«День Республіки Крим» — так офіційно називається тепер 20 січня в анексованому Криму — дата, коли в 1991 році в Кримській області Української РСР відбувся місцевий референдум про відновлення Кримської Автономної Республіки (КАРСР). Саме в складі України Крим одержав статус автономної республіки, що нині посилено замовчується так званою владою півострова.

Двадцять шість років тому ще існував агонізуючий Радянський Союз. Україна на той момент уже зробила свій вибір, прийнявши Декларацію про державний суверенітет. Кримська партійна верхівка тоді розпочала активно педалювати питання про необхідність проведення референдуму й відновлення Кримської Автономної Республіки, щоб у цей період нестабільності спробувати якось закріпитися у своїх кріслах.

Ще один момент, який випускають з уваги, кінець 1980-х — початок 1990-х — період початку повернення кримських татар на свою історичну батьківщину — Кримський півострів після жахливої сталінської депортації травня 1944 року. Їх поки що було небагато, і умов для життя в Криму вони не мали, як, втім, не мали ні роботи, ні житла, тулячись у вагончиках, наметах, ледве не в землянках. Для них це не мало вже особливого значення. Народ-страждалець повернувся до себе додому і не тільки розпочав облаштовувати свій побут, а й продовжував захищати й обстоювати свої права.

Комуністична верхівка в Криму, природно, побоювалася припливу на півострів його корінних жителів, які поставили своїм завданням відновити свою державність у вигляді національної автономії. Референдум у Криму відбувався поспіхом. У листопаді 1990 року обласна рада ухвалює рішення щодо проведення референдуму, тоді ж призначається і його дата — 20 січня.

Саме цю дату і сам референдум піднімають нині на щит призначені Кремлем кримські керівники. Через 26 років у нових реаліях анексії, у якій опинився Крим, місцевим мешканцям підносять, що, мовляв, саме ті події стали попередником весни 2014-го, коли тут також проводився «референдум» про статус півострова, а насправді його захоплення.

Один із учасників подій січня 1991 року розповів авторові цих рядків, що на референдумі 20 січня в Криму голосували зокрема ті, хто не мав кримської прописки.

Нині ця людина, яка не хоче зі зрозумілих причин афішувати свого імені, працює викладачем одного із кримських вузів, а на початку 90-х років була активістом першої української організації на півострові — «Просвіти».

«Це були солдати військових частин, курсанти військових училищ, причому з Казахстану, Росії, Киргизії, Узбекистану, Білорусі й інших республік тодішнього СРСР. Зрозуміло, що вони голосували так, як їм скаже командування. Тому і явка була високою, оскільки йшли всі строєм, тому й результат був високим, понад 93 відсотки. Звичайно, усі вони на той момент були громадянами СРСР. Але все-таки, як житель Білорусі або Киргизії, при всій повазі до них, міг вирішувати долю кримчан?» — запитує він.

«Ні кримчанам, ні тим більше тим, хто сьогодні обіймає високі крісла в кабінетах у Сімферополі, не варто забувати, що саме Верховна Рада УРСР у лютому 1991-го затвердила результати того референдуму, а кримчани в грудні того ж року підтримали створення незалежної української держави», — зазначає мій співрозмовник.

Він впевнений, що це робиться навмисно, щоб ще більше віддалити кримчан від своїх співгромадян на материковій частині України. «Це така витончена технологія неправди, — каже співрозмовник. — Приміром, українська мова хоч і є державною в Криму, але жодних прав, по суті, не має. Невипадково української мови на півострові ви вже не знайдете ні на радіо, ні на телебаченні, ні в друкованому вигляді, крім хіба що табличок на адміністративних будівлях. Тобто створюється зовнішня оболонка, що все чудово, а насправді це мильна булька, тобто ще одна неправда. І так у Криму нині скрізь і у всьому».

Зовнішня картинка в Криму справді гарна. Але в реальності це зовсім не так. На це звернули, до речі, увагу Сергія Аксьонова, призначеного Путіним «главою Криму» і журналісти центральних російських телеканалів. На недавній прес-конференції, яка транслювалася в прямому ефірі на кримському телебаченні, вони (а це московський «Первый канал», «ТВЦ» і «Звезда») поставили йому просте й чітке запитання. «Ми намагаємося показати жителям Росії щось гарне про Крим, чого тут не так багато. Зокрема, робимо сюжети про найбільший у Європі сафарі-парк, устричну ферму, центри дельтапланеризму, а їх потім закривають, порушуються кримінальні справи. Ми не знаємо, із чим це пов’язане, але скоро гарних сюжетів із Криму російський телеглядач просто не побачить», — заявив один з журналістів. Відповіді Аксьонов так і не дав, заявивши, що, мовляв, він просто не в курсі. До речі, відео цієї прес-конференції пізніше виклали на офіційному сайті «кримського уряду», але в сильно урізаному варіанті, а потім і зовсім вилучили. Очевидно, для того, щоб не псувати загальну «гарну картинку», а точніше, велику неправду.

Михайло РУДЕНКО.

Крим.