Микита Хрущов відкрив засув і впустив Дніпро у Крим...

Багато води витекло з часу, коли 17 жовтня 1963 року вибух перемички на щойно збудованій найдовшій в Європі рукотворній річці, відкрив шлях водам Дніпра на посушливий півострів. Суперечки про користь і шкідливість дніпровської води тривають досі. Та незмінно гідним нашої шани залишається трудовий подвиг людей, котрі проклали життєдайне русло каналу з усіма його потужними насосними та іригаційними спорудами. На їх честь на 108-му кілометрі русла каналу — на межі Херсонщини і Криму, в місці, де тоді відбувся урочистий пуск води, а багатотисячному загону будівельників дякували перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, який відкрив засув і впустив Дніпро у Крим, перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест, котрий розпорядився посадити тут дерева, керівники і рядові представники всіх оводнених міст і районів Криму — нині посивілі каналобудівники — відкрито пам’ятний знак, тут згадували молодість.

...Серед усього вікопомного не забули й про те, що образ натхненно й довго виступаючого Микити Хрущова міг би й не залишитися для історії в кадрах теле- і кінохроніки та фотографіях, якби не сміливість Петра Шелеста, який один не побоявся... вдарити голомозого лідера по потилиці. Бо після того, як генсек зняв капелюха, перед творцями живильної артерії, він перший після каналобудівників і фотокорів побачив, що до його голови прилипло біле голубине перо.

...Будувати канал почали 1961-го і вже через два роки запустили першу чергу від села Каланчак Херсонської області до центру Присивашшя — Красноперекопська. Очевидці назвали цю значну трудову перемогу третім мирним штурмом Перекопу. Постарілі, вони згадували, як після могутнього вибуху перемички вода пішла не одразу, довелося розривати грунт бульдозерами. Але потім ринула потужним потоком під захват і радість творців грандіозної споруди. Кожному хотілося вмитися такою жаданою водою, весело оббризкати її струменями товаришів по праці. Всі раділи, що вже не привозитимуть дорогоцінну вологу бочками, наділяючи велику сім’ю двома відрами, а малу — лише одним на кілька днів.

...Той день торжества лишив почуття гордості за звершене, глибокий слід у пам’яті багатьох нинішніх ветеранів, упевнених у значущості події, запам’ятався святковістю, мідним громом маршів, урочистістю небаченого за красою салюту, спільними обіймами і братанням вершителів великої справи. Адже канал дав півострову, його економіці і селу справді нове життя. На сотнях тисяч напоєних вологою гектарів одразу зазеленіли різноманітні посіви: пшениці і рису, кукурудзи і сої, соняшнику і гречки. На колишніх пропечених сонцем солончаках почали збирати рясні врожаї. Тоді кожен поливний гектар давав понад  чотири богарних. Двомільйонний кримський каравай став нормою. У випаленому сонцем краї, де серед кураю і перекотиполя витримували лише отари овець і верблюди, швидко розвинулося зразкове птахівництво й елітне м’ясо-молочне тваринництво. Середні надої молока не опускалися нижче 3,5 тисячі кілограмів від корови, а з відкорму курчат Крим став непереможним лідером в усьому СРСР.

Рік у рік зростали врожаї винограду й овочів, ваговитішими ставали дари унікальних садів. Зрошувані землі, що становили лише 22 відсотки всієї площі сільгоспугідь, стали гарантовано давати більш як половину валової рослинницької продукції зазеленілого півострова. Світове співтовариство фахівців-меліораторів визнало північнокримський водогосподарський комплекс унікальним і видатним витвором ХХ століття.

...І хто б міг подумати, що вже в наступному столітті, разом з живою водою, до Криму прийдуть біди, з якими так нелегко буде впоратися. Проектанти вже накреслювали траси третьої черги каналу, яка повинна була напоїти водою ще 90 тисяч спекотних гектарів. Та робота на будівництві рукотворної ріки кипіла лише до 1997 року, а після припинилася, бо закінчилися державні грошові вливання. З того часу в кримських степах залишилося недобудованих об’єктів аж на понад 30 мільйонів гривень. Нині успіхи вже не ті, та й тепер постарілий, зношений, роками не ремонтований, занедбаний в багатьох місцях канал забезпечує півострів на 85 відсотків. А всі проблеми — від неправильної його експлуатації. Звідси, вважають фахівці, і біди: від екологічних до економічних. Адже його проектна потужність, розрахована на 400 тисяч гектарів зрошуваних угідь, використовується сьогодні ледь наполовину. Поливний клин зменшується з кожним роком. Більшість господарств півострова не мають коштів оплатити воду. Внаслідок нераціонального використання потужностей каналу близькі грунтові води неухильно підвищуються, стають причиною підтоплень цілих сіл, ще й виносять на поверхню солі. Причина — вкрай зношені водоводи в населених пунктах і житлово-комунальному господарстві міст.

Стрімке відновлення колишніх солончаків засвідчують аерокосмічні знімки, які дедалі тривожніше попереджають — Присивашшя перетворюється на зону екологічного лиха. Неухильно втрачається родючість грунтів. Фахівці переконані: руйнації системи каналу такі масштабні, що відновити зрошення і родючість грунтів у повному обсязі колишніх параметрів найближчим часом не вдасться. Маємо результати багаторічного занедбання і катастрофічного недофінансування потужної артерії життєдайності Криму: на основних зрошуваних землях розграбована і знищена не лише дощувальна техніка господарств, а й розкрадена, демонтована і здана в брухт внутрігосподарська зрошувальна мережа.

Технічна зношеність каналу-ветерана становить майже 60 відсотків. Ледь на третину від потреби фінансується його утримання. Належно збережено лише головні насосні та частково — магістральні русла каналу, які потребують капітального ремонту бетонного дна і всіх дірявих дренажних систем. Незмінно якісною, за словами фахівців, залишається лише сама вода. Численні перевірки експертів засвідчили, що такою вона була і відповідала всім нормативам навіть у перші роки після Чорнобильської трагедії. З Північно-Кримського каналу нині наповнюють вісім найбільших сховищ питної живої води в усіх регіонах півострова, якому без них просто не вижити.

...Через 40 років після пуску значення Північно-Кримського каналу не лише не зменшилося, а навпаки зросло, набуло актуальності. Але без широкомасштабної і негайної підтримки держави і органів місцевого самоврядування ветерану не повернути колишньої молодої сили.

Щоб налагодити безперебійну, як колись, роботу на всіх рівнях, насамперед необхідні кошти. Вони потрібні для невідкладних заходів, для погашення заборгованості значних витрат електроенергії, для розрахунку з людьми, які надто довго працюють на голому ентузіазмі. Головне, що попри всі випробування часу збережено потенціал каналу-ювіляра — надії кримчан на майбутнє благополуччя.

Багатолітній досвід освоєння і використання зрошуваних земель після будівництва Північно-Кримського каналу має бути використаний сповна. Адже рівно 40 років тому переконливо доведено — дніпровська вода не лише пробудила до життя знеможені споконвічним безводдям земельні масиви, а й принесла у випалені сонцем степи великі соціально-економічні зміни — так потрібні нам нині. Щоб пам’ять про Північно-Кримський канал і його творців була такою само тривалою і вдячною, як і «про водогони, збудовані ще рабами Риму».

 Сьогодні ясно всім: подальша доля розвитку Криму і, зокрема, його пріоритетної галузі — туристично-курортного комплексу, без подальшого розширення водного господарства неможлива. А приклад розвинених країн свідчить: вкладення у водогосподарське будівництво стають потужним рушієм, здатним прискорити розвиток усіх галузей економіки. Лише за цієї умови Крим знову називатимуть квітучим краєм-раєм.

 

Крим.