Знайти одну ціну для власників корів і переробників не вдається

Власники худоби, ті, хто утримує ферми, і молочарі просто стикаються лобами — хто кого у боротьбі буквально за кілька десятків копійок на літрі молока. Але якими б не були аргументи сторін, чомусь вже традиційно перемагає не той, хто має товар, а той, хто платить гроші. Не те що переламати ситуацію, але хоча б мінімально вплинути на неї, ніхто не має ні влади, ні змоги, ні бажання. А в результаті всі учасники цих суперечок скаржаться на одне — низькі доходи. Причому останнє — просто кричущий парадокс, бо розрив у ціні між купленим у селянина літром молока в середньому за 2,5 гривні за літр і тим же літром, що споживач бере у магазині, практично на порядок (!) вищий. При цьому кожен твердить, що навіть не торкнувся до солодких прибуткових вершків. І виходить, що всі живляться лише однією молочною піною. Чи справді це так?

Щоб хоч віддалено зрозуміти, хто на цій справі виграє, а хто програє, подивимось на прості факти: хто зменшує своє виробництво, бо невигідне, а хто нарощує — також зрозуміло, з якої причини. Так от, за даними обласного управління статистики, тільки за сім місяців господарствами всіх категорій було вироблено майже 351 тисячу тонн молока, і це майже на чотири відсотки менше, ніж за цей час торік. Причому значною мірою виручило те, що у сільськогосподарських підприємствах середній надій від корови збільшився на 185 кілограмів. Але ж при цьому кількість корів скоротилась на 3,7 відсотка і становить тепер майже 139 тисяч голів. Сумна тенденція до скорочення спостерігається вже не роки, а десятиліття. Ну не було б такого, якби ця справа не була збитковою.
Щоправда, був момент, коли приватний бізнес на селі взявся за молочнотоварне виробництво. Але, схоже, він відходить у минуле. Ось промовистий приклад. Голова облдержадміністрації Михайло Загородний повідомив усім охочим, що у Чемеровецькому районі товариство продає ферму. Причому лот включає і старе, і нове приміщення, і всю живність — майже шістсот корів. І ціна помірна. Але поки що потенційні покупці за таке придбання між собою не б’ються.
Чому? Та все тому, що ферми перестали приносити великі прибутки. У ТОВ «Україна 2001» із Теофіпольського району розповідають, що утримують півтори тисячі корів. Щодня виробляють до п’ятдесяти тонн молока. З такими обсягами господарства раніше купалися б у грошах, як сир у маслі. А що зараз?
Кажуть, не надто розкошують. Близько 35 тонн із надоєного здають на Білогірський молочний завод, а той заборгував майже сім мільйонів гривень. А ще в господарстві переконують, що собівартість молока становить 4,2 гривні, а здають по 4,8, тож прибуток не такий вже великий, але й того дочекатись неможливо.
У таких розрахунках голова ОДА засумнівався, мовляв, з власного досвіду керівника знає, що собівартість не може перевищувати 3,2 гривні. І коли так, то не такі вже й кепські справи у власників ферми. Але у сільгоспдепартаменті середню собівартість рахують іншу — 3,7 гривні. А середня закупівельна ціна молока по області — від двох з половиною до трьох гривень. Тож, виходить, що корова «працює» на прямі збитки?
Усі ці розрахунки досить умовні. Бо молоко із сучасної ферми десь удвічі дорожче від того, що збирається з людських дворів. Але ж у цих двох випадках і затрати не порівняти... Одне слово, де та реальна і достовірна цифра, сказати важко.
Навіть з цих розбіжностей всього лише в одному показникові видно, яка величезна піна здіймається навколо молочних цін. І дізнатись правду, хто і скільки на ньому заробляє, вкрай складно.

Так невигідно, що аж хочеться... розширятися

Молокопереробні підприємства теж плачуться, що не жирують. Мовляв, за останній рік усі виробничі витрати так зросли, що про прибутки годі й говорити. А тому просто неспроможні підняти закупівельну ціну, навіть якщо і хотіли б цього.
Ну як в таке не повірити? Але ж є й інші моменти. Приміром, на Старокостянтинівському молочному заводі розповідають, що у його реконструкцію вклали сорок мільйонів доларів. Не будемо вдаватись у деталі, за рахунок чого вдалось зробити такі масштабні інвестиції. І в їх доцільності також не варто сумніватись. Нагадаємо лише, що завод є дочірнім підприємством ПрАТ «Укпродукт Груп», що є провідним дистриб’ютором молочної продукції в Україні та на зовнішніх ринках. І оскільки така потужна компанія вважає за доцільне розвивати і зміцнювати молочне виробництв, то можна лише здогадуватись, що при цьому вона розраховує зовсім не на збитки. Ну, принаймні, на те, що вдасться окупити вкладені у реконструкцію кошти.
Все було б добре, якби розвиток молочних підприємств у кінцевому підсумку позначався і на цінах. Логічний ланцюжок простий: сучасні технології і устаткування мають впливати на зниження собівартості кінцевого продукту, а відтак хотілося б побачити якщо не зниження, то хоча б стабілізацію цін на прилавках. Відповідно і зі своїми партнерами — постачальниками сировини — заводи мали би ставати щедрішими. На жаль, не вдається.

Штрафи нікого не лякають

Навпаки, як стверджують антимонопольники, виробничники ще й намагаються змовитись між собою, щоб знизити вартість закупки. Так, Хмельницьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету вкотре поінформувало, що оштрафувало молокозаводи за змову на ринку заготівлі молока.
— За аналогічну узгоджену поведінку оштрафовані Старокостянтинівський молочний завод та Славутський маслоробний комбінат, які заготовляють молоко у Летичівському районі. Триває збір доказів у справі по Старосинявському району. До відділення надійшла інформація про можливі картельні змови у Дунаєвецькому та Старокостянтинівському районах. Щоб запобігти таким порушенням, 25 молокозаводам надані рекомендації щодо недопущення зниження закупівельних цін без належного економічного обґрунтування, — розповів голова відділення Віталій Олуйко. — Проте, зважаючи на велику кількість проблемних питань, які є на ринку заготівлі молока, лише адміністративних методів впливу для підвищення ціни недостатньо.

А баталії за території і сировину тривають

Та говорити про будь-які методи впливу в цій сфері взагалі проблематично. Тут йде постійна війна. Заводи борються за території. При цьому готові зазнати чималих логістичних витрат, але не відступитися. Понад 40 тисяч тонн молока із області щороку вивозять чужі закупівельники, а водночас до 50 тисяч тонн завозиться. «Як таке може бути, коли один посилає машину за триста кілометрів, інший — за тридцять, а закупівельна ціна при цьому однакова?» — не можуть взяти втямки здавачі. Але так є.
— Щоб кожного дня мати сто тонн молока, ми мусимо об’їхати вісім районів із нашої області і ще два з сусідньої, — розповідає директор Деражнянського молочного заводу Валерій Яглінський. — Тільки шістдесят відсотків сировини заготовляємо у сільгосппідприємств, а решту мусимо брати у населення. Там поголів’я катастрофічно зменшується. Тож дуже важко утримувати сталі обсяги виробництва. А тут ще «Хмельницька маслосирбаза» почала зваблювати обіцянками наших здавачів.
Водночас хмельницьке підприємство скаржиться, що у Хмельницькому районі не залишилось жодної ферми, тому мусить відправляти своїх гінців у всі куточки області...
Одне слово, ані поступатись своїми територіями, ані домовлятись про їх розподіл ніхто не бажає. Як і конкурувати такими методами, як підвищення ціни. Інтереси сільського виробника беруться до уваги дедалі менше. І результат не бариться.
— За три останні роки виробництво молока в області щорічно падає на одинадцять тисяч тонн. За п’ять місяців на переробні підприємства краю було поставлено понад 47 тисяч тонн сировини, і це на чотири тисячі тонн менше, ніж торік, — підсумовує керівник управління департаменту агропромислового розвитку Іван Одземок.
Якщо за підсумками господарської діяльності сільськогосподарських підприємств краю торік рівень рентабельності їх основної діяльності загалом збільшився проти попереднього року в 3,2 разу та становив 45 відсотків, то прибутковість молока зменшилась, і його рентабельність становила лише 15,7 відсотка.
На жаль, зламати ці тенденції не вдається.

Хмельницький.

Мал. Миколи КАПУСТИ.