16 жовтня — День працівників харчової промисловості

 

Наступного тижня аграрний комітет Верховної Ради має намір на своє засідання винести молочні питання. Поки що, як уже повідомляла наша газета, тривають активні дискусії депутатів, науковців, фахівців, представників громадських організацій. Є привід бити тривогу. Зростання цін і тарифів на енергоносії, пально-мастильні матеріали, сировину, упаковку, інфляція вплинули на збільшення цін на внутрішньому ринку. Кефір, сир, масло дорожчають і споживання зменшується. До того ж у людей часто немає грошей навіть на продукти харчування першої необхідності. З другого боку, селяни здають сире молоко на переробку, хочуть, щоб їм платили дорожче, а масло в магазині щоб  було дешевше. Коло, як то кажуть, замкнулося і все це — ланки в ланцюжку скорочення в Україні поголів’я корів. Приблизно їхня чисельність падає тисяч на сто щорічно. Особливо від дефіциту сировини переробна галузь потерпає восени-взимку, коли корівки чекають на народження телят і перестають доїтися. Перспективи молочної галузі країни, зокрема, обговорювали на виїзних засіданнях парламентського аграрного комітету в Батурині (Чернігівщина) і Хмільнику (Вінниччина), про що ми вже писали.

 

 

Але й та сировина, яка потрапляє на заводи, не вирізняється якістю. А, за словами голови правління Національної асоціації «Укрмолпром» Василя Бондаренка (на знімку), для переробних підприємств саме якісна сировина — основа для виробництва безпечної та конкурентоспроможної продукції. Якість залежить від кормів для тварин, умов доїння, миттєвого охолодження молока. Таку постачають сучасні тваринницькі ферми, обладнані за світовими стандартами. Це те молоко, яке може відповідати вимогам ЄС. Але його, на жаль, дуже мало. Проте третина сировини, яка потрапляє на заводи — це молоко дрібнотоварного виробництва, тобто з господарств населення. Подібне, кажуть переробники, ніколи не забезпечить якість готової продукції.


Інше болюче для підприємств питання, яке галузь змушена вирішувати — втрата ринків збуту. Останнім часом ціни на молокопродукцію у світі зростають. А обсяги експорту нашої молочки падають. Це передусім пов’язано зі зміною ринків збуту. До 2014 року вітчизняна промисловість була зорієнтована на виробництво твердих сирів, що масово експортувалися до країн СНД. Отож майже половина поставленого на переробку молока йшла на їх виробництво. Після відомих подій заводам довелося переорієнтувати свої потужності на випуск сухого молока, масла, сироватки. Адже таку кількість твердого сиру, яку пропонували раніше, внутрішньому ринку не проковтнути. Нині молочна продукція з України постачається майже до ста країн. Але невеликими партіями. Ці обсяги не йдуть в жодне порівняння з тією кількістю, що продавали раніше до країн СНД.


Українській молочці непросто пробиватися на ринки Євросоюзу ні за якістю сировини, ні за ціною. Адже в останні роки в ЄС різко зросла конкуренція — там ліквідували квоти на виробництво молока, що сприяло його надлишку та спричинило зниження цін на сировину і готову продукцію.


У цьому році окремі українські підприємства відвантажили пробні партії продукції до Болгарії та Польщі (де багато наших співвітчизників, які купують традиційні кефір, ряжанку, сметану) з нульовою рентабельністю — і втратили... Це ще один приклад того, що навіть за ціною наші товари не можуть конкурувати на ринку об’єднаної Європи.


— Нині молокопереробні заводи оснащені технічно, технологічно. Запроваджені системи управління безпечністю харчових продуктів, заснованих на принципах HACCP. Такі підприємства спроможні наповнити якісними продовольчими товарами внутрішній ринок та відправляти їх на експорт, — каже голова правління «Укрмолпрому». — Приміром, уже проінспектовано й відкрито на об’єднану Європу 13 заводів, які отримали дозвіл на поставку продукції до країн ЄС. Але жоден не забезпечений на 100 % молоком екстра-ґатунку, а саме таке за стандартами Євросоюзу вважається придатним для виготовлення харчових продуктів. Часто заводи, які планують повністю перейти на якісну сировину і виходити на міжнародний рівень, зупиняють логістичні перепони. Іноді плече доставки від господарств, які доять за сучасними стандартами, сягає до 600 кілометрів. У цьому разі сире молоко для переробників стає «золотим».


На думку Василя Бондаренка, треба на державному рівні вирішувати питання з сировинними зонами. Щоб поруч із заводами розташовувалася достатня кількість ферм з доїльними залами. Такі кроки тим більше актуальні, адже Україна свого часу брала на себе зобов’язання дотримуватися правил ЄС, а підприємства повинні перейти на новий стандарт «Молоко-сировина коров’яче. Технічні умови».


За цим стандартом тільки екстра-ґатунок відповідає вимогам ЄС, тобто загальне бактеріальне забруднення має не перевищувати 100 тис. мікроорганізмів на кубічний сантиметр, при цьому максимально допустима кількість соматичних клітин — до 400 тис. на кубічний сантиметр.


— Зараз пошесть пішла — дехто примудряється скуповувати молоко від корів населення через ферми, охолоджувати і за значно вищою ціною продавати його на заводи. Та жодним охолодженням бактеріальне забруднення до 100 тисяч мікроорганізмів з трьох мільйонів не знизити! Адже навіть видоєне на фермі при дотриманні мікробіологічних та санітарних вимог молоко, змішуючись з сировиною з індивідуальних господарств, не може відповідати показникам якості та безпечності екстра-ґатунку і потенційно є загрозою для виникнення масових захворювань. Молоко від корів населення взагалі забороняється завозити на територію ферми. Якщо ми хочемо бути конкурентоспроможними на ринках, треба братися капітально за якість сировини, — наголошує голова правління «Укрмолпрому».


З іншого боку, каже Василь Маркович, корови на приватних подвір’ях — соціальне питання. Зовсім відмовитися від такого молока у найближчі 10—15 років у нас не вийде. Зарадити такій ситуації можна поступово, створюючи виробничі кооперативи, у які об’єднуватимуться дрібні виробники молока, і які працюватимуть за європейськими вимогами. Також туди можуть вливатися і фермери, і переробні підприємства.


Сьогодні в Україні вже діють обслуговуючі кооперативи, але, почасти, вони не забезпечують відповідні вимоги якості, а виконують роль посередників. Це збільшує вартість кожного кілограма сировини в середньому на 1—1,5 гривні, та для селянина закупівельна ціна видоєного молока практично не зростає, а для споживачів молочні продукти дорожчають.

Фото автора.