Цього ж дня християни відзначають Преображення Господнє, яке в народі називають Яблучний Спас. За традицією цього дня в церквах освячують яблука та мед. Пасічники тим часом освячують вулики перед холодами, щоб бджоли добре перезимували. Святкування передбачає також організацію медових ярмарків і культурних заходів. А напередодні свята група журналістів вирушила в невеличку експедицію Київським Поліссям. Там, у селі Шпилі, виявляється, є ентузіасти, які не просто займаються бджолярством, вони ще й пропагують один із найдавніших промислів — бортництво. А відшукали таких ентузіастів завдяки Національному проекту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», що його реалізує Вишгородський історико-культурний заповідник за підтримки Українського культурного фонду.

Якщо коротко, то борті — це такі собі архаїчні вулики-довбанки (на знімку), які зазвичай розміщають у лісі на деревах, а дикі бджоли рояться та відкладають там мед. Тоді цей вулик-колоду спускають на землю і спеціальним шкребачком дістають солодкий нектар. Так було до винайдення Прокоповичем сучасного вулика. А ще в більш давні часи дикі бджоли роїлись природним способом у лісах і самі шукали дупла, а людина приходила лише за медом, розповів нам пасічник, який нещодавно захопився ще й бортництвом, Ігор Глущенко. Він мешкає в селі Шпилі Іванківського району на Київщині. Такі рої диких бджіл він відловлює та заселяє в свої борті, щоб потім отримати цілющий смаколик. Загалом, розповідає пасічник, мед диких бджіл має дуже насичений, доволі складний смак і аромат. Адже в бортях бджоли самі повністю вибудовують стільники, завдяки чому ми споживаємо неймовірну кількість корисних побічних продуктів бджільництва, які сучасні пасічники добувають окремо. Тут усе сконцентровано в одному продукті.

Ігор також розповів, що спочатку мав лише сучасні вулики і кілька бджолиних сімей, а такого стародавнього ремесла навчив його земляк — Іван Іванович Марченко. Він живе поруч із лісом і борті давно стали його хобі.

— Ще мій дідусь захоплювався таким ремеслом, проте я був молодий, досвід не встиг перейняти, а коли задумався — літератури гарної не було, довелося до всього доходити своїм розумом, — ділиться з журналістами Іван Марченко. Благо, що ліс поруч, тож поселив тут кілька бортів. Утім, з роками лазити по деревах стало складніше, адже борті треба акуратно зняти, опустити на землю, а видобувши мед, знову поселити на старе місце. Тому кілька бортів переніс до себе на подвір’я, а ось цей залишив і вирішив шукати собі учня, щоб було кому передати досвід. Такий учень знайшовся, і як ви вже здогадалися, це Ігор (на знімку праворуч Іван Іванович зі своїм учнем Ігорем Глущенком).

До слова, 2018 року бортництво було внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

А загалом, як розповіла директор Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Литовченко (на знімку), нині в Україні відомо про понад півсотні людей, які так чи інакше займаються цим давнім видом ремесла. Тому у Вишгородському історико-культурному заповіднику не випадково взялися за його популяризацію. Ідею підтримав Український культурний фонд. Тепер у планах створення віртуального музею бортництва.

На запитання «Голосу України», чому саме бортництво, Влада зазначила, що їхній музей давно займається археологічними розкопками і часто доводилося знаходити предмети часів Київської Русі, які свідчили й про те, що на цих землях існувало бортництво. Зокрема знаходили обладунки з шипами, з допомогою яких людина могла вилізати на дерево і добувати мед. Тож вибір був не випадковий.

— Коли Прокопович винайшов вулик, цей давній промисел, до речі, дуже травматичний для бджіл, адже бортник не міг бачити, скільки він забирає меду, і міг вишкребти весь урожай, не залишивши бджолам для харчування взимку, відійшов у минуле. Проте ми вирішили, що промисел гідний більш детального вивчення і популяризації. До того ж Київщина є тим осередком, де це було дуже розвинуто. І хоч існують музеї бджільництва, але самі музейні експонати, якщо їх не оживити, не можуть до кінця передати суть. Та навіть не всі бджолярі знають, що таке бортництво, не кажучи вже про пересічних людей і надто дітей. Тому нині працюємо з вісьмома музейними установами, які стануть віртуальними філіями, що об’єднаються в цілісний музей з 3D-моделями. Буде кілька рубрик, плюс інтерактивність, що має дуже зацікавити молодь, бо найперше ми хочемо допомогти глибше пізнавати нашу історію. Загалом це проект міжрегіональної співпраці Київської, Рівненської і Житомирської областей.

Влада також розповіла нам про історичні свідчення, що в часи Київської Русі людина могла навіть отримати смертну кару за псування бортного дерева. А як сказав нам наостанок Іван Іванович Марченко, якби українці брали приклад з бджолиної сім’ї, ми б давно жили в іншій, набагато благополучнішій країні. Справді, у бджолиній сім’ї у кожного свої функції, а виконують їх усі бездоганно.

Цікаві факти

• Підраховано, що кожна сьома тонна світового меду — українська, а на пасіках країни сьогодні працюють майже п’ять мільйонів бджолиних сімей.
• Бортний мед є дорогим і дефіцитним, адже мало: якщо з вулика пасічник може взяти до 35 кілограмів меду за сезон, то з борті — лише 5—7, зрідка до 10.

Фото автора.