В Україні відсутній соціальний діалог. Відбувається лише його імітація та підкилимна боротьба між суб’єктами сторін діалогу за можливість впливати на рішення влади. Це негативно позначається на ефективності Генеральної, галузевих, регіональних та колективних угод та загалом деструктивно впливає на регуляторну політику і соціальну стабільність у країні.
Президент Спілки орендарів і підприємців України Віктор Хмільовський.
Під час дискусії обговорювали проблеми розвитку соціального діалогу в Україні.
Фото надано організаторами круглого столу.
Такі невтішні висновки містять рекомендації круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління стійким розвитком країни», який організувала Спілка орендарів і підприємців України (СОПУ) в межах Міжнародної науково-практичної конференції «Стан та перспективи розвитку управлінської науки: український та польський досвід», що відбулася у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана.
«Соціальний діалог в України лише імітується, сторона роботодавців розвалена, кожен тягне ковдру на себе — констатує президент Спілки орендарів і підприємців України, почесний президент Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України заслужений економіст України Віктор Хмільовський. — Інститут соціального діалогу в Україні так і не став провідним майданчиком для досягнення компромісів та об'єднання зусиль сторін соціального діалогу для реалізації запропонованих реформ з метою забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку країни. Щоб змінити ситуацію, ми розробили «Стратегію модернізації соціального діалогу» — дорожню карту реформ. Вона передбачає формування довгострокових, середньострокових та короткострокових цілей».
Нині істотним недоліком соціального діалогу є відсутність узгодженого усіма учасниками спільноти стратегічного плану дій, вважає він. «Ми повинні консолідувати усі сторони такого діалогу — роботодавців, профспілки, інших партнерів — щоб створити сприятливі регуляторні умови для підприємництва, для ведення бізнесу, гідні умови роботи для найманих працівників, стимули для детінізації зарплат, а зрештою, для забезпечення підвищення доходів державної скарбниці та бюджетів усіх рівнів, — каже Віктор Хмільовський. — Ми вимагаємо від соціальних партнерів, насамперед від бізнесу, бути соціально відповідальним. Водночас суспільство та влада повинні забезпечити йому можливість впливати на формування регуляторної, податкової, інвестиційної та соціальної політики. Нині таку можливість має лише великий бізнес».
Учасники дискусії намагалися з'ясувати позиції соціальних партнерів щодо викликів, ризиків та стратегічних напрямків розвитку соціального діалогу, посилення їх ролі у проведенні соціально-економічних реформ, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку країни. У засіданні круглого столу, зокрема, брали участь представники парламенту, об’єднань роботодавців та профспілок, науковці та лідери громадських організацій.
Народний депутат України Леонід Козаченко у своєму виступі нагадав про небезпечну і суто українську тенденцію, коли певні групи лобістів — представники «кишенькових» громадських організацій — захоплюють створювані при міністерствах чи відомствах громадські ради. На його думку, важливо чітко визначити стратегію того, як будувати соціальний діалог в країні.
«У нас є тристороння рада при найвищих органах влади — з одного боку, профспілки, з другого — бізнес, з третього — Кабмін. Ця структура формально існує, але великого ефекту від її роботи ми не бачимо. Її роботу треба вдосконалювати. Треба розвивати цю платформу для соціального діалогу», — вважає парламентарій.
Документи ООН та МОП закликають до інституційного забезпечення сталого розвитку на основі партнерства між державним, приватним секторами та організаціями громадянського суспільства.
Національний координатор Міжнародної організації праці Сергій Савчук запропонував розглянути різні моделі соціального діалогу. «МОП просуває і заохочує тристоронню модель співпраці» — нагадав він. Йдеться про так званий трипартизм — діалог між урядом, профспілками та організаціями роботодавців. Проте в країнах ЄС, зауважує Сергій Савчук, говорять про «трипартизм з позначкою «плюс», що передбачає участь у соціальному діалозі громадських організацій різного спрямування, а не тільки профспілок і об’єднань роботодавців. Водночас, на його думку, є небезпечною відмова від трипартизму за формулою «соціальні партнери мінус уряд» — вона часто-густо призводить до негативних наслідків.
Учасники круглого столу висловилися за модернізацію соціального діалогу та запропонували звернутися до Кабінету Міністрів з ініціативою щодо внесення змін до законів України «Про соціальний діалог», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» та «Про колективні переговори та угоди» задля приведення цих документів у відповідність до положень Конституції та ратифікованих Україною Конвенцій Міжнародної Організації Праці №87 та №98. На їхню думку, варто поширити соціальний діалог на інститути громадянського суспільства за формулою «соціальний діалог плюс» щодо впливу на державну соціально-економічну та соціально-трудову політику, а також запровадити алгоритм представницького визначення репрезентативності сторін такого діалогу та їх учасників без адміністрування з боку держави. Вони пропонують надати право брати участь у колективних переговорах з підписання угод на всіх рівнях разом з урядом та профспілками так званим не репрезентативним організаціям роботодавців і їх об’єднанням, громадським організаціям підприємців, які користуються найманою робочою силою. Учасники круглого столу наголосили на необхідності забезпечення балансу інтересів між великим, середнім та малим бізнесом шляхом їх квотної участі в органах соціального діалогу. Водночас вони вважають за потрібне врегулювати соціальну відповідальність роботодавців за наповнення бюджетів усіх рівнів та фондів соціального захисту населення в межах укладеної Генеральної та інших угод.
На думку Віктора Хмільовського, «за наповнення бюджету має бути відповідальним не Президент, не уряд і не парламент, а саме сторона роботодавців». «А влада, — додає він, — має забезпечувати мотивацію бізнесу не тільки до збільшення прибутків, а й до наповнення державної скарбниці, до зміцнення системи соціальних гарантій для населення та створення гідних умов праці».
Учасники дискусії закликали врегулювати питання формування моделей соціального діалогу (на тристоронній основі) на регіональному рівні та рівні місцевих громад, які б активізували роль організацій підприємців та роботодавців у розробці і реалізації програм сталого розвитку в умовах децентралізації влади.
