Днями у Верховній Раді зареєстровано проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (реєстр. № 9228), яким пропонується повністю вилучити із Кримінального кодексу України статтю 391 «Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань», а також посилання на зазначену статтю у статті 140 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Законопроект є досить суперечливим, адже, з одного боку, є однією зі складових реформи Державної пенітенціарної служби України та установ виконання покарань і спрямований на захист прав засуджених з огляду на євроінтеграційні прагнення нашої держави. З другого — викликає побоювання, а чи не призведе це до некерованих ситуацій за колючим дротом та скоєння засудженими нових злочинів.
Автори законопроекту — народні депутати з різних фракцій, у тому числі і тих, що входять до складу коаліції, в пояснювальній записці до законопроекту стверджують, що з боку європейської спільноти вже не раз висловлювалися критичні зауваження до національного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства в частині прав засуджених. «Функціонування вітчизняної пенітенціарної системи не раз ставало причиною особливої стурбованості Європейського комітету з питань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню (ЄКЗК) Ради Європи, правозахисного середовища та громадянського суспільства», — зауважують депутати.
За чинним ККУ, за «злісну непокору» адміністрації колонії засудженого очікує нова кримінальна відповідальність. Як свідчить наведена авторами законо-проекту статистика, в Єдиному державному реєстрі судових рішень з 2010 року зафіксовано щонайменше 553 вироки за статтею 391 КК України. І подеколи додаткове покарання, що присуджується за дрібні проступки, може фактично подвоїти термін перебування за ґратами. За даними Реєстру, найбільше вироків за ст. 391 ККУ засуджені отримали за відмову від прибирання приміщень у колоніях. Приміром, у травні 2010-го Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області присудив засудженому за відмову від прибирання дільниці аж ще три роки позбавлення волі. Того ж травня 2010-го Хмельницький міськрайонний суд за «антисанітарний стан приліжкової тумбочки» виніс вирок ще на два роки позбавлення волі. У квітні 2012-го П’ятихатський районний суд Дніпропетровської області засудив ще до трьох років позбавлення волі за «відмову від зайняття свого спального місця». У липні 2012-го Маневицький районний суд Волинської області додав засудженому ще півтора року позбавлення волі за «відмову вийти на сніданок». А в березні 2013-го Сумський районний суд виніс вирок — ще один рік позбавлення волі — за те, що засуджений «під час проведення сніданку перебував у строю неголеним». У липні 2012-го Володимирецький районний суд Рівненської області додав засудженому ще рік неволі за «відмову від лакування дерев’яної вагонки». У вересні 2014-го Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу засудив ще до двох років позбавлення волі за зберігання мобільного телефону.
На думку авторів законопроекту, багато таких справ є аж надто «роздутими» і свідчать про зловживання з боку керівництва колоній. Як приклад у пояснювальній записці до законопроекту № 9228 наводиться прецедент Володимира Бордуна, який досі відбуває покарання в Олексіївсь-кій виправній колонії 
№ 25. Засуджений Боргун у 2011 році публічно заявив про катування та жорстоке з ним поводження за участі керівництва 25-ї колонії. Харківська правозахисна група в 2012 році зверталася до керівництва ДПтС України з проханням не переводити засудженого Бордуна до 25-ї колонії, де в нього були конфліктні стосунки з керівництвом закладу, наголошуючи на реальній загрозі його життю та здоров’ю. Проте Бордун все одно був доправлений до Олексіївсь-
кої виправної колонії 
№ 25, де йому за 75 днів до закінчення 15-річного строку покарання вироком суду додали ще три роки — разом 18 років позбавлення волі.
«Така неадекватна реакція на проступки «іменем України» суперечить закріпленому в Основному Законі курсу на становлення в Україні правової держави, стверджують народні депутати, автори законопроекту. Вони вважають, що за дрібні порушення, як то не взірцево прибрана постіль чи зміна ліжка в камері, варто винести догану, позачергове прибирання, у крайніх випадках — ДІЗО тощо. «Але вважати такі проступки достатніми для того, щоб дії засудженого кваліфікувати як кримінальний злочин, за який можна призначити покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, — абсурд», — переконані депутати. — Більше того, через існування ст. 391 КК засуджені, які відбувають покарання навіть за злочини невеликої тяжкості (до двох років позбавлення волі), можуть ніколи не вийти з в’язниці. Наданий ст. 391 КК правовий інструментарій свідчить не так про прагнення адміністрацій УВП забезпечити порядок в установі, як про їх можливість вчинення тиску на окремих засуджених, в тому числі й корупційного характеру, та свавільного вжиття заходів кримінальної репресії».
На думку депутатів, проблему додатково поглиблює бездіяльність або імітація роботи з боку працівників органів прокуратури, відповідальних за здійснення контролю за дотриманням законних прав в’язнів.
У парламенті раніше вже були спроби вилучити з Кримінально-
го кодексу суперечли-
ву статтю 391. Улітку 
2016-го Верховна Рада розглядала законопроект № 2708 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань), однак для прийняття законопроекту в першому читанні забракло 38 голосів і його було знято з розгляду.
Тоді як навіть така далека від поваги до прав людини країна, як Російська Федерація, скасувала у своєму кримінальному законодавстві аналог цієї статті. Скасувати статтю 391 Кримінального кодексу України закликає і Комітет з питань запобігання катуванням Ради Європи (пункт 46 опублікованої в червні 2017 року доповіді КЗК щодо України).
Законопроект № 9228 розроблено за участі експертів Урядово-громадської ініціативи «Разом проти корупції», громадської платформи «Реанімаційний пакет реформ» та Харківської правозахисної групи.