До роковин перепоховання Тараса Шевченка

 

 

Учора в Україні відзначали День перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі. У пам’ять про Кобзаря традиційно у травневі дні в одній з областей України відбувається Шевченківське свято. Цього року воно було особливим, бо відзначалося на Луганщині, неподалік зони АТО. Делегація із 60 членів Спілки письменників України (СПУ), у тім числі й представників творчої інтелігенції з восьми країн, зокрема Білорусі, Польщі, Вірменії, Казахстану й Узбекистану, минулого тижня прибула до Сєверодонецька для участі в Шевченківському святі, яке було організовано у підконтрольних Україні районах Луганщини. Як зізнався в коментарі «Голосу України» голова СПУ Михайло Сидоржевський, спочатку у спілчан були певні побоювання, чи не небезпечно проводити такий захід у прифронтовій зоні? Але результат виявився приголомшливим. За словами Сидоржевського, порівняно з минулими роками свято було проведено на найвищому рівні, а слова Шевченка, що, як з’ясувалося, абсолютно не втратили актуальності, й живе спілкування з письменниками, поетами й публіцистами у Луганській області сприймалися з неабияким інтересом.

 

 

Старшокласники села Свистунівка Сватівського району читають поему «Кавказ».

 

Лауреат Шевченківської премії Василь Нечепа виступає у Сєверодонецьку.


Для багатьох членів Спілки письменників це Шевченківське свято стало водночас і гірким, і радісним, бо значна частина членів Луганської обласної СПУ тепер переселенці. Поїздка до Сєверодонецька стала для них якщо не поверненням, то хоча б тимчасовим наближенням до покинутих домівок. Їхні долі, як і шевченківські вірші, сповнені смутку через боротьбу за правду. Так, поетеса Антоніна Листопад раніше жила в Краснодоні. Через свою активну проукраїнську позицію, яку 2014 року не приховувала й перед телекамерами, вона мала лише кілька годин на збори. Тепер знімає неопалювальну кімнату в передмісті Києві. «Я повернуся додому найпершим же потягом», — запевняла вона слухачів під час зустрічей. Поетеса й журналістка з Луганська Тетяна Дейнегіна так само мала кілька годин на збори. «Встигла захопити лише архів телепередач, — розповіла вона. — Мене попередили, що ще трохи і через блокпост не проїду».


Утім, і митці, що втратили свою малу батьківщину, й представники місцевої влади не втрачають оптимізму. Керівник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз, виступаючи перед письменниками, казав про речі, які дедалі більше й глибше об’єднують Україну, незважаючи на війну.


«Протягом 25 років казали, що схід і захід разом, але не казали, чому. Так ось Луганщина за останні роки дала відповідь на це запитання ділом. Між Львівщиною і нашим регіоном запущено проект «Змінимо Україну». Від 50 до 100 учителів з нашої області поїхали працювати на Львівщину, а сюди приїхали їхні колеги. Уперше педагоги із  Львівщини й Тернопільщини боялися відправлятися на такий обмін. Коли у Слов’янську зупинився автобус і зашли солдати перевірити документи, то потім плакали всі. «Якщо вже мами з нами, то ми переможемо», — казали військові. Наші вчителі, які повернулися, розповіли, що луганська сільська школа нічим не відрізняється від карпатської. Ті само діти, ті самі запитання й проблеми, й усі дуже переживають за Україну. Ми маємо зробити все можливе, щоб наші діти не дивилися один на одного через снайперський приціл», — резюмував Юрій Гарбуз.


Можливість пересвідчитися, який вигляд має сільська школа на Луганщині мали й письменники. 18 травня всю делегацію поділили на невеликі групи й відправили на зустрічі із школярами й селянами до підконтрольних районів Луганщини. Автору цих рядків випало поїхати до села Свистунівка Сватівського району. Це місце особливе тим, що саме тут з’явився перший пам’ятник Шевченку в області. Відтоді в районі Шевченківське свято проводять у Свистунівці. Письменницьку делегацію приймали надзвичайно тепло й щиро. Так ставитися до гостей, здається, уміють лише в селі. Перед в’їздом до  Свистунівки нас зустріла ціла делегація з місцевого керівництва й старшокласників з короваями. Навіть було трохи незручно, адже через вітальну церемонію на деякий час виявилася перекритою дорога. Далі був концерт, читання віршів Кобзаря. Особливо болісно й актуально тут, на Луганщині, звучали слова з поеми «Кавказ»: «Лягло костьми / Людей муштрованих чимало. / А сльоз, а крові? Напоїть / Всіх імператорів би стало / З дітьми і внуками, втопить / В сльозах удов’їх. А дівочих, / Пролитих тайно серед ночі! / А матерних гарячих сльоз! А батькових старих, кровавих, / Не ріки — море розлилось, /Огненне море!». Надзвичайно щемливим був кінець свята, коли ледь не всі діти, підлітки й молодь села заповнили залу дому культури у вишиванках.


У такій обстановці переконуєшся, що ніякої «Новоросії» тут немає. Проте, на жаль, агресивна пропаганда здатна впливати на людей, але справжнє слово чи то зі сторінок «Кобзаря», чи то сказане письменниками, поетами й митцями здатне змінити ситуацію. Я запитала в Михайла Сидоржевського, чи не варто робити такі письменницькі десанти у прифронтову зону регулярними? «Розумієте, такі поїздки пов’язані з великими коштами. Скажімо, на цей захід Міністерство культури виділило 100 тисяч гривень. Нам вистачило копійка в копійку. Дуже дорого для 60 осіб коштує дорога, проживання, харчування. У держави на це великих бюджетів немає», — пояснив голова СПУ, додавши, що тим не менше такі відрядження все ж продовжаться, зокрема, 3—4 червня на запрошення полку «Азов» запланована поїздка кількох письменників до Маріуполя. «Люди голодні на письменницьке слово, й не лише на Луганщині, а скрізь», — підсумував перед відправленням потяга до Києва голова СПУ. Й хіба з ним можна не погодитися?


Сєверодонецьк—Свистунівка—Київ.

На знімках:

 

Письменницьку делегацію зустрічають у Рубіжному. 

 

Голова СПУ Михайло Сидоржевський (праворуч).

 

Перед в'їздом до села Свистунівка Сватівського району.

 

Поетеса Антоніна Листопад виступає у Свистунівці. 

 

Святковий концерт у музичному училищі імені Прокоф'єва у Сєверодонецьку. 

Фото Тетяни ПАСОВОЇ та Андрія НЕСТЕРЕНКА.