Трагедія сталася в одній із численних глибинних зал Червоної печери, розташованої за три кілометри від села Перевальне, куди через «сифон» у підземному водоймищі під час екскурсії пройшла туристка з інструктором підприємства «Кизил-Коба».
Зненацька «сифон» — озеро, що ховає під водою прохід в гірські надра, закрила потужна течія, спричинена повінню, й крижана підземна ріка відрізала шлях назад. Гідрокостюми під час такого тривалого перебування під землею від переохолодження не захищали. І хоча спелеологи пішли в підземні лабіринти у спецекіпіровці, проте без запасу їжі й освітлення.
Відомий у Криму спелеолог, директор «Кизил-Коби» Вадим Родін, котрий створював тут екскурсійний об’єкт і прекрасно знав підступність заповнених водою підземель, вирушив рятувати полонених печерою з аквалангом, і теж не повернувся.
Терміново викликані з додатковою підводною екіпіровкою сімферопольські, алуштинські й бахчисарайські рятувальники після восьми годин пошуків у вузьких печерних коридорах завдовжки понад 60 метрів туристку й інструктора з підводного полону врешті визволили. Бранців печер знайшли під самісінькою стелею наповненого водою підземелля, де ті провели півтори доби.
А ось найобізнаніший з цими підземними лабіринтами Вадим Родін під час операції загинув. Про його трагічну долю повідомила інша група рятувальників.
...Цей випадок ще раз нагадав про найвищу міру обережності, з якою треба ставитися до походів у, здавалося б, невисокі й легкі на скорення, проте завжди підступні кримські гори.
Лише на одному суворому і здавна ваблячому відпочивальників масиві Чатирдаг, де сталася ця трагедія, спелеологи налічили понад тисячу карстових воронок і майже дві сотні шахт, колодязів і печер, в які без супроводу потрапляти дуже небезпечно.
Біля Мармурових і Червоних печер у прадавні часи прадавні таври і скіфи виплавляли метал для своїх потреб. А в понад стометровій печері Бінбаш, яку ще звуть Тисячоголівкою, колись було знайдено купи людських черепів, спеціалісти кажуть, якогось мирного племені, яке вмить знищили загарбники. На протилежному схилі від неї — понад 200-метрова печера Суук-Коба, яку ще називають Холодна, бо тут, неподалік довжелезних шахт Бездонна, Хід конем та багатьох інших, є джерела смачної питної води. Саме карстові печери Чатирдагу стали витоком гірської річки Аян, в нижньому руслі якої, поблизу села Перевального, споруджено найчистіше на півострові Аянське водосховище. Червоні печери — Кизил-Коба, класична карстова порожнина яких складається з трьох входів: Харанлих-Коби (Темної печери), Ієль-Коби (Вітряної печери) і непомітної Ромашки, перед якою навалено кам’яні завали з численними виходами карстових вод річки Су-Ухчан, що через кілька десятків метрів обривається 25-метровим водоспадом. Є в кілометрових глибинах Червоних печер білий, як сніг, і ціла палітра інших за кольорами водоспадів.
Найцікавіша, доступніша і популярна серед майже 900 печер гірського Криму Кизил-Коба — одна з найкрасивіших у світі і найдовша (понад 15 кілометрів лише досліджених ходів) на півдні Європи.
Глибина її 135 метрів. А складається вона з шести поверхів, по нижньому з яких і протікає підземна Су-Учхан, лабіринти її не поступаються мальовничістю найвідомішим печерам планети. Річці перегороджують шлях «сифони» і каскади води висотою до 30 метрів, водоспади й озера. Обвальні зали з майже 20-метровими колонами товщиною у понад п’ять метрів, які утворилися від зрощення сталактитів і сталагмітів, часом мають висоту 50 метрів. Деякі такі великі, що промені потужних ліхтарів не досягають стелі. А назви їх найромантичніші: Палац блакитних крапель, Снігова королева, Кам`яний ідол... Є й вузькі лази, які спелеологи називають «шкіродерами».
Первозданна краса — кам’яні мережива і вражаючі бурульки-сталактити, блакитні прозорі озера і вирослі з землі колони, на створення яких Природі й Часу знадобилися мільйони років, зачудовує не лише романтиків. Вражають величчю зали Академічна, Органна, Сухорукова, Грибоєдівська (де досі зберігся автограф Олександра Сергійовича, залишений ним у 1825 році, та було знайдено тайник, з якого вийняли залізні вудила, вуздечку, кинджал, бойовий ланцюг і шкіряне сідло, датовані XІІ століттям) та багато інших галерей, закіптюжених і розмальованих менш відомими туристами.
Сьогодні доступні лише 2,5 кілометра печери. Далі вона абсолютно недоторканна і являє собою каскад фантастично живописних зал і галерей, що не поступаються найвідомішим природним підземним палацам Європи й Америки.
Не випадково стародавні народи влаштовували тут свої святилища і жертовники, а перші краєзнавці півострова казали: «Тут починаєш розуміти релігійне значення Олімпу». Адже це ще й велика археологічна пам`ятка, яка має неперехідну цінність для науки, бо тут жили прадавні люди вже в VІ—VІІІ століттях до н. е., коли тільки зароджувався Давній Рим. Кизил-Кобинська культура залишила нам вишуканий посуд, на якому намальовано знаки — символи блискавки, дощу і сонця. А підземне святилище сивої давнини, де здійснювалися культові обряди, використовують деякі прихильники давніх вірувань і нині. Відома вона з найдавніших часів — від палеоліту, мезоліту, енеоліту. В печері Ені-Сала-П знайшли культовий сталагміт з одягненим на верхів`я черепом гірського козла, кістки печерних левів, ведмедів, гієн і вовків, носорога, полярного оленя, сайгака, дикого коня, бізона...
Десять років тому ентузіасти взялися захистити цю красу і зберегти її для наступних поколінь. Один із перших, найстійкіших і найдієвіших, був спелеолог, альпініст, гірськорятувальник Вадим Родін, котрий завжди нагадував туристам, що Кизил-Коба — найунікальніша, надто тендітна і вразлива пам`ятка природи й охороняється державою. А натовпи машинізованих «шашличників», що приїздили побачити ці мальовничості й дивини крізь грань горілчаної склянки, попереджав, що на цей світ природи можна лише побожно дивитися, а торкатися — тільки серцем, і закликав «не залишати в печерах нічого, окрім слідів, і не виносити з них нічого, крім фотознімків».
Крим.