ДО УВАГИ УПОВНОВАЖЕНОГО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ З ПРАВ ДИТИНИ
У Петрівському районі, що на Кіровоградщині, з населенням у 25 тисяч жителів майже всі про всіх усе знають. І, здавалося б, мають розуміти, підтримувати, допомагати. Але є пересічні мешканці, а є... посадовці. Яким розуміти пересічних не хочеться або... не дає інструкція.
Лелеки біля будинку Волосянків чекають на малечу.
Зореслава Волосянко.
Труднощі «перекладу»
Приміром, просить одна «середньоарифметична» жіночка в однієї статистично типової керівниці спеціального органу: «Дайте мені, будь ласка, трьох дітей-сиріт на виховання! Чи бодай розкажіть, як правильно вчинити, щоб саме цих діток не розлучили в інтернатних закладах, не всиновили вибірково, доки я зберу увесь стос необхідних документів. Мені лише 40 років, я маю здоров’я, житло, стабільний дохід і бажання зробити цих дітей щасливими!». А типова чиновниця замість того щоб порадіти за малечу, починає розповідати про інструкції, положення. Жодної обіцянки, заспокійливого «Авжеж, допоможемо!» чи «Так, ми усім миром, усією Службою у справах дітей, з Президентом України й урядом на чолі... всі на вашому боці!». А жіночка вже прикипіла до дітей серцем. І Материнському, великому Жіночому серцю не накажеш... Та чиновниці тягар покладених на неї обов’язків заважає зрозуміти, що перед нею не знеособлено-узагальнена для чиновницького звіту жінка, а гідна людина. І ситуація ця не пересічна, не нейтрально протокольна, а, ймовірно, найважливіший момент у житті трьох сиріт, які можуть отримати добрих людей в опікуни, теплі родинні стосунки, надію на майбутнє. І при цьому зростатимуть в одній сім’ї.
«Я не хочу говорити про конкретних дітей і конкретного претендента на опікунство», — заявляє керівник Служби у справах дітей Тетяна Нікульшина в присутності претендентки на батьківство Зореслави Волосянко.
Що робити з... буквариком?
Нібито все правильно, але виходить лише порожня розмова про віртуальну ситуацію, коли умовна мама хоче взяти опіку над якимись дітьми не з планети Земля і не з Петрівського району, а з... комп’ютерної гри, де, в принципі, можна й умови змінити, і нові життя для гравців прикупити, і навіть комп’ютер вимкнути. Черговий незворушний переказ інструкції і жодної відповіді на запитання: яким ще папірцем, чиїм ще словом заручитися жінці, для якої сьогодні головне завдання — зібрати під одним дахом і обігріти семимісячну(!) Аллочку, шестирічну Анастасію і семирічну Антоніну. Не дивно, що палка прихильниця державної політики усиновлення не витримує і забирає документи, які раніше подала до районної служби. Вирішує далі вести мову з чиновниками через юридичну агенцію «Злагода». Може, й правильно.
«З 8 лютого я зустрічалася з цими дітками у лікарні як волонтер, — розповідає Зореслава. — Невдовзі їх мають відправити до інтернатів Кропивницького. Аллочку до будинку малюка, старших — до іншого закладу. Я їх часто провідувала, підгодовувала. З Настею вже десять літер із букварика вивчили. Я так боюся, що їх заберуть і розлучать».
...Журналісту рідко випадає можливість публічно вибрати в конфліктній ситуації певну сторону й абсолютно відверто заявити: «Шановні чиновники, я тут не з вами, я з людьми — щирими, чесними в своїх бажаннях, простими у висловлюванні своїх почуттів!».
«У лікарні дівчатка перебувають з грудня минулого року, — продовжує Зореслава. — Малих забрали від батьків, котрі залишали їх на чужих людей, без нагляду та їжі. Біологічна мама Марина нині вагітна четвертою дитиною і живе з іншим чоловіком. Поки діти перебували під наглядом медиків, їхніх батьків позбавили батьківських прав».
Народжувати в 60 можна, а виховувати малечу після 40 — ні
«Кажуть, що майбутня мама, щоб взяти прийомних дітей, має пройти спеціальні курси в Кропивницькому, — зауважує Зореслава. — Я згодна. І на курси, і на все, що скажуть. Та біда в тому, що ці курси зібрати непросто. Кажуть, потрібно не менш як десять заявок з області. А де за цей час опиняться дівчатка? В лікарні їх точно не триматимуть. Прошу в служби, у керівництва РДА не відправляти дітей з району, дозволити мені тимчасово, до вирішення усіх формальних питань щодо опікунства, влаштувати їх у себе вдома. При РДА з цього приводу навіть зібралася спеціальна комісія і... відмовила. Безпідставно. Кажуть: вік не той. А мені лише сорок! Коли Аллочка, найменша, стане повнолітньою, мені ще й шістдесяти не буде. Далі, не побачивши мого житла, кажуть, що побутові умови якісь не такі. А я сама, за власною ініціативою, привозила додому представників служби. Ті щось писали-писали, не встаючи з крісел. І, виявляється, таке написали!.. Насправді, я б прийняла будь-яке рішення стримано. Головне, щоб воно було об’єктивним, справедливим. Але навіть аргументи про біологічно пов’язаних між собою діток, зв’язок між якими не можна розривати, залишаються непочутими».
Розглядаючи малюнки, котрі залишилися їй після спілкування з Анастасією та Антоніною, не маючи жодного уявлення, де саме нині перебувають діти — в лікарні, куди її більше не пускають, чи вже в інтернатах обласного центру, Зореслава Григорівна плаче. І мені її шкода, бо я не з Марса, і бачив в інтернатах сиріт, котрі були б неймовірно щасливі опинитися під таким надійним крилом.
На контролі?
Приємна новина. Керівник обласної Служби у справах дітей Наталя Чернявська пообіцяла особисто зайнятися цим питанням. Бажано, звичайно, щоб вона не лише послухала своїх підлеглих у Петровому, а й склала особисте враження про Волосянків, про перспективу виховання дівчаток у цій родині. Дивно, та, за її словами, з Петрового не надходило заявки на проведення отих «перепідготовчих» курсів для майбутніх прийомних батьків. Тобто чи зберуть викладачів на лекції бодай колись — невідомо.
У юридичному агентстві «Злагода» кажуть, що на руках у чиновників із Петрового були всі документи, необхідні для ухвалення рішення щодо тимчасового влаштування дівчаток у родині Волосянків. Відповідна комісія мала ухвалити рішення протягом доби після їхнього клопотання. Керівник агенції Олександр Сосенко посилається на постанову Кабміну від 24.09.2008 р. № 866, ст. 1 та 29 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов для соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 р., Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.
На сайті служби розміщено звернення начальника, а в ньому: «Кіровоградщина багата на людей, які готові стати батьками знедоленій дитині. Щодня хтось із дітей відчиняє двері своєї нової домівки, а за — ними мама і тато, які так довго чекали на них. Ці діти ще не знають, але обов’язково пізнають, що таке щира, справжня батьківська любов і турбота...».
То, може, все-таки невипадково Зореслава Волосянко сподівається на підтримку чиновників, від яких у принципі небагато й просить — лише людяності, чесності та уваги.
Олег ШВЕРНЕНКО.
Фото Івана КОРЗУНА.
