У несподіваному протистоянні опинилися фермери й учасники АТО. Виграють олігархи
Гіпотетичне протистояння виникло між такими сторонами, котрі раніше ніколи не те що не конфліктували між собою, але майже не мали точок зіткнення. Бо одні — працюють на своїх полях на Хмельниччині. Інші — боронять країну на східних кордонах. І ті, і інші робили свою справу чесно і старанно, віддаючи їй всі сили. Бо в обох випадках уся робота і відповідальність лягає саме на плечі її виконавців. Мало того, вони завжди думали, що хоч і опосередковано, але діють в інтересах один одного, бо одні підтримують економіку, інші — військову міць держави. І ось тепер їх розвела по різні боки... земля.
Її і тим, і тим пообіцяло вітчизняне законодавство. Адже, відповідно до нього, фермери, котрі орендували гектари, після закінчення строку оренди мають право на її продовження. А учасники АТО — на обіцяні їм два гектари. Та, виявляється, часто вони претендують на одні й ті самі ділянки. Як їх поділити, на місцях не знають.
У хлібороба забрати...
Як, приміром, зарадити Олександру Романюку, фермеру із Ярмолинецького району? Кілька років поспіль він обробляв 60 орендованих гектарів. Попри всі труднощі, з якими стикається такий дрібний сільгоспвиробник, не збирався залишати це заняття. Як неодноразово розповідали його колеги, їм і без того доводиться постійно витримувати шалений тиск з боку потужних агрохолдингів, котрі просто беруть в облогу невеличкі латки приватників, одноосібників і фермерів.
— Хоча для потужних компаній вони не є конкурентами, проте ті із задоволенням приєднали би до своїх ланів і ці латки, — каже голова громадської ради при ОДА Алім Міщук. — Не кажучи вже про те, що фермера просто добивають податки, високі кредитні ставки і в результаті — неможливість розвиватися.
Але повернімося до фермера з Ярмолинецького району. Нещодавно у нього закінчився строк оренди землі, тому подав документи на продовження терміну. І... отримав відмову.
Не тільки він, а й голова ОДА Олександр Корнійчук поцікавився у чиновників з управління земельних ресурсів, чому хліборобам відмовляють у продовженні оренди, адже такі випадки в області непоодинокі. І отримав пояснення: у разі закінчення строку орендар має звернутися до розпорядника земельних ресурсів за місяць до цієї дати, але часто цей термін минають, тому їм і відмовляють. Принагідно нагадують, що саме так було і з Романюком, котрий звернувся до служби за п’ять днів.
Потрібно уточнити, що йдеться про ті випадки, коли орендували не селянські паї, а землі запасу. І це стало ключовим моментом у виникненні конфлікту. Бо формально до наданої відповіді нібито і не придерешся. Але зрозуміло, що це лише бюрократична зачіпка, якою намагаються скористатися на місцях. А насправді не можуть розв’язати значно глибшої проблеми, ніж просто кількаденне порушення строків.
...воїну передати
Саме вільні землі запасу залишаються тим основним резервом, котрий мають передати учасникам АТО. Такі наділи вишукують тепер в усіх куточках області. На Хмельниччину вже повернулося понад 9,2 тисячі мобілізованих учасників операції на сході. Кожен із них отримав право на землю і не збирається від нього відмовлятися. У земельному управлінні стверджують, що 8,3 тисячі осіб із цієї категорії вже надано дозволи на отримання ділянок і майже 14 тисяч гектарів передано новим власникам. Вони мають право на першочергове отримання землі. Щоб забезпечити його, на місцях доводиться відмовляти іншим претендентам. І фермери опинилися серед них.
— Ніхто не хоче ні з ким змагатися, — продовжує Алім Міщук. — Тим паче, коли йдеться про тих, хто зі зброєю боронив незалежність країни. Навпаки, мої колеги-фермери, розуміючи важливість питання і діючи за принципами моралі і совісті, запропонували свій варіант. Так, Володимир Романюк сам ініціював зустріч із демобілізованими бійцями і запропонував таке: нехай вони стають власниками землі, зокрема і тієї, на якій він працював багато років, але потім знову дадуть йому в оренду.
Це справді вдалий компромісний варіант. Адже у переважній більшості випадків мало хто із колишніх бійців, отримавши свої два гектари, збирається на них працювати. Люди хочуть лише скористатися можливістю взяти наділ, щоб потім отримувати орендну плату чи продати. Але тут і виникає головна колізія: землевласники хочуть краще заробити, а дрібні орендарі не можуть більше заплатити.
А отримають аграрні латифундисти
І саме тут на сцені з’являються ті, хто підтягує під себе вже не десятки, а сотні тисяч гектарів землі. З ким не можуть конкурувати фермери, і чиїм спокусам не можуть не піддатись орендодавці.
Сьогодні на ринку оренди наділів діє і без того доволі жорстка конкуренція. Якщо декілька років тому плата в чотири-п’ять відсотків від вартості паю видавалася вкрай високою, то тепер підскочила вдвічі. Деякі агрокомпанії вже дають по десять відсотків. Кажуть, є приклади, коли платять наперед на кілька років. А були випадки, коли, навіть не уклавши договорів, охочі взяти землю виплачували селянам гроші наперед.
З одного боку, може видатись, що все це лише на руку тому сільському людові, у котрого вже й не залишилося інших джерел доходів. Зрештою, про те і мріяли, щоб конкуренція спрацювала саме на їхню користь.
Але, якщо розібратися, нинішня ситуація більше нагадує пастку для них. Бо, отримавши пару тисяч гривень сьогодні, завтра вони зрозуміють, що це були лише жалюгідні копійки. А при цьому право на свою землю можуть втратити на роки і навіть десятиліття.
А щодо фермерів і тих, хто готовий жити на цій землі і своїми руками її обробляти, то вони виявляються неспроможними брати участь у цих змаганнях. Земельним олігархам вони програють за всіма статтями.
При цьому, як кажуть, чисто людські домовленості не спрацьовують. Підтверджує це і згаданий ярмолинецький приклад. Спочатку пообіцявши залишити ділянки в обробітку у фермерів, нові власники тепер передають їх іншим компаніям. Мотивація одна — там платять і обіцяють більше.
Засуджувати за те, що люди надали перевагу багатшим, нібито немає як. Та факт залишається фактом: земля йде з-під фермерських господарств.
Чи є вихід? Думається, за бажання його можна знайти. Але тільки тоді, коли чесна і прозора робота влади на місцях буде поєднана з добре продуманим законодавством, котре не підтримуватиме популістські рішення, а пропонуватиме продуману державну стратегію соціальної та земельної політики.
Земельні ресурси не безмежні. За даними обласної фіскальної служби, понад 1,1 мільйона гектарів сьогодні становлять розпайовані ділянки, і переділити чи відібрати їх ніхто не має права. А от ще 150 тис. га свого часу було відмежовано як землі резерву. Їх передано на використання. І тут, даруйте за каламбур, приховані певні резерви. Треба тільки добре розібратися, як, хто і на яких умовах отримує права на них.
До думки про те, що можуть бути різні, зокрема й не надто прозорі варіанти, підштовхує ще одна цифра, наведена податківцями: на 297 тисяч гектарів, що становлять 14 відсотків від загальної площі сільгоспугідь в області, досі немає чіткої бази оподаткування. Не виключено, що цим користуються нечисті на руку бізнесмени.
Земельні питання, котрі і без того вже багато років є каменем спотикання для інвесторів, підприємців і політиків, не тільки не вирішено, вони ще й обросли новими, додатковими проблемами. Колись комусь таки доведеться розплутувати цей клубок. Чи знайдуться охочі?
Хмельницька область.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
