...У мартенівську піч з рудою раптово потрапила вода з охолоджувальної системи. Ні сталевар, ні майстер Вадим Гуров у тому винуваті не були. Металургія, як і видобуток руди чи вугілля, — справа, що завжди таїть у собі певну частку ризику. Вибух! Шматки шлаку з розплавленим металом летять на Гурова. Це була його перша робоча зміна у ранзі майстра. Вадим зорієнтувався: вчасно захистив обличчя, затим миттєво скинув із себе палаючу одіж... Два місяці відлежав у лікарні.

 

Відтепер легендарний депутат житиме у книзі й започаткованих ним добрих справах.

 

А одужавши, по якомусь часі став провідним майстром у мартенівському цеху тодішньої «Криворіжсталі». Його козирями були швидкісне сталеваріння і вміння «на око» визначати параметри плавки. Молодий майстер не вихоплював їх, образно кажучи, з рукава. Допитливість, помножена на хороші амбіції, щоденний аналіз кожної плавки й копітка праця — ось що зробило його асом металургійної справи.

Утім, це не убезпечувало Гурова від життєвих аварій, хоча його тридцять з хвостиком «криворіжсталевських» років були не просто успішними, а вельми показовими. Трапилось у його послужному списку і заслання... з посади начальника цеху на вище, але не цікаве для нього крісло, проте було й одночасне управління двома крупними підрозділами: керуючи рідним мартенівським, він витягував водночас з прориву конверторний.

...У 1994-му досвідченого металурга Вадима Миколайовича Гурова волею Небес обрано до українського парламенту, й почувався він там попервах заледве не зеленим новачком. Тим часом у Верховній Раді опинився з чітким завданням: врятувати рідне підприємство «Криворіжсталь» від загибелі. Тягли на дно неймовірні борги, так званий бартер знерухомив усі фінансові механізми, рахунки заводу було заблоковано. Одне слово, як у тому фільмі: місія непідйомна. Але Гуров упорався з нею. У подробиці вдаватися не будемо, тим паче що на парламентарія чекало багато важче випробування. Тепер уже на кону небувалої політико-господарської боротьби стояла доля не лише економіки Кривбасу, а й усієї України.

Наприкінці так званих бурхливих 90-х минулого сторіччя гірничо-металургійний комплекс держави стрімко летів у прірву. Експортні поставки впали в кілька разів, оборотних коштів — катма, заборгованість із платні — страхітлива.

Ще на рідній «Криворіжсталі» Гуров після тривалих роздумів нерідко приймав, на перший погляд, парадоксальні рішення. Але цього разу декотрі високі чиновники Кабміну від його пропозиції заледве не очманіли. Вадим Миколайович запропонував — ні мало ні багато — запровадити низку пільг для провідних підприємств гірничо-металургійної галузі: звільнити на певний час від сплати податків до бюджету, реструктурувати борги, залишати на своїх рахунках так звані «екологічні» кошти тощо. «Пробити» подібний закон у парламенті, та ще й підписати його у Президента — навряд чи комусь це вдалося б зробити, окрім Гурова.

Відтак не менше небувалий експеримент у гірничо-металургійному комплексі України запрацював. Металургійні й гірничо-збагачувальні комбінати, шахти дістали друге дихання, і локомотив економіки помчав уперед, упевнено потягши за собою інші вітчизняні галузі.

Вдячні криворіжці присвоїли Вадиму Гурову звання «Почесний громадянин Кривого Рогу», а згодом селяни Криворізького района відзначили його таким же чином.

«Моя партія — Кривбас!»

Гуров помирав у «Феофанії». Душа покидала його уражене невиліковною хворобою могутнє тіло важко, адже знала: ще стільки всього не зроблено. На дзвінки Вадим Миколайович відповідав бадьоро, навіть намагався жартувати, немов прагнув обдурити смерть.

А одного разу зателефонував своєму давньому соратнику, земляку, колезі по парламенту другого скликання Дмитру Степанюку: «Діма, я цього разу не зможу вручати майбутнім металургам іменні стипендії. Допоможи, дружище...»

Ще на початку своєї другої каденції вродилася у Гурова дуже неспокійна, проте плідна думка. У Кривому Розі — низка навчальних закладів, де готують майбутніх металургів: коледжів, ліцеїв, інститутів, але їх кращі вихованці не діставали належної підтримки ні від держави, ні від громадськості. Згадав своє непросте студентство, свою вибоїсту дорогу до духовних і професійних висот.

Відтак щороку кращі криворізькі учні і студенти навчальних металургійних закладів почали отримувати «гуровські» стипендії. Традиційно це стало врочистою міською знаковою подією. Бо ж, окрім конвертів, котрі особисто вручав народний депутат, відмінників чекало мудре вагоме слово авторитетних гостей: керівників міста і «Криворіжсталі», металургів — Героїв України, улюблених викладачів.

Дмитра Петровича Степанюка криворіжці недарма називають громадським мером міста. Він не лише виконав останню волю соратника, а й зробив багато більше не лише для нього, а й для усього Кривбасу. Нині «гуровські» стипендії набули статусу муніципальних, а, значить, започаткована нардепом-патріотом справа продовжується.

Одна з криворізьких вулиць відтепер носить ім’я Вадима Гурова, до чого теж доклав зусиль його авторитетний товариш. А ще Дмитро Петрович став ініціатором і головним упорядником нещодавно виданої книги з промовистою назвою «Вадим Гуров: «Моя партія — Кривбас!». Допомогли йому реалізувати цей об’ємистий (близько 600 сторінок) проект ветерани «Криворіжсталі» (нині — «АрселорМіттал Кривий Ріг), яких об’єднав і скерував на непросту справу учень Гурова Олександр Іванович Зозуля.

За рідне місто!

На минулих виборах до Криворізької міської ради зайшла значна група молодих амбіційних політиків, котрі представляють чи не всі парламентські партії.

А де ж нові Гурови? На щастя, один його спадкоємець, вірніше спадкоємниця, у міській раді таки знайшлася.

Такої думки лідер громадськості міста Дмитро Петрович Степанюк, котрого аж ніяк не запідозриш у роздаванні авансів чи виспівуванні осанни. Утім, з ним цілком згодні чимало криворізьких виборців, для котрих керівник депутатської групи і громадської організації «За рідне місто» Ольга Бабенко стала справжньою заступницею.

Взялася разом із однодумцями за вирішення найболючішого для них питання — боротьбу із завищеними комунальними тарифами й, діставши відписку, з Кабміну, не зупинилася. Петицію з десятками тисяч підписів криворіжців відправлено Президенту України. Відтак рішенням РНБО створено комісію для ґрунтовного вивчення питання.

У Ольги Володимирівни, як і у її легендарного попередника Вадима Гурова, родовід гірницький. Дідусь працював маркшейдером, а батько — гірничим інженером. Є трудове коріння і на легендарній «Криворіжсталі». В школі не лише навчалася на «відмінно», а й була однією із кращих спортсменок. Як і Гуров, зробила себе сама. Без «волохатої руки», без значного стартового капіталу створила разом із чоловіком невеличку будівельну фірму, а сьогодні їхнє дітище «Крост» є потужним підприємством, яке зводить різноманітні промислові й соціальні об’єкти в усіх куточках України. У фірмі Ольга Володимирівна, як то мовиться, «закриває наряди», оскільки займає цілком «чоловічу» посаду виконавчого директора, що, з огляду на будівельну спрямованість підприємства, вельми прикметно. Недарма її називають у регіоні з повагою «промисловою леді». Крім того, вона чудова дружина і матуся.

Нещодавно Ольга Бабенко звітувала перед виборцями, й лише один перелік добрих справ депутата та її команди становив тисячі вирішених питань, серед яких — підтримка молоді та спорту, культури та навчальних закладів Кривого Рогу, допомога інвалідам, багатодітним родинам, переселенцям зі сходу України, а також питання благоустрою рідного міста.

Свого часу Вадим Гуров зробив Кривий Ріг столицею юнацького баскетболу, запровадивши турнір свого імені. Юнаки і дівчата з усіх семи районів міста брали участь у попередніх змаганнях, які увінчувалися фінальними турнірами. Все було продумано до дрібниць, турнір має навіть свій герб. А у причепуреному залі, вщерть заповненому уболівальниками, гордо промовляв до усіх транспарант «Сьогодні — діти, завтра — народ України!».

Нині ці змагання трішки змінили назву — вже двічі вони проводяться як турнір пам’яті Вадима Гурова.

Про це вже другий рік поспіль дбають Ольга Володимирівна Бабенко та її чудова команда, які діють під таким чудовим, суто «гуровським» гаслом «За рідне місто!». Нещодавно під їхньою егідою відбувся вже 17-й турнір.

Кажуть, що в непрості часи ми живемо. Але й за життя Вадима Гурова вони були нелегкими. Значно важливіше інше: в легендарного криворіжця таки з’явилися спадкоємці!

Валерій ГАЄВСЬКИЙ,
письменник.

Кривий Ріг.