Знамениті херсонські кавуни вже розкуштували і вибагливі західні європейці, і навіть араби. Після того як Росія відмовилася замовляти дари українських ланів, тутешні підприємливі комерсанти кинулися шукати інших ринків збуту. І потроху їх знаходять по всьому світі. Хоча завдання це не з простих: в експортному бізнесі ще треба втриматися.
Лідирують посередники
— Географія постачання помітно розширилася — тепер продукція з наших баштанів іде не тільки в Молдову, Білорусь та країни Балтії, а також до Німеччини, Великої Британії, Катару. Стандарти якості там суворі, і коли українські постачальники зможуть закріпитися на цих перспективних ринках, обсяги продажу можуть зрости, — розмірковує головний державний інспектор Херсонської митниці Анастасія Нурберг.
Слід зазначити, що експортерами баштанних з ланів степової Таврії були й залишаються переважно посередники. До їхніх тісних лав «прорвалося» лише одне-єдине фермерське господарство. Відповідно, й обсяги експорту занадто скромні: збираємо 400—450 тисяч кавунів та динь на рік, а відправляємо за кордон менше чверті. Виробники кажуть: працювати за європейськими стандартами поки що не готові. Це до Московщини кавуни можна було відправляти у вантажівках «навалом» і чи не половину списувати на втрати. До Західної Європи кожен кавун треба пакувати окремо, та ще й вагу контролювати — наші 10—15-кілограмові велетні там не дуже полюбляють. Такий навіть цілою родиною з’їсти важкувато, а викидати харчі ощадливі тамтешні споживачі не люблять. Тож габарити експортних «смугастиків» мають бути скромніші. А це витрати часу на додатковий відбір продукції. Хоча основна проблема, звісно, не в часі чи дизайні та вартості упаковки.
Що заважає «баштанній експансії»
— Поки не буде достатніх обсягів експорту, закупівельні ціни на ринку диктуватиме не споживач чи виробник, а саме посередник. У вересні, приміром, в окремі дні на оптових ринках за кіло кавунів у Голопристанському районі області давали жалюгідні сорок копійок — значно нижче собівартості. І селяни на неї погоджувалися — не везти ж усе назад. Такі ігрища триватимуть, аж поки фермери не об’єднаються в кооперативи, щоб спільно зайнятися логістикою, вивчити нюанси сертифікації товару і вже тоді «у всеозброєнні» змагатися за покупця по всьому світі, — каже виконавчий секретар Асоціації фермерів Херсонщини Віктор Нікішенко.
А тут знову постає питання про роль держави та міжнародних організацій. Саме вони мали б надавати методичну та організаційну допомогу, щоб виробники швидше налагоджували системи транспортування й зберігання продукції, сталі торгові зв’язки. І не обов’язково з іноземцями — дедалі жорсткіші вимоги до логістики та контролю якості вже ставлять і деякі вітчизняні торговельні мережі. Їм також треба вміти догоджати, щоб отримати за кавуни пристойну ціну. Та де ці помічники? Протягом останніх років на Херсонщині за їх сприяння з’явився тільки один потужний селянський кооператив «Марфуша». І той спеціалізується не на баштанних, а на виробництві та заготівлі коров’ячого молока.
До речі, у 2016 році Катар уперше замовив на Херсонщині 122 тонни кавунів, Німеччина — 51,6 тонни, Велика Британія — 51,5 тонни. Для порівняння: Молдова, найбільший експортер, протягом цього часу отримала 1,3 тисячі тонн херсонських кавунів, Білорусь — 719,6 тонни.
