Працювати в Одесі власним кореспондентом центральних видань завжди було престижно. Як, скажімо, командувати місцевим військовим округом чи керувати могутнім Чорноморським пароплавством, яке у 90-х роках змила хвиля нашої захланності та головотяпства. І притягальними були та зостаються не тільки шарм цього легендарного міста і морські пляжі на околицях. Одеса — це морські ворота нашої країни, портова столиця, великий туристичний і культурний центр, де живе чимало особистостей, присутність яких на газетних шпальтах завжди викликає читацьку зацікавленість.

Отож В'ячеславу Воронкову також, можна сказати, пощастило, коли наприкінці 80-х років він як військовий журналіст потрапив в Одесу. А до того — служба в армії, навчання у Львівському вищому військово-політичному училищі, де опановував журналістський фах, робота, чи точніше — служба в армійських газетах «Суворовский натиск» (Хабаровськ), «За Родину» (Рига), «Советский воин» (Чехословакия). Вже після розвалу Союзу редагує газету міської ради «Одесский вестник», працює власкором «Комсомольской правды в Украине». А свою першу замітку ще школярем надрукував у республіканській газеті «Комсомолец Туркменистана». Адже народився і виріс у робітничій сім’ї в Ашхабаді, де досконало вивчив туркменську мову.

В особі полковника В’ячеслава Воронкова парламентська газета, куди він прийшов працювати у 2004 році, отримала талановитого і досвідченого журналіста, який добре знав життєві реалії і талановито інтерпретував їх у власних публікаціях. Це одразу зауважили і читачі — наклад «Голосу України» істотно зріс в Одесі, в інших містах і селах регіону.

І нині одеський власкор пропонує нашим читачам оперативну злободенну інформацію, переконливо і цікаво пише про корупційні схеми, про ситуацію в місцевих органах влади, про ті проблеми, які накопичились у чорноморських портах... Пише зрозуміло і щиро. Отже, пощастило не тільки В. Воронкову, а й читачам парламентської газети. І, звісно, самій Одесі, яка має сьогодні такого літописця її новітньої доби.

А, ми, голосоукраїнці, від усього серця вітаємо В’ячеслава Володимировича з 70-річним ювілеєм, зичимо міцного здоров’я, цікавих зустрічей з новими героями його майбутніх публікацій, творчого неспокою і сімейної радості. Добра і щастя тобі, друже, і твоїй родині!