Свого часу канал, якому вже понад півтора століття, використовувався не лише для скидання зайвої води і осушення боліт, а й як водний шлях.


Шлюз-регулятор на Турському магістральному каналі.

Саме таким можна вважати цей край з його річками, озерами, водосховищами і ставками. Саме тут бере початок найбагатоводніша притока Дніпра — ріка Прип’ять.

Поділися окрайцем хліба і... водою

Якщо відкинути останнє десятиріччя, то опадів на Волині завжди випадало більше, аніж потребувала її земля. Рівна, як стіл, поверхня півночі області не сприяла стоку зайвої води. Тож утворювалися величезні болота. Осушувати їх почали ще в другій половині ХІХ століття, Проводилися ці роботи під керівництвом генерал-лейтенанта Й. І. Жилінського. Продовжили їх у міжвоєнний період, коли Волинь входила до складу Другої Речі Посполитої. Та найбільшого розмаху набрали у 1970—1980-х роках, коли радянська влада оголосила осушення і освоєння заболочених земель ледь не головною і визначальною ланкою у виконанні Продовольчої програми КПРС. На це витрачалися кошти з бюджету, які поступалися хіба що фінансуванню армії. Як наслідок, лише на Волині маємо майже півмільйона гектарів меліорованих земель. Аби читачі краще розуміли масштаби зробленого, назвемо декілька цифр: протяжність відкритих каналів меліоративних систем в області становить 17 316 кілометрів, захисних дамб — 360 кілометрів, експлуатаційних доріг — 805 кілометрів. Меліоративний фонд включає в себе 15 250 гідроспоруд, в тому числі 6 774 шлюзів-регуляторів, 255 автомобільних мостів, 7 936 трубчастих переїздів. Додайте до цього ще 46 насосних станцій, які в період повеней і паводків відкачують з полів зайву воду... до сотні кубометрів за секунду.

Зважте ще на одну серйозну обставину. Впродовж останніх десятиріч водогосподарники фінансувалися за залишковим принципом. Грошей катастрофічно на все це потужне господарство не вистачало. Канали замулювалися, заростали, міліли, обладнання зношувалося, шлюзи-регулятори розкрадалися, руйнувалися. Ціною неймовірних зусиль, вмінню економити на всьому і, найперше, на своїх зарплатах, вона у водогосподарників одна з найнижчих в Україні, вдавалося утримувати цей складний господарський механізм в робочому стані. Важко навіть уявити, які б були масштаби руйнувань, якби водникам не вдавалося приборкати водопілля 1999-го і 2013-го років, коли рівні води в Прип’яті і Стоході сягали максимальних історичних рівнів, коли ріки не входили в береги багато місяців. Подібні загрози, але в менших масштабах, спостерігалися і в інші роки.

Скільки садиб і будівель від підтоплень і затоплень врятували за останні десятиріччя водогосподарники краю, скільки сільгоспугідь збережено від згубного впливу надлишкової води!

Витрачена на меліорацію гривня дасть десять прибутку

Говоримо і відзначаємо це не випадково. Адже від того, як працюють водогосподарники на Волині, багато в чому залежить, чи матимуть воду аграрії півдня. Практика останніх років показує, що зміни клімату вимагають щораз більше запроваджувати там штучне зрошення. А питна вода? Адже воду з Дніпра використовують на ці цілі щонайменше десять мільйонів українців.

Слід нагадати, що більшість меліоративних систем в області осушувально-зрошувальні. Тобто вони ще й підтримують необхідний водний баланс у вегетативний період. Канали без шлюзів-регуляторів — загроза майбутньому врожаю. Найкраще працює ця технологія на Турській системі, що в Ратнівському районі.

Тим часом дедалі частіше доводиться чути не про поліпшення фінансування галузі, а про її так звану оптимізацію. Торкнеться вона повною мірою і водогосподарників Полісся, зокрема, і Волині. Передбачається скоротити усі міжрайонні управління водного господарства і заледве не вдвічі — чисельність працівників. І це в той час, коли світ щораз більше потерпає від нестачі води. Прикро згадувати про це у переддень професійного свята, але хочеться, щоб в уряді звернули увагу на цю важливу галузь. Водне господарство справді потребує реорганізації, але не в плані скорочення, а в модернізації, технічному переозброєнні. Стосується це і Волині. Майже 80 відсотків механізмів вичерпали свій ресурс, підлягають списанню, слід замінити і застарілий насосний парк, забезпечити доглядачів меліоративних систем засобами малої механізації, аби позбавити їх ручної праці. Необхідно покінчити і з стратегічними довгобудами, такими, як шлюз-регулятор на Вижівському водозаборі, який постачає самопливом воду з Прип’яті в Дніпро-Бузький канал, забезпечуючи судноплавство ним, а також рятує від підтоплення декілька сіл. Нерозв’язаною залишається проблема із збереженням природної перлини — озера Світязь, яке катастрофічно міліє. Реконструкції потребують водосховища області, своєрідні акумулятори вологи для засушливого півдня.

Проблем багато, і щоб їх вирішувати потрібні кваліфіковані кадри. Вони поки що є. Тож не слід їх направляти в служби по трудовлаштуванню. І ще, аби зберегти їх, потрібно підвищити рівень заробітної плати, вона повинна бути не нижчою, ніж у промисловості.

Тож бажаємо славним водникам, щоб про них згадували не лише під час водопілля, а берегли і лілеяли так, як військо в державі, яка дбає про свою безпеку. Зі святом, дорогі наші Нептуни.

Довідково

Територією Волинської області протікає 137 річок протяжністю понад десять кілометрів, тут розташовано 267 озер, 11 водосховищ, 1098 ставків.

Волинська область.

Фото автора.