бо 7-берну дозу одержують жителі лише 34 населених пунктів Житомирської і Рівненської областей. А на практиці до зон радіоактивного забруднення у нас віднесено 2203 населені пункти, на які поширюються і відповідні чорнобильські пільги. Однак на значній частині території Київської і Житомирської областей, котрі віднесено до зон радіоактивного забруднення, сучасні дози за рахунок природного радіоактивного газу радону в десятки разів більші чорнобильських доз. Звідси один з висновків: у нас немає об’єктивних даних про стан здоров’я постраждалого населення до Чорнобильської аварії, що призводить до хибної думки начебто до неї все населення було цілком здорове.
У тексті доповіді, розповсюдженому серед учасників «круглого столу», Юрій Петрович стверджує: «Як спеціаліст, я гадаю, що одним із шляхів вирішення зазначеної проблеми могло б бути створення концепції радіаційного захисту населення з визначенням загального ліміту дози від усіх джерел опромінення — природного, техногенно підсиленого й аварійного».
До речі, задум провести «круглий стіл» виник після засідання у квітні нинішнього року робочої групи з опрацювання урядового проекту закону про Національну програму мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на період до 2010 року. Тоді й з’явилися полярні погляди стосовно суті зазначеного законопроекту. Вони так само виразно були помітні й під час проведення «круглого столу». Одні стверджували — руки геть від перегляду чорнобильського законодавства. Інші — прихильники Ю. Соломатіна — доводили своє: його потрібно докорінно переглянути із зазначених вище причин.
Академік НАН України, голова Національної комісії радіаційного захисту населення України Дмитро Гродзинський запропонував учасникам зібрання проект концепції мінімізації радіологічних і радіоекологічних наслідків Чорнобильської катастрофи. Він, зокрема, доводив: за час, що минув після аварії на ЧАЕС, відбулися істотні зміни в загальній радіаційній ситуації та в ступені обізнаності стосовно радіаційних ризиків опромінення. Істотні зміни сталися в розподілі радіоактивних речовин в екосистемах забруднених територій. Змінилися біогеохімічні процеси агроекосистем, а також лісової та водної систем.
Окрім того, на думку авторів нової концепції, клінічна картина змін у структурі захворюваності серед населення, яке зазнало впливу радіоактивних викидів аварії на ЧАЕС, не відповідає тій, котра спостерігалася серед мешканців міст Хіросіма і Нагасакі після атомного бомбардування 1945 року. Тож Дмитро Михайлович також переконаний: назріла потреба перегляду чинних концепції і чорнобильського законодавства.
Втім, Кабінет Міністрів уже зробив таку спробу. У серпні н. р. схвалив проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Він пропонує відмовитися від переселення громадян із зон безумовного обов’язкового і гарантованого добровільного відселення. Передбачається переглянути дози опромінення і критерії щодо можливості проживання людей на забруднених територіях. Але такі підходи схвалюють не всі. Проти них виступила і Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова. Про це повідомив учасникам «круглого столу» працівник її апарату Володимир Ященко. А як відреагував уряд на подання Уповноваженого?
Перший заступник Міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолій Косолапов роз’яснив, що згаданий проект закону розроблено відповідно до положень концепції, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів ще 25 липня 2002 року.
Про що свідчить ця відповідь? Чи не про правовий нігілізм і нехтування законодавства? Адже чинну концепцію, нагадаю, затверджувала Верховна Рада. А тут уряд затверджує, і навіть не своєю постановою, а розпорядженням. Чи не приклад це легковажного і спрощеного підходу до розв’язання такої складної загальнодержавної проблеми?
Збігалися погляди учасників «круглого столу» щодо двох важливих підходів: доцільності повернення забруднених населених пунктів до повноцінного життя (для цього потрібна відповідна державна програма, у якій би визначалися конкретні обсяги всього, що треба здійснити) і про неодмінне розширення наукового супроводу всіх робіт на забруднених радіонуклідами територіях з метою їх реабілітації. Та на це потрібні кошти, й чималі, а їх катма.
А тим часом Кабінет Міністрів вже пішов далі. Розробив, йдеться у листі А. Косолапова, проект закону України «Про загальнодержавну програму комплексно-економічного розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та місць комплексного переселення громадян на 2003—2005 роки та період до 2010 року». Учасники зібрання розцінили це як самодіяльність уряду.
За «круглим столом» відбулася палка, зацікавлена дискусія представників багатьох міністерств, відомств, наукових установ. Захисниками називали тих, хто пропонував все залишити, як є нині. Зрадниками — тих, хто хоче змінити вже вочевидь застарілі підходи до чорнобильських справ. Підсумок дискусії найближчим часом буде підбито на засіданні Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Та можна стверджувати: зіткнення двох позицій лише розпочалося.
