Високий генетичний потенціал пшеничних зерен допомагає отримувати стоцентнерні врожаї
Фермерське господарство «Одарочка», яке орендує землі у мешканців села Комарів, що на Вінниччині, не можна назвати пересічним. Урожайності, якої досягли тут, позаздрять у будь-якому агропідприємстві. Приміром, пшениця дає по 100 центнерів з гектара. З Юрієм Щетиніним (на знімку), який і створив ФГ «Одарочка» 14 років тому, познайомилася під час Дня поля у селі Комарів під Вінницею. Захід проводила відома французька насіннєва компанія. Ознайомитися з демонстраційними та товарними посівами одного з провідних виробників сортів пшениці та ячменю, гібридів ріпаку, гороху, кукурудзи, соняшнику з’їхалися дві сотні головних агрономів та керівників сільгосппідприємств, аграрних бізнесменів, науковців.
«Одарочку» зробили сортовим полігоном
У селі Комарів саме на ланах «Одарочки» компанія висіває і досліджує свої сорти вже кілька років поспіль — аби з’ясувати, яка пшениця, ячмінь чи кукурудза дають найбільші врожаї на українських ланах. Сорти та гібриди випробовуються, а ті, які показали гарний потенціал, вносяться до держреєстру. На дослідних полях висіяно практично весь каталог сільгоспкультур, які народилися завдяки багаторічній кропіткій праці селекціонерів компанії.
Окрім того, що на тутешніх ланах проводять дні поля, господарство виступає таким собі полігоном для випробовування сортів іноземної та української селекції, проводять насіннєве розмноження.
За словами Юрія Щетиніна, тут висівають і німецьку, і угорську селекцію, а для порівняння нашу вітчизняну, щоб бачити де ми, як ми.
«На жаль, маючи колись такий потенціал український, ми його втрачаємо. Останнім часом йде засилля всього імпортного — і це сумно», — каже він. Хоча зрозуміло, чому аграрії роблять вибір на користь іноземного насіння. Бо порівняння не на користь вітчизняного. Адже, приміром, перспективні інтенсивні сорти пшениці від французької компанії, яка проводила День поля, давали на дослідних ділянках фермерського господарства до 160 центнерів з гектара. А всього у 2015-му аграрії отримали на круг більш як 100 ц/га у такий посушливий сезон, коли мали лише 160 мм опадів.
— Цьогоріч ситуація з опадами краща, — радіє Юрій Щетинін. — Лише за травень маємо 170 мм вологи, а весною запаси в метровому шарі грунту досягали 190 мм. Самі бачите (показує на посіви) — більш-менш вологою ми забезпечені.
Як розповіли у господарстві, іноземні сорти та гібриди, здебільшого, стійкіші до хвороб порівняно з багатьма вітчизняними. Це зменшує фінансове навантаження щодо хімічного захисту. Хоча цей рік знову-таки не характерний — довго було холодно і достатня кількість зволоження. Тому вже чотири рази довелося обробляли пшениці.
— Треба сіяти 4—5 сортів чи гібридів, щоб мінімізувати вплив погоди на загальний врожай, — ділиться досвідом Юрій Щетинін.
До речі, іноді навіть керівників сільгосппідприємства насіннєва компанія не інформує, який сорт потрапляє до них на дослідження.
— Зараз посіяли 10 гектарів якимось номерним сортом пшениці (вони ж шифрують), — знайомить учасників Дня поля з ланами Юрій Щетинін. — То вона візуально виділяється. Взагалі, решта пшениць — хто до нас не їздить, то все запитують: що ви тут робите, що вона така гарна, а ця — ще краща? Навіть зовнішній вигляд посівів зовсім інший.
У господарстві, окрім пшениці, ячменю, кукурудзи сіють також сою, як гарний попередник. Зазвичай збирають її по 40—45 центнерів з гектара, хоча торік було по 33 ц/га.
— А гречку ще не сієте? — запитую.
— З цією медоносною культурою не до нас, — відказує Юрій Щетинін. — Треба мати гарну пасіку, тоді варто сіяти гречку. І основний доход мати від меду, а гречка сама по собі — це вже як вторинний продукт. Вона така вибаглива! Не можна хімію застосовувати, якщо хочеш мед мати путній. Я сам вирішую, сіяти чи ні. А то зробили з гречки за часів прем’єрства Азарова національну проблему. Змушували вирощувати її у наказовому порядку. І мені теж розказували, що я повинен гектарів п’ятдесят її посіяти... Доводили план до двору. Та й зараз намагаються такі рекомендації роздавати...
«То що, мені бухгалтерію біля баранів посадити?»
Як розповів Юрій Щетинін, одна з проблем господарства у тому, що через лани йде високовольтна лінія.
— Тут у нас, посередині наших полів, так званий «комарівський павук», — каже він. — Прямо через господарство йде Подільська ЛЕП. Тут не можна застосовувати ні авіацію, ні широкозахватну потужну техніку... Тож живемо: щось вивчаємо, щось робимо, платимо зарплату, вирощуємо птицю. Купив тридцять курчат, чергову партію качок, баранів, двох коників планую взяти, бричку — торгуюся, ніяк не можу виторгувати, він за ту бричку хоче, як за сучасну машину, бо можна весілля возити.
— У вас тут теж є маєток в селі? — запитую Юрія Щетиніна.
— Маєтку в мене немає. У мене тут хазяйство. Безпосередньо на території господарства будуватиму офіс, бо завдячуючи Арсенію Петровичу, там, де зараз у нас контора, то він вважав і його підтримала Верховна Рада, що то — невиробнича сфера, а тому треба платити на два порядки дорожче. І тому за клапоть землі, який ми трохи «підшаманили», посадили троянди, садок, криницю зробили — за усе нарахували 40 тисяч гривень на рік. То є в нього голова на плечах? Питаю у Вінниці представника фіскальної служби: «То що, мені бухгалтерію біля баранів посадити? Нехай сидять на фермі?!» Ті у відповідь лише руками розводять...
У Києві теж казав: «Перегляньте, бо дурня!». Чую як докір, що, мовляв, собі взяв возика дорогого (автівку). За двадцять років японці зробили більш-менш нормальну машину. Але це — як трактор. Він пройде по будь-якому болоті. «Паджеро-Спорт». Позашляховик. Повний привід. Я його взяв, бо мені треба їздити в поле і в болото, коли збираємо кукурудзу. Хочуть, щоб я сіяв цукровий буряк — до білих мух там треба сидіти. То чим я буду добиратися? Тому, логічно, я і придбав таку машину.
У фермерському господарстві нині реконструюють зерноочисний комплекс. Хочуть побудувати побутовий комплекс (поки є лише душова і приміщення, де перевдягаються трактористи), зробити власну їдальню... У сусідній Вороновиці є профтехучилище, де, зокрема, готують кухарів. Їхні трактористи практику тут проходять, так господарство допомагає готувати нові кадри. Але ще планують взяти на роботу двох дівчат, щоб вміли смачно готувати.
— Ви ж подивіться — загинає пальці на руках Юрій Щетинін, — у нас свинина буде своя, баранина своя, більше сорока порід курей маємо, гуси, качки. Навіщо комусь віддавати, якщо можемо калорійні смачні обіди робити своїм. Хто в полі — тому безплатно, хто тут, у селі — тому за півціни обід буде.
Комбайн дешевше наймати, ніж купувати
У сільгосппідприємстві «кадрові» питання намагаються вирішувати таким чином. У власності господарства є двокімнатна квартира. Зараз там поселили дві бригади будівельників. Хлопці із Житомирщини монтують зерноочисний комплекс. А у жнива можуть ночувати механізатори.
— Виходить, зараз дешевше наймати комбайн, ніж його купити і самому обслуговувати, — каже Юрій Щетинін. — У нас було два комбайни — одного продав. Чому? Я найняв, заплатив, у мене зібрали — і поїхали далі. На другому у нас працює чоловік: він і комбайнер, і тракторист — тобто робота для нього є майже цілий рік. А так, якщо чисто комбайнер висококваліфікований — ти ж його не виганятимеш після жнив, йому треба дати роботу, зарплату — щось придумувати. Бо як тільки у людини роботи немає — вона починає блудити, приходить дурня у голову, у чарку заглядає... Ми ж тут вивели, з Божою поміччю, всіх наших злісних пияк. Лікували трьох, сварився, переконував, лишилися ще — але тихі такі, хіба що на свято можуть випити.
— Тож проблем з кадрами у вас немає?
— Економісти, бухгалтери — місцеві. Ветеринара вінницького знайшли. Дівчина закінчила виш у Києві. Я аж здивувався — таке бажання, знання, так вона до худоби, загалом до тварин ставиться... Видно, у неї в душі величезне бажання і вона спеціаліст... Добудовуємо приміщення, спочатку відгодовуватимемо там три десятки свиней — щоб мати своє. А далі хочемо поставити там маточник...
Коли за Яценюка запровадили податок на пенсію — потужний бухгалтер відмовилася працювати, пішла на пенсію. Мене дивує позиція влади. Пенсія — це не ваш подарунок! Людина її заробила — кров’ю-потом. Хтось в шахті сидів. Чому, коли працює, не має права отримувати в повному обсязі... Так, якщо державна служба — то ви можете створювати конкурсну комісію, яка визначатиме, хто займе ту чи іншу посаду... А якщо я, власник, беру на роботу пенсіонера — то це мої проблеми. При чому тут ви? І я не просто беру його — а ще ж плачу соціальні внески та інше!.. Ледве знайшли на посаду молодого спеціаліста — ну, дав Господь Бог їй чоловіка, вже чекають на діток — УЗД показало двійню: хлопчик і дівчинка. Прийшла, сповістила, каже: «Юрію Михайловичу, ви, мабуть, будете сваритися?..» — А я кажу: «Якщо ти не народжуватимеш, хто ж нас буде на старості годувати?». Дитячого візочка від господарства купимо, ще щось таке, погуляємо на родинах...
Мене часто запитують, чому господарство назвали «Одарочка». Все просто. Онучка у мене Одарочка. На честь неї і назвали. Вже чотирнадцятий рік Одарці, і господарству — 14.
Юрій Щетинін свого часу закінчив Кам’янець-Подільський сільгоспінститут, довгий час працював на Хмельницькій дослідній станції, в 1984 році захистив дисертацію після аспірантури в Києві в Інституті цукрових буряків. Був головою Вінницької райдержадміністрації, а зараз пенсіонер. «Можу, каже, — ходити вдома, горобцям дулі давати». Але працює.
— У господарстві, — розповідає, — числюся консультантом з інвестиційних питань. Бо у законодавстві написано, що не маю права працювати і отримувати за це пристойну зарплату. Виходить, і сплачувати з цих коштів соціальні внески не маю права. Звісно, образлива для пенсіонерів ситуація...
На Дні поля побувала Галина КВІТКА.
Насіння — це база, яка закладає гарний урожай.
Фото автора.
