У місті на Дніпрі Анна знайшла своє покликання, однодумців, друзів, сформувалася як тренер і творча особистість.

З Донбасу до Черкас

…Анна донині пам’ятає кожну хвилину того спекотного липневого дня, коли вона разом із чоловіком, наспіх схопивши найнеобхідніші речі, взявши на руки дворічну дитину, покинули Донецьк.

— Починалися бої за аеропорт, — з сумом пригадує. — Однак тоді ні ми з Євгеном, ні наші друзі не усвідомлювали, що почалася війна. Думали: це якась жахлива помилка, непорозуміння, влада у Києві сконцентрується, збереться і наведе лад. Ми планували повернутися до Донецька найближчим часом…

Спочатку сім’я Тарапат зупинилася у Маріуполі. Жили у родичів, знайомих. Однак, коли бої наблизилися до Волновахи, зрозуміли — повернення додому відкладається на непевний час.

— Ми, як і багато донеччан, вирушили до Києва, — веде далі Анна. — Дорогою зробили зупинку у Черкасах. Мали намір перепочити, обдумати своє становище. Проте, несподівано для самих себе, не продовжили шлях до столиці, а залишилися тут.

На той час у Черкасах уже перебувала чимала кількість вимушених переселенців. Почалися клопоти з винаймом житла, з пошуком роботи. Євген мав у Донецьку успішний бізнес, а ось у невеликому, за мірками шахтарської столиці, місті реалізувати свої знання і досвід виявилося непросто. Його дружині було легше. Це тому, що Анна «народилася» спортсменкою. Багаторічні виснажливі тренування, виступи на змаганнях, боротьба за перемогу загартували її, сформували цілеспрямований, наполегливий і, водночас, товариський доброзичливий характер.

— З одинадцяти років почала займатися тхеквондо, — пригадує. — Переконали батьки. Будеш, мовляв, спритною, сильною, зможеш дати відсіч будь-якому хулігану. До того ж у тебе з’явиться безліч друзів, всюди їздитимеш на змагання… Досі я безмежно вдячна батькам за їх вмілу, розумну, правильну мотивацію.

У чотирнадцять років Анна була вже учасницею чемпіонату світу серед юніорів і посіла шосте місце. У п’ятнадцять — стала майстром спорту і виграла чемпіонат України серед дорослих. Причому чемпіонкою країни вона ставала 14 разів! А ще — перемогла в Кубку України та на Універсіаді України, посіла призові місця на міжнародних турнірах у Німеччині та Хорватії, брала участь у чемпіонатах Європи та світу, у відборі на Олімпійські ігри-2008 у Пекіні...

— Коли Анна вперше показала майстер-клас з тхеквондо — я був вражений, — ділиться президент спортклубу «Grizzli» В’ячеслав Василенко. — У цьому виді спорту майстра міжнародного рівня у Черкасах досі не було. Нам просто пощастило, що Анна Тарапата «кинула якір» у нашому місті. За проектом «Поліс» їй було доручено більш як півроку тренувати патрульних поліцейських.

Підкорила Говерлу своєї долі

Сьогодні багаторазова чемпіонка тренує дітей, жінок, чоловіків у здобутій нелегкою працею, вимріяній, власній спортивній залі. До неї по досвід та підвищення кваліфікації приїздять тренери із сусідніх міст. Бувають й іноземці.

Анні довелося показувати екстра-клас американцям, швейцарцям, канадійцям.

Приходять до Тарапати й дівчата, котрі хочуть виховати в собі впевненість у власних силах. Анна навчає юнок тайбо — самооборони. Що важливо — тренер адаптувала і розвинула техніку тхеквондо, поєднавши її з елементами фітнесу. Це ноу-хау високо оцінили фахівці.

…Недарма кажуть: якщо людина досягає висот, то водночас щось втрачає. Так сталося і в Анниному житті. Поки вона утверджувалась у роботі й будувала кар’єру, її чоловік, на жаль, не зміг започаткувати свій бізнес та пристосуватися до нового оточення. У 2016-му подружжя розлучилося. Зрозуміли, що їхні шляхи розійшлися. Євген повернувся до Донецька.

Анна залишилася сама з малою Даринкою на руках. Нові труднощі не тільки не спантеличили її, а, навпаки, змобілізували й змотивували. Крім тренерської роботи, жінка почала шукати нових шляхів до саморозвитку та спілкування. Знайомство з черкаськими активістами підштовхнуло Анну до участі в конкурсах для здобуття грантів. Перший вона отримала від міжнародної організації з міграції.

— Це був надзвичайно важливий проект, — зазначає Анна. — Його мета — розвивати самозайнятість, те, що особисто мене найбільше хвилювало. Екіпірування для занять тхеквондо на тисячу доларів, наданих завдяки гранту, вивело мою роботу на новий, значно вищий, щабель.

Перший успіх надихнув Анну. Разом із землячкою-донеччанкою Людмилою Марченко вона взяла участь у проекті з інтеграції переселенців у суспільство «Щастя у ваших руках» і здобула другий грант. Пригадала своє захоплення рукоділлям — вишивання ікон бісером, створення ексклюзивних весільних прикрас. Цим займалася під час вагітності та першого року життя донечки.

— Після отримання гранту, — продовжує Анна, — ми з Людмилою почали навчати всіх охочих вишивання. Ці заняття дуже допомагали людям, які втратили душевну рівновагу, потребували спілкування і нових навичок. Мені також це приносило користь: урівноважувало напружену тренерську роботу з «живописом» на полотні. Вдома з Даринкою продовжувала вигадувати щось нове, креативне.

Третій грант Анна Тарапата отримала в рамках проекту із захисту жінок, котрі постраждали від насильства. Її проект «Шлях до нової себе» був визнаний найкращим і дав можливість поїхати на навчання до Польщі. У Варшаві та Кракові переможниця відвідала місцеві кризові центри, поспілкувалася з фахівцями, котрі підтримують жінок, що опинилися у важких життєвих ситуаціях і стали жертвами насильства.

У Черкасах Анна не лише використала досвід, запозичений за кордоном, а й доповнила його своїми напрацюваннями. Крім лекцій, юридичного супроводу та психологічної реабілітації, жінки, які зазнали жорстокого поводження, брали участь в Анниних тренуваннях. На ринзі вони ніби вихлюпували всі образи та негативні спогади. Життєвий приклад Анни, її самовіддача і наполегливість також мали надзвичайно позитивний вплив. Після тренувань учасниці проекту поверталися додому зовсім іншими: у врівноваженому настрої, спортивні та підтягнуті.

Ще масштабнішою стала діяльність Анни Тарапати після отримання гранту від благодійної організації «Конвіктус Україна». Вісімдесят тисяч гривень грантової підтримки пішли більш як на піврічні тренінги для жінок, які постраждали від сімейного насильства. До роботи з потерпілими було залучено кращих юристів, психологів, реабілітологів. Анна як керівник проекту співпрацювала з міським соціальним центром, з управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту Черкаської облдерж-адміністрації, з численними громадськими організаціями.

Як нагороду за непрості психологічні тренінги, старанне навчання Анна організувала для учасниць своїх проектів, які стали друзями, мандрівку Південним Бугом та захопливі уроки скелелазіння. А ще — всі дівчата разом з Анною побували у Карпатах й піднялися на Говерлу. Радощам не було меж. Вони підкорили найвищу вершину України! Й кожна з них, крізь перешкоди і труднощі, знайшла, врешті, «шлях до нової себе».

Фото з архіву Анни Тарапати.