А ще — цесарки, кохінхінки, домінанти. Загалом понад десяток різних видів курей, качок та індиків вирощують у своєму господарстві Наталія Крупко та її чоловік Сергій, які мешкають у сусідньому до мого селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненщини.

Бажання випробувати себе в ролі пташниці і спробувати утримувати на власному подвірку бройлерів привело мене на обійстя молодих, але доволі добротних сварицевицьких господарів Наталії та Сергія Крупків. Побачене дуже подивувало, вразило, бо навіть не гадала, що в домашніх умовах можна створити таку птахофабрику. Так-так — фабрику. Бо ж подружжя має чотири інкубатори, три з них — саморобні, Сергій переобладнав для цього старі холодильники, й тепер у тих пристроях одночасно може виводитися понад півтори тисячі пташенят. На господарчому дворі з блоків змайстрував добротну хатинку, дев’ять на чотири, з міні-пічкою, де тримає саморобні брудери — ящики для подальшого утримання щойно виведеної птиці. У брудерах встановлено температурний режим, освітлення, автоматичні поїлки та годівнички. В одному ящику вистачає місця для 400 курчат. У приміщенні зберігається корм для домашніх пернатих. Надворі — чимало добротних вольєрів. Тут у господарів — всяка всячина, або, як каже Сергій, всього потроху.

Споглядати й справді є що. В очі кинулися кохінхінки — чималі курки та гонористий півень у волохатих «чобітках». Гадала, що то кури Брама, але Наталя одразу взялась пояснювати:

— Це кохінхінки. Брама бояться зими, а ці кури — ні. Їх тримати, то й інкубатора не треба. Чотири рази на рік виводять курчат. Дуже вигідно, бо водять малечу і за тиждень уже починають нестися.

— А з чого ваша птахоферма розпочалася? — цікавлюся у господарів.

— Чотири чи п’ять років тому захотілося розвести перепілок. Купили собі кілька і разом з ними інкубатор фабричний на 70 яєць, — каже Сергій. — А далі пішло-поїхало. Зробив три інкубатори: два на 600 яєць, один на 360.

Розвели цесарок. Я тепер усім рекомендую цю птицю. Несеться цесарка щодня. Чотири чи п’ять тримати — яйцями закидають. До того ж яйця цесарки зберігаються до шести місяців, гіпоалергенні, не спричиняють у дітей діатезу. При закладці в інкубатор виводяться стовідсотково. Торік захотілося екзотики. Купили яйця фазана. Й ось уже маємо у вольєрі таку птицю.

Фазанів, та ще й у домашніх умовах, а не в зоопарку, бачу вперше. Для них Сергій облаштував непогані «квартирки». Показує господар і гордість нинішнього сезону — чорного бройлера. Птаха має два з половиною місяці і важить уже п’ять з половиною кілограмів. У вольєрах походжають домінанти, голошийки, ломанбрауни. Наталя каже, що це птиця, яку не розкупили і вони залишили на відгодівлю для себе.

Минулого року, на осінь, у господині було триста курей різних порід і дві дощенту заповнені морозильні камери. Тож м’ясо птиці розпродавала, не шкодуючи.

Далі Сергій запрошує на оглядини погреба, в якому квартирують перепілки. Тут встановлено автоматичне реле для вмикання та вимикання світла, поїлки та годівнички, до тридцяти перепілок несуться круглий рік у добротних для них умовах. До того ж, каже господар, перепілка — вигідна птаха, бо на п’ятдесятий день після виведення вже починає нестися. Є й попит на м’ясо та яйця перепілок, як, загалом, і на всі види птиці, які вирощують Сергій з Наталею.

— Починаючи з березня, ми реалізували понад дві тисячі курчат. Це і бройлери, і домінанти, і цесарки та кохінхінки, а ще каченята породи блакитний фаворит. Зараз на закладці фазани, перепілки, знову бройлери та індики «Біг-6». За п’ять місяців ця порода виростає до 35 кілограмів. Розведемо для себе, якщо це насправді так, пропонуватимемо людям, — каже Наталя. — Перший рік, як тільки ми зайнялися цією справою, не вилізали з Інтернету, детально вивчаючи всю інформацію. І коли у нас брали птицю односельчани, я щоразу перепитувала, як годується. Тепер уже почуваюся впевнено, бо маю досвід. Цей сезон для людей важкий в усіх відношеннях. Карантин. Ринки не працюють. Домашні квочки виводять чомусь не більше двох-трьох курчат. Усі господині на те нарікають. Тож до нас звертаються вже й жителі довколишніх сіл: степангородці, серничани, бродничани, золотинці, навіть із Залужжя приїздили.

— А ще плануємо розводити страусів Ему, — долучається знову до розмови Сергій. — Це буде вже друга спроба. На першу мені надіслали чисті, не заграні яйця, тож побачити у своєму дворі австралійських Ему мені не пощастило. Але задумане маю довести до кінця.

До речі, у господарстві подружжя Крупків не лише багато птиці, ще є кози та в’єтнамські поросята. Також подружжя поспіває на полі та в лісі. Селянські діти рідко дають своїм рукам перепочинок. Господарі від народження. І з подивом дізнаюсь від односельчан, що Сергію не так уже й солодко довелося у житті. Зовсім малим у нього виявили захворювання крові, пов’язане з Чорнобилем. Хлопець навіть не мав змоги навчатися разом з однолітками. Знання здобував на інплані. Але його розуму, допитливості й умінню може позаздрити й людина з інститутським дипломом. Інкубатори, які Сергій змайстрував самотужки, дають 90 відсотків виведення курчат, а фабричний має лише сімдесятивідсотковий результат.

Бродниця Зарічненського району

Фото автора.