У київському видавництві «Ярославів Вал» побачив світ новий детектив письменника і журналіста «Голосу України» Богдана Кушніра «Невидима павутина».
Це ніби продовження попереднього роману Кушніра — «Помста оперативника розвідки», де автор розповідав про те, як російські спецслужби під виглядом Зимової олімпіади в Сочі готували експансію в Україні. То був м’який сценарій: нашу країну планували взяти під контроль лише політичними методами. Кушнір прогнозував, що це не вдасться.
Прогноз справдився швидко: роман видано в останні дні 2013 року, коли вже було зрозуміло, що «по-м’якому» у них не вийде. А через два місяці російські війська увійшли в Крим.
Нова книга Кушніра — теж роман-прогноз: це історія про те, як сама російська розвідка знешкодила (точніше — знешкодить) одіозного московського диктатора. В романі його звати Володимир Бутин, натяк цілком прозорий.
Герої «Невидимої павутини» — майже ті самі, що й у попередньому романі: Габрілайтіс, Чумак та інші. Є тут і кілька спокусливих дівчат-агентів (у розвідшколі їм всерйоз читають спецкурс інтиму). Новітнього диктатора Бутина узявся прибрати майор Чумак. Трохи розкриємо карти: Бутина не вбивають, щоб смерть не зробила з нього героя. Ні, його перетворюють на безпомічного жалюгідного овоча, не вартого співчуття.
Утім, під пером Богдана Кушніра, навіть ще не будучи овочем, Бутин достатньо жалюгідний. Пігмей, «шестьорка», якого свого часу не взяли в еліту спецслужб. А ще — байстрюк. Легенда каже, що він родом з Пітера. Він справді виховувався там у названих батьків, але насправді мати-одиначка народила його на Північному Кавказі, де всі й досі знають, що він таки байстрюк. Ось чому Бутин так ненавидить Кавказ — і водночас ті місця притягують його, як батьківщина завжди притягує будь-яку істоту, навіть таку миршаву, як він.
Прогноз Кушніра щодо нейтралізації диктатора видається досить переконливим — хоча б тому, що все зроблено хитро і непрямо. Ніхто нікому нічого не наказує. У спецслужбах усе поставлено інакше: підбирається людина (тут — Чумак), яка за певних обставин почне діяти без наказу — але саме так, як треба. Це висока технологія лицарів плаща і кинджала. Кінців не знайдеш — бо їх немає. Навіть коли це станеться так, як описано у Кушніра, — нічого не можна буде довести. Як це відбувається — читайте в новому романі Кушніра.
Залишається сказати ще дещо. Автор назвав свою книгу пригодницьким романом, хоча вона, за великим рахунком, не відповідає вимогам пригодницького чи детективного жанру. Тут надто багато банальної правди і надто мало вигадки, без якої детектив прісний. Пояснимо на одному прикладі. У Кушніра є епізод, коли майор Чумак бере за лапу ведмедицю, яка об’їлася спецназівськими харчами, й веде у санчастину. Там ведмедиці прописують дієту, а майор ненароком знаходить потрібну інформацію. Це неймовірно — але саме тому й спрацьовує, за законом пригодницького жанру. Але таких епізодів мало. Причина, либонь, проста: коли автор (як-от Богдан Кушнір) усе життя працює в журналістиці, і то — в серйозних газетах, він звикає оперувати фактами, а не фантазіями. Не те щоб наш брат-журналіст не вміє іноді прибрехати, але вірність житейській прозі все-таки у нього в крові. Втім, це не така велика вада. Якщо прогноз автора й цього разу справдиться — йому можна буде вибачити деякі провини перед детективним жанром.
