Кинулася під автомобіль, щоб не дати вивезти із заводу цукор
Ще один цукровий скандал у селищі Кирнасівка Тульчинського району на Вінниччині — керівник заводської незалежної профспілкової організації «Трудящі», який раніше захищав колектив, намагався вивезти 25 тонн солодких кристалів. Дорогу автомобілю перегородили активісти. Одна з них, місцева вчителька Ганна Супрун, лягла під колеса багатотонного рефрижератора.
«Завод «Солодке життя» — так з іронією дехто у Кирнасівці називає місцеву цукроварню. Підприємство не працює вже багато років. Коли його хотіли порізати на металобрухт, односельчани грудьми стали на захист. Під час однієї із сутичок помер колишній електрик — серце чоловіка не витримало напруження. На заводській території були краплі крові від розбитих битами голів і облич. Тепер додалася ще одна війна — за цукор. Понад півтори тисячі тонн його зберігається на складах. Профспілка вирішила його продати, а за виручені кошти повернути людям заборгованість із зарплати. Чому тоді колишні заводчани перегородили шлях автомобілю?
Тягнули за ноги так, що мало спідницю не зняли
— Ми не довіряємо представникам цієї профспілки, — каже активістка, місцева вчителька Ганна Супрун. — Не впевнені в тому, що гроші повернуть людям. Їх намагання вивезти продукцію — це самоправство. До того ж це протизаконно. Бо що вони доклали до виробництва цукру? Наприклад, голова профспілки на заводі Бондаренко? Яке він має відношення до заводу, до села? Він — один з тих, хто створив таку організацію в обласному центрі. Тому мислячі люди здогадуються, чим усе це може закінчитися — не буде ні цукру, ні грошей. Але є такі, які ведуться на красне слівце так званого захисника інтересів заводу.
Наприкінці першої декади липня представники названої профспілки організували людей, найняли транспорт і доверху завантажили автомобіль мішками з цукром. Коли машина під’їхала до заводських воріт, почалося протистояння. Браму відчинили, і водію залишилося додати газу. У цей момент на асфальт перед машиною впала жінка. Це була місцева вчителька Ганна Супрун. Пізніше у розмові з кореспондентом «Голосу України» вона стверджувала, що досі не розуміє, як потрапила під колеса. Чи хтось її підштовхнув, чи сталося це під натиском натовпу. Втім, дехто з учасників акції каже, що пані Ганна — бойова активістка. Мовляв, вона знала, що робила. Інакше машина виїхала б за ворота і ніхто її вже б не повернув.
— Мене намагалися відтягнути від машини, — розповідає пані Ганна. — Волочили за ноги, мало спідниця не злетіла. Асфальт від спеки нагрівся, пекло, ніби вогнем, навіть через одяг. Один з наших так заїхав у пику тому, хто волочив мене, що той сам опинився на землі. Всілякими методами намагалися забрати мене з дороги. Принесли з криниці відро води і вилили на мене. Навіть не уявляють, яку гарну послугу зробили! Я від того ніби заново народилася, бо мало не знепритомніла від духоти.
Бригада «швидкої», що приїхала на виклик, мала забрати Ганну Супрун у стаціонар. Жінка відмовилася. У неї боліла голова, був біль у всіх частинах тіла. Каже, не могла кинути людей. Написала письмову відмову — цього вимагали медики. Їй надали необхідну допомогу, і вона залишилася протестувати.
Розвантажили 490 мішків
Перед тим як надіслати текст до редакції, ще раз розмовляв з активісткою. Пані Ганна зізнається, що й досі почувається зле. Найбільше турбує коліно, постійно болить голова.
— Ми таки не дозволили, щоб машина виїхала за ворота заводу, — продовжує Ганна Супрун. — Після протистояння ще дві доби охороняли прохідну. Навпроти заводських воріт на автобусній зупинці є лавка. На ній вночі дрімали, а вдень сиділи. Поставили людей біля ще одних воріт, бо є два в’їзди на заводську територію. Поширювалися чутки, що профспілкові лідери мають намір приїхати бусами і перевантажити в них мішки з цукром. Нам допомогла тульчинська самооборона, спасибі хлопцям. Вони також вартували вдень і вночі. У машинах чергувала міліція.
Чекали рішення суду про арешт цукру. Коли документ привезли, почали розвантажувати автомобіль. Активісти взялися за роботу, їм допомагав водій, він навіть привів із собою помічника. Машина належить одному з приватних підприємців з Тульчина. Пані Ганна каже, що вже вечоріло, а роботи вантажникам залишалося ще чимало. Покликала на допомогу ще чотирьох чоловіків. Щоправда, ті не погодилися працювати безплатно. Жінка змушена була розрахуватися з ними з власного гаманця.
— Загалом з машини вивантажили 490 мішків з цукром, — уточнює Ганна Супрун. — Ось і рахуйте загальну вагу, якщо в кожному з них по 50 кілограмів. Склад зачинили на замок, почепили пломбу, але вже наступного дня профспілкові лідери приїхали і зняли її.
Після скандалу біля заводських воріт у Кирнасівці люди прийшли на збори. Були на них і керівники профспілки «Трудящі» Андрій Бондаренко й Ігор Попенко. Далеко не всі погоджувалися з тим, щоб доручити їм продавати цукор. Дехто пропонував взагалі весь солодкий товар відправити в АТО і забути про нього. Бондаренко й Попенко знову повторювали, що мають одне бажання — виручені гроші за продаж цукру повернути людям. Чому їм не вірять?
Розпорядитися має громада
— Цей цукор вироблено кирнасівськими людьми, і тільки вони мають право ним розпоряджатися, — каже голова люстраційного комітету Вінниччини Анатолій Банах. — Допомогу заводчанам нададуть наші юристи. А почали з того, що організували зустріч представників конфлікту у першого заступника голови ОДА Андрія Гижка. Він сказав, поки тривають кримінальні провадження, ніхто не вивозитиме цукор.
Анатолій Банах з’ясував, що ще є претенденти на цукор. Зокрема, документи на частину продукції пред’явили представники Аграрного фонду. Так само стверджували, що частина цукру належить одному з ТОВ. Заявляють про своє право на солодкий товар і представники профспілки «Трудящі». За словами Анатолія Банаха, загалом на складах — понад півтори тисячі тонн цукру.
Це вже наша власність
— Ми на законних підставах можемо заходити на завод та вивозити цукор, бо це вже наша власність, — каже голова заводської організації профспілки «Трудящі» Андрій Бондаренко. — Що ми й зробили.
Співрозмовник вважає, що їхнє право власності не може оскаржити ніхто, бо вони ще три роки тому офіційно заявили на нього. Цивільний кодекс, мовляв, передбачає процедуру вступу у власність майна, власник якого не оголошувався або відмовився від нього.
— Профспілка скористалася цим правом, — пояснює Андрій Бондаренко. — Дали офіційне оголошення у ЗМІ про те, що бажаємо заволодіти цим майном... Крім того, після створення на підприємстві первинної організації профспілки «Трудящі» директор заводу уклав з нами договір суборенди складів. Тобто ми тут не чужі люди.
Андрій Бондаренко, коли спілкувався з ним телефоном, був у Генпрокуратурі у Києві. Пояснив: з’ясовує, про який цукор заявляє Аграрний фонд, якщо він його не закуповував.
Вінницька область.
Коментар
Анна Олійник, керівник сектору зв’язків з громадськістю обласної міліції:
— Кримінальне провадження відкрито за заявою одного з ТОВ за фактом шахрайських дій (ст. 190 ч. 1 КК України). Заявник стверджує, що профспілкова організація намагалася вкрасти цукор, який належить їм. Є також заява від представників громади майже такого самого змісту. Триває розслідування. Ухвалою суду накладено арешт на цукор, який мали намір вивезти із заводських складів.
Тим xасом
Голова первинної організації незалежної профспілки «Трудящі» Андрій Бондаренко повідомив про рішення роздати цукор жителям селища. В оголошеннях, розміщених у людних місцях, йшлося, що 16 липня 2015-го кожен, хто прийде з паспортом, зможе отримати мішок цукру.
— Цукор зберігається з 2005-го, за цей час він уже частково зіпсувався, — каже Андрій Бондаренко. — Ми вирішили роздати його людям.
Починаючи з п’ятої години ранку, до прохідної почали сходитися люди. О дев’ятій, коли мали видавати мішки з солодким, зібралося понад сто осіб. Чимало було проти такого рішення. Між людьми почалися суперечки. Приїхала міліція і перекрила ворота. Ті, хто першим зайшов на завод, змогли дійти з мішками на плечах тільки до прохідної. Далі їх не пустили.
Голова Тульчинської райдержадміністрації Микола Підболячний назвав цей факт свавіллям. Наголосив, що спочатку слід дочекатися завершення розслідування. Андрій Бондаренко, своєю чергою, нагадав керівнику району, що міліція уже понад два роки не може провести розслідування. Продовжував наполягати, що за таких умов цукор слід передати громаді. «Тільки на законних підставах», — парирував керівник району.
Після декількох годин протистояння селяни розійшлися по домівках. Щоправда, не всі. Частина з них залишилася охороняти виїзд із заводу. Разом з ними залишився наряд правоохоронців.
Колишній робітник заводу Андрій Рябий: «Цей цукор ще годиться не тільки на варення, а й до чаю, а для самогону — саме те, що треба».
Колишній працівник заводу Василь Градовський (праворуч) переконує земляків, що це злочин — десять років тримати на складі цукор, вироблений їхніми руками.
Фото автора.
