«Жодної пропаганди й мілітаризму», — заявили деякі російські музиканти, журналісти й телеканали про свою відмову брати участь в акціях, партнером яких виступає Міністерство оборони Росії. Наприклад, у такому рок-фестивалі, як «Нашествие». Адже дико не тільки те, що на культурному заході стоїть інформаційний стенд з експозицією фото війни на території Донбасу «братньої» України. А кричуще дико, що одразу зомбують «добровольців» на війну, в якій убивають українців. За потворні «мир» і міфи Путіна, які багато росіян розвіюють.
Андрій КУЛИК (Єкатеринбург, журналіст):
— У моєму свідоцтві про народження написано, що в мене батько — українець. Я згадав про це навесні 1987 року в Києві, куди прилетів зі Свердловська на наукову студентську конференцію. Нас розмістили в гуртожитку Київського університету у великій кімнаті разом із хлопцями з Єревана. І от їм я й сказав: мовляв, хоч я і з Уралу, але Україні не чужий, у мене батько українець. Студент з Єревана резюмував: «Тобто ти — українець». «Та який я українець — мови не знаю...» — «Твій батько — українець? Отже, ти теж українець». Як усе просто бачиться з Єревана!
У дитинстві наді мною посміювалися. «Хто там?» — «Ми» — «Хто — ми?» — «Хохли» — «А скільки вас?» — «Один раз...» Дуже смішно, правда? Обрегочешся... І я змирився з тим, що горить на мені клеймо: хохол. Мови не знав, української культури не знав, але — хохол. Вредний хохол.
Приїжджаючи в Одесу, Харків, Київ, Черкаси, я опинявся в іншій країні, постійно запитував, як перекладаються вивіски, що значить таке-то слово або вислів. Екзотика. Начебто б кирилиця, а мова інша.
Тоді ж, у квітні 1987 року в Києві, до гикавки реготав над моїми спробами сказати «п’ять» старшокласник із Західної України. Вадим приїхав до Києва як талановитий юнкор на студентську конференцію. Уперше зустрів людину з Уралу. Спочатку думав, що я придурююся, потім зрозумів, що для уральця українська мова непроста, став терпляче повторювати прості українські слова й радів, коли я зі слуху правильно їх вимовляв. З англійським the було простіше!
Чотири роки тому я спробував подивитися фільм Олега Сенцова «Гамер». Вимкнув хвилин через 20 — нічого не розумію, розмовляють українською мовою, перекладу немає.
Радянські люди здебільшого вважали, що українська мова — діалект російської. Багато в чому цьому посприяли Тарапунька і Штепсель, котрі розмовляли дикою говіркою, що складалася з українських і російських слів. Естрадний дует робив вигляд, що в них українець ніби розмовляє з росіянином. Глядачі раділи: яка смішна і проста мова, все зрозуміло!
Коли з’явився серіал «Останній москаль», з України разом з ним долетіли гнівні відгуки: це знущання над мовою! Люди можуть подумати, що в Закарпатті розмовляють на такому суржику! Та ну хто ж таке подумає? Зате я, подивившись два сезони «Останнього москаля», став розуміти зміст багатьох українських слів і висловів. І «Вата ТБ», де Віктор Литовченко висловлюється на божевільній суміші радянського з українським, теж допомагає просунутися в освоєнні української мови. І серіал «Гвардія». І новинні сюжети українського ТБ...
Цього літа я знову включив «Гамер» Олега Сенцова. Подивився на одному подиху. Усе зрозуміло. Не збирався вивчати мову — війна змусила. Розмовляти все ще не наважуюся, але розумію багато з того, що раніше було просто музикою без змісту. І «хохла» на свою адресу приймаю вже без роздратування. Непросто ним бути на Уралі в наші дні, але від долі не втекти.
Олена ГРИГОР’ЄВА (Новгород— Санкт-Петербург, художник-реставратор):
— Я народилася в маленькому, але колись великому й дуже історично значимому місті. Воно називається Великий Новгород і розташовується на північному заході, на жаль, сучасної Російської Федерації. Колись це було дуже багате місто, що славилося на всю Європу. У середині XVI століття московські пси за наказом тодішнього царя розграбували, знищили Новгород, і річка Волхов була червоною від крові... (Новгородський погром — похід опричного війська на Новгород в 1569—1970 роках під особистим проводом Івана Грозного, що супроводжувався масовими вбивствами). Нічого не нагадує?
А позаминулої неділі такі само пси нового московського царя в мене на очах били протестуючих дітей, у всіх містах Росії... І були такі самі тітушки й такі ж моральні виродки в погонах, і такі само сміливі, чесні, святі діти, які готові були йти до кінця... Я дуже хотіла написати щось добре, світле... І я це зроблю, нехай і не вистачає сил і сльози застеляють очі! Дорогі Українці! Повірте, в Росії є люди, які Вас люблять, підтримують Вашу боротьбу з російською московською чумою! Є люди, які, незважаючи на заборони, посилають гроші хлопчикам в АТО для їхньої якнайшвидшої перемоги... Є люди, які постійно отримують штрафи, арешти й справжні строки, просто мирно виходячи на вулиці й розповідаючи іншим людям, що по телевізору їм постійно брешуть, що Путін — убивця й напав на сусідню незалежну державу... Нам уже не страшно. Ми втомилися мовчати й боятися...
А є ще такі люди, як Олександр Валов (Помор) і Михайло Рєпін (Гриф), і багато інших, росіян, які після Майдану залишилися в Україні, щоб воювати в АТО за її свободу від червоної погані зі сходу... А ще є моя маленька донька, котра під загрозою відрахування зі школи в 2014-му ходила у вишиванці... Вона сама так вирішила й у свої 13 тоді вже була дуже самостійною людиною. Просто дітям і молоді більш доступний Інтернет і в них більше доступу до інформації... Жодна диктатура не може бути вічною... Я бажаю Вам (і нам) якнайшвидшої перемоги над кривавим карликом Ху.лом...
Я бажаю Вам якомога швидше мирного неба у всіх областях вашої прекрасної країни! Я бажаю всім воїнам АТО якомога швидше повернутися додому й обійняти своїх матерів, дружин, дітей... Хлопці, ви справжні Герої! Дай Вам Бог здоров’я, сил, терпіння... І, хоч як шкода, але в нас є за що у вас просити пробачення... Ми самі допустили диктатуру Ху.ла... Ми дуже тихо кричали. Дуже слабко волали... Дуже багатьом не змогли пояснити, що їх обдурили, як і завжди обдурювали... Так, у вашій біді є провина кожного росіянина. Пробачте нас... Якщо зможете... Будь-який тиран не вічний....
А Україні я бажаю добра й процвітання... Що швидше зникне кривавий карлик, то швидше на неї це чекає...
Слава Україні! Всім Героям Слава!
Олег ІЛЬЇН (учасник Майдану і Революції Гідності в Україні в 2013—2014 роках, Санкт-Петербург):
— Сучасна Україна — країна, що боролася на барикадах з нечесною владою; що бореться на фронтах імперіалістичної, загарбницької війни проти кремлівського олігархату. Україна творить нові смисли. Українці закохані у свою свободу і героїчну історію. Сучасна Україна є початком нового світу. Світу, де, живлячись від національного коріння, люди жадають істини і свободи, справедливості і щастя. Де люди довіряють одне одному як свої, де можна обійтися без Великого Брата й контролю зверху, де вільне слово не знає перешкод, де люди намагаються поліпшити своє життя, ґрунтуючись на здоровому глузді, де панує співпраця, а не ворожнеча, де пряме народовладдя (нехай не завжди в найвишуканіших формах) не здає своїх позицій, будучи основою демократії. Де національна ідея дорога кожному. Це Світ Націй — без кордонів, без союзів, без наднаціональних державних утворень. Без війн, олігархів, корупції, без самозневажливої толерантності. Це Світ, де кожен живе в себе вдома, але дружить і співпрацює із сусідами.
До речі, за своїм етнічним складом Україна цілком слов’янська держава. Перебуваючи в Києві влітку 2014 року я спеціально знімав на відео юрбу в київському метро. Жодного гастарбайтера з півдня. Це багато про що свідчить. Будувати нормальне життя завжди легше там, де є елементарний національний консенсус. А гастарбайтер, що приїжджає в чужу й далеку (не улюблену) для нього країну просто заробити грошей — є дезертир. Нормально в такому разі залишитися вдома й постаратися змінити свою країну на краще. На Майдані мені моя подруга розповідала, що тепер не хоче нікуди їхати на ПМЖ, хоча раніше були мало не конкретні плани.
А більшість росіян болісно пережили розпад СРСР. І це, на мій погляд, не що інше, як проблема національної ідентичності — загубленої, але так і не набутої знову. Тому що якщо ми імперці, то будь-яке усікання імперії сприйматиметься як біль і жах.
«Усе, що завгодно, аби тільки не було війни». Вона міцно засіла в головах. В одній із мелодрам радянського часу «Вам і не снилося»: «Страждання?! Вам і не снилося справжнє страждання, ви молоді, ви війни не пам’ятаєте...». Така от «назвоутворююча» репліка шкільної директриси з приводу розлучених закоханих старшокласників... На шантаж трохи змахує... Але, на жаль, на такий шантаж піддалися більшість росіян, які не здатні думати. Ось так відбувається підміна понять, підміна ідей.
А от Майдан — приклад типової національної анархії (ідеал націонал-анархізму) — самоорганізація народу в ім’я торжества і втілення національної ідеї. Метою Революції Гідності й Майдану як її головного політичного засобу була побудова національної української демократичної правової держави без корупції й злодійства.
У Пітері я щодня ходив з українською стрічечкою на одязі. Якось зустрів знайомого соціаліста. Розговорилися. І він запитав: «А як там на Майдані кажуть, чи будуть гарантовані права профспілок у майбутній Україні?». Здалося б, які профспілки!?!!?! «Зека геть!», «Слава Україні!», «Ще не вмерла Україна!». До чого тут профспілки? Але
уявіть, якби на Майдані регулярно виступали профспілкові організації шахтарів Донбасу. Якби вони мали свої намети на Майдані, свою Сотню. Що в цьому такого? Думаю, знайшлися б і серед них, які «Зека геть!» і «Слава Україні!» та й гімн би співали щогодини, як це й прийнято було на Майдані (найзворушливіші моменти!!!). Ось це був би по-справжньому єдиний національний фронт проти кримінальної влади Януковича. Можливо, у цьому випадку на Донбасі обстановка була б нині інша. Згадайте Євро-12 з футболу. Як Донецьк потопав в українських прапорах...
Цілком можливо, що Україна стане центром притягання східноєвропейських національних сил, зацікавлених у створенні Інтермаріон — конгломерату країн, що розташовуються між Балтійським і Чорним морями й омиваються ними.
Слава Україні!
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
