«Оголосити нинішній рік роком депутата» (Із пропозиції)
З Новим роком, шановні виборці, з новим щастям! З новими виборами!
Бажаю вам у новому році всього того, що маю я.
Сьогодні я можу із впевненістю заявити, що перевиконав свою програму, з якою виступав перед вами чотири роки тому.
Передусім став політично зрілим. Коли приймаються важливі рішення, я — на лікарняному. При натяку на поіменне голосування — здаю аналізи. Коли шукають винних — на прогріванні.
Тепер нехай кине у мене каменюкою той, хто скаже, що я прийняв нереальний закон.
Коли голосували за Конституцію — у мене шукали апендикс. Коли приймали бюджет — мені пломбували зуб мудрості.
Тому всі закони, які дають користь, — моя робота, а ті, що завдають шкоди, — їхні. У жодної людини не повертається язик заявити: «А хто цього... вибрав?»
По-друге. Коли ви мене запитували, чи будете жити гірше, я категорично заявив, що ні! І тепер у мене совість чиста. Бо жити гірше просто неможливо.
По-третє. Я стояв на платформі минулих часів і згарячу пообіцяв, що за період мого депутатства ви станете почуватися, ніби при комунізмі. Те, що не було побудовано за вісімдесят років, ми втілили в життя всього лише за чотири. Ви працюєте, як вам і обіцяли, безплатно і кожен по можливості! Це і є омріяний ідеал.
По-четверте. Чотири роки стою на позиціях прозорої політичної діяльності. Саме тому не вилазив із телевізійного ящика. Не відходив від четвертого мікрофона. Ліва рука завжди просила слова, а права тиснула на кнопки. Нехай знову кине у мене каменюкою той, хто мене не бачив, не чув, не знає.
Навіть головуючий просив:
— Опустіть руку, бо я не бачу за нею політичного моменту. Мало того, досвід моєї роботи вивчається комітетами і фракціями. Наприклад, я можу за кілька секунд проголосувати вісьмома картками відсутніх колег.
Як ви помітили на екрані телевізора, частина нашого корпусу проводить засідання у стані дрімоти. Це наша хвороба. Ідеш на засідання бадьорий, а тільки присядеш у залі — нападає сон. Я навіть до лікаря ходив на консультацію.
— Нічого дивного, — заспокоїв. — Нормальна реакція організму. Хороша заробітна плата. Премії. Оплата відряджень. Поїздки за кордон. Путівка до моря. Жодних турбот. Вам же не доводиться хвилюватися, що завтра не буде за що кусень хліба купити? У такій ситуації будь-який телепень засне. Добре, що ви хоч щось робите. Хоча, коли ви спите, людям спокійніше.
Навіть навчив, як куняти, не хропучи. Виявляється, на лівому боці треба лежати. Я й іншим порадив. Досвід швидко перейняли.
По-п’яте. Я заявляв, що буду боротися з депутатською недоторканністю. Щоразу, коли я повертаюся з Києва, мене зустрічає теща й грубо запитує:
— Що ви там робите? Ми живемо все краще й краще, а народ — все гірше й гірше.
Навіть погані слова вживає. Та й моїм виборцям воля. Коли я через півроку з’явився у своєму окрузі, мене всі торкалися й вигукували:
— Ну, копія, як на екрані!
Тож я доторканний.
По-шосте. Живемо скромно, на одну мою зарплату. Проте від сусідів немає відбою, цікавляться, чому ми товстішаємо. Та це вже політична хвороба. Цей діагноз зрозуміє не кожен.
Працював під гаслом «Якщо не мені, то кому?!» Переконаний, що перші чотири роки — це адаптація в парламенті, розв’язання особистих проблем, проблем сімейства, дітей, тещі, братів і сестер. А також —політичний круїз по закордону, вивчення цивілізованої поведінки на прийомах, презентаціях, пляжах і в ресторанах. Тепер у мене цей досвід є. Є все. Наступних чотири роки присвячу для вас, мої любі виборці.
Я об’їздив півсвіту, а другої такої країни, як наша, де так вільно дихає людина, не знаю.
Що я хочу вам побажати у новому році? Підніміть чарку і випийте за те, щоб залишитися із старими депутатами. Голосуймо за мене! А не проголосуєте, то й біс з вами. Пройду за партійним списком.
Переконаний, що нинішній рік — рік депутата, а не кози.
За це і вип’ємо!